Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 35

УДК 35.074.5

В. В. КОРЖЕНКО, Ж. А. ПИСАРЕНКО

ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ: МЕТОДИКИ КРОС-КУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Обґрунтовано вплив національної культури на формування моделі управління. Проаналізовано низку методик крос-культурного менеджменту для вивчення культури управління.

National culture' influence on forming of administration model is argued. Some cross-cultural methods for studying of administrative culture are analyzed.

Становлення будь-якої держави, як і особистості людини, відбувається під впливом цілої системи факторів та умов. Перед Українською державою, яка здобула незалежність у 1991 р., постало складне завдання: у проблемний трансформаційний період сформувати власну модель державного управління, яка б органічно поєднувала кращий зарубіжний досвід та історично-культурну самобутність української нації.

Проте за 17 років ефективної моделі управління в Україні так і не вдалося створити, а намагання скопіювати зарубіжні моделі державного (публічного) управління, такі як "New Public Management" і "Responsive Governance", поки що не привели до конкретних позитивних результатів.

Як свідчить практика діяльності органів державної влади, не кожна (нехай і краща) модель може бути запроваджена в Україні, адже частина доведених науковцями та задекларованих у законодавчих актах принципів і методів державного управління не відповідає українській ментальності, культурі в цілому. Більш за те, у світовій науці існують певні теоретичні обґрунтування залежності характеру і стилю управління (як у приватному, так і у державному секторах) від національної культури країни. На думку деяких учених, в різних суспільствах культурні умови сприяють формуванню своєрідних відносно стійких моделей мислення і поведінки, які, в свою чергу, вливають на моделі управлінської діяльності. Або іншими словами, особливості національної культури визначають характерні риси моделі управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з означеної проблеми свідчить, що питанням формування моделей управління, управлінської культури, впливу національної культури на стиль і характер управлінської діяльності присвятили свої роботи: серед українських учених - А. Ліпєнцев, В. Князєв, П. Надолішній, Н. Нижник, Ю. Палєха та ін., серед російських і зарубіжних науковців - А. Іонова, Ю. Латов, І. Невлєва, С. Пермінова, Ф. Тромпенаарс, С. Хемпден-Тернер, Г. Хофстеді та багато інших. Проте слід зазначити, що в державному управлінні поки недостатньо досліджено взаємозв'язок між національною культурою, моделлю управління та культурою державно-управлінської діяльності.

Метою даної статті є обґрунтування впливу національної культури на модель управління та аналіз концепцій і методик крос-культурного менеджменту щодо вивчення управлінської культури.

Аналіз чинників, що впливають на формування моделі управління (державного зокрема), довів, що цілі, стиль і характер управлінської діяльності цілком визначаються ціннісними орієнтаціями та "ментальною картою", що формують особистість людини, її світогляд та ідеали. Ці орієнтації зумовлені як особистим життєвим досвідом людини, так і впливом соціального середовища, особливо морально-етичними нормами, які панують у суспільстві [8, с. 161].

На думку Г. Вижлєцова, культура зберігає єдність нації, держави і суспільства, оскільки вона визначається ступенем здійснення цінностей та їхню реалізацією в усіх сферах людських відносин. Через це культура кожного народу є первинною до її економіки, політики, права та моралі [1, с. 65].

Кожній національній культурі відповідає певна, тільки їй притаманна система цінностей. Кожне нове покоління, переймаючи цінності та переконання попереднього, відтворює культурну спадщину своєї країни. При цьому "транслюються" не тільки поведінкові стереотипи, а й способи і моделі управління, що відрізняють одну країну від іншої.

У другій половині ХХ ст. дехто із зарубіжних науковців звернули увагу на роль національних культурних особливостей, що визначають ту чи іншу модель ділової активності. Так, за теорією Р. Льюїса [3], відповідно до цінностей, традицій та ідеалів, усі культури світу можуть бути поділені на три групи: моноактивні, поліактивні та реактивні.

Моноактивні культури орієнтовані на роботу. Вони характеризуються тим, що в них прийнято організовувати своє життя, планувати діяльність у певній послідовності, поділяти проекти на етапи, суворо дотримуватись фактів і встановлених процедур, а також виконувати тільки одну справу в один період часу. До цих культур Р. Льюїс відносить Німеччину, Швейцарію та США.

Поліактивну культуру мають "рухливі" народи, що багато спілкуються, планують справи в загальних рисах та відповідно до ступеня значимості того чи іншого заходу, їхні плани нерідко змінюються, а факти інтерпретуються на власний розсуд. Ці культури радше орієнтовані на людей, ніж на роботу, проте в них люди здатні виконувати одночасно декілька справ. Представниками цієї культури є Італія, Іспанія та Латиноамериканські країни. Носіями цієї культури, на думку Льюїса, є й слов'янські народи.

До реактивних культур відносяться культури, в яких приділяють більше уваги комфортності відносин. Носії цієї культури, як правило: дотримуються запланованого або вносять невеликі корективи до планів; пристосовуються до графіку роботи партнерів; дотримуються своїх обіцянок. Автор вважає, що таку культуру мають Китай, Японія та Фінляндія [3, с. 24, 64-76].

Дослідження Р. Льюїса мало продовження в багатьох інших наукових теоріях. Зокрема, російський вчений І. Невлєва також відмічає, що ділова культура у своєму національно-етнічному відображенні має специфічні особливості. Розмірковуючи над відмінностями культур Сходу та Заходу, автор зауважує: Західна культура (переважно моноактивна) в цілому характеризується як орієнтована на індивідуалізм, свободу, активність, раціоналізм, космополітизм та відкритість; Східна культура (реактивна) орієнтована на колективізм, збереження традицій, поміркованість, інтуїтивізм, стабільність і закритість. На основі аналізу характеристик цих двох типів культур автор робить не бездоганний висновок, що Західна культура є цілеспрямованою, рішучою і націленою на успіх, в той час як Східна культура характеризується нестійкістю, схильністю до зміни цілей і налаштована не на успіх, а на запобігання невдачі [4, с. 5, 33, 142].

На основі порівняльних досліджень у сфері менеджменту виникла концепція, згідно з якою виділяється три моделі управління, диференційовані за принципом культури: американська, японська та європейська. Відповідно до цієї класифікації, управлінська культура в США націлена на досягнення успіху, їй притаманні індивідуальний характер прийняття рішень та індивідуальна відповідальність. В японській культурі управління цінуються людські відносини, колектив вважається другою сім' єю, рішення приймаються колективно і відповідальність також колективна. У свою чергу, європейській моделі управління притаманні колегіальне прийняття рішень і делегована відповідальність, вузька спеціалізація працівників та особистий професіоналізм керівництва [7; 9]. Характеристики трьох моделей наведено в табл. 1.

Розглянуті вище моделі управління сформовано на основі досліджень управлінської культури бізнесу. Проте, на думку американського вченого Г. Райта, не тільки приватне, а й державне управління зазнає впливу з боку культурних цінностей і часто саме впливає на ці цінності. Дослідивши особливості характеру та стилю державного управління в декількох країнах, Г. Райт пропонує характеристику чотирьох моделей управління [6, с. 21-35] (табл. 2).

Слід зазначити, що Г. Райт для формування основних характеристик моделей управління використовував методи спостереження та аналізу фактів. Для того ж, щоб уникнути суб'єктивного впливу на оцінку тих чи інших показників управлінської культури, краще використовувати інші методики, засновані на проведенні опитувань серед управлінців.

Такі методики були розроблені зарубіжними вченими після того, як завдяки працям передусім психологів, антропологів та соціологів виникла певна теорія, що доводить і пояснює вплив національної культури на формування організаційної культури, або у ширшому розумінні - моделі управління. Дослідження таких науковців, як Г. Хофстеді, Е. Холл, Ф. Тромпенаарс, Ч. Хемпден-Тернер, І. Оучі, С. Ханді, Ф. Клакхон, Ф. Стродбек, С. Шварц та багатьох інших склали основу нової течії в управлінській науці, що отримала назву крос-культурного менеджменту. Крос-культурний менеджмент - це "комплекс теоретичних, емпіричних і практичних знань про вплив культурних відмінностей у сфері історії, релігії, політико-правової і економічної систем на елементи організації і процеси управління" [2, с. 113].

На основі результатів крос-культурних досліджень, проведених у багатонаціональних корпораціях, науковці запропонували низку методик і відповідні типології управлінської (організаційної, корпоративної) культури.

Найбільш відомою в цій сфері є методика Г. Хофстеді [10]. У його концепції культура визначається п'ятьма основними вимірами (відмінностями), які впливають на стиль управління. Цими вимірами є:

· дистанція влади (PDI);

· індивідуалізм - колективізм (IDV);

· мужність - жіночність (MAS);

· прагнення уникнути невизначеності (UAI);

· довготривалість орієнтації (LTO).

Так, під першою характеристикою "дистанція влади" розуміється ступінь нерівності в розподілі влади між людьми, який для населення країни є прийнятним. При цьому низький ступінь (PDI<50) вказує на відносну рівність у суспільстві, а високий (PDI>50) - навпаки. Відтак, кожну зі світових культур можна оцінити як культуру з більшою або меншою дистанцією влади (рис. 1).

(за Г. Хофстеді)

Високою дистанцією влади характеризуються країни Азії та арабські держави, Франція та Росія. Низька дистанція влади домінує у США та країнах Європи.

Наступна характеристика "індивідуалізм - колективізм" вказує на те, в якій якості люди даної країни переважно діють: як індивіди чи як члени певної групи. При цьому індивідуалізм є системою цінностей, в якій домінує особистість окремої людини; в ній люди мають право критикувати співробітників і керівництво; кар'єрне зростання пов'язане лише з якостям та досягненнями цієї особистості. На противагу індивідуалізму, колективізм виступає як система цінностей, в якій окрема людина є перш за все частиною групи, а вже потім - особистістю. За такої культурної характеристики суспільства: всі працюючі зорієнтовані за досягнення колективної цілі та колективного успіху; за недоліки чи поразки окремої людини страждає увесь колектив; службова кар'єра мало залежить від особистісних якостей працівника. Як свідчать результати дослідження, представниками культури індивідуалізму виступають країни Північної, Центральної та Західної Європи, а також США. Культуру колективізму мають Японія, Греція, Австрія та країни Азії.

Характеристики "мужність - жіночність" асоціюються з прагненням суспільства мінімізувати чи максимізувати соціальний розподіл ролей між чоловіками і жінками. За допомогою критерію "мужності" Г. Хофстеді пропонує розкривати прихильність людей даної культури до таких цінностей, як наполегливість, самовпевненість, рекорди, героїзм, що притаманні в більшій мірі чоловікам. "Жіночність" відповідає прагненням людей налагодити рівні відносини, їхні схильності до компромісів, скромності, турботі про ближніх, якості життя і т.д. (рис. 2).

(за Г. Хофстеді)

До країн з домінуючими рисами "мужності" в культурі (MAS>50) слід віднести Англію, Німеччину, США та Швейцарію. "Жіночними", з точки зору культури (MAS<50), можна назвати Данію, Нідерланди і Монако.

Критерій уникнення невизначеності - це ступінь соціальної нестабільності, який у даній культурі сприймається як норма. У країнах з високим ступенем прагнення уникнути невизначеності люди мають тенденцію


Сторінки: 1 2