Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 354:353

УДК 354:353

О. Б. КОРОТИЧ

ДИНАМІКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

Викладено соціально-економічні показники розвитку України, їх позитивну динаміку, а також показано високу міжрегіональну диференціація.

In last years is observe positive dynamic of social-economic exponent of development of Ukraine, but conservation high differentia between regions.

Завдання забезпечення стрімкого соціально-економічного розвитку України, який має вивести її на рівень найбільш розвинених країн Європи в умовах сьогодення істотно ускладнюється через світову фінансову кризу, внаслідок якої розпочалося згортання експортоорієнтованих українських виробництв, відбувається знецінення національної валюти та обмежується доступ підприємств до кредитних ресурсів. У той же час поступовий вихід Української держави з кризи середини 1990-х рр. надає підґрунтя для сподівання на мінімізацію втрат за умов своєчасного, адекватного та консолідованого реагування керівництва країни на світові виклики.

Позитивна динаміка соціально-економічних показників розвитку України, що спостерігалася за останнє десятиліття, дійсно є обнадійливою, проте багато проблем, пов'язаних із здобутками країни в соціальній сфері та наявною міжрегіональною диференціацією є невирішеними. Питання забезпечення подальшого соціально-економічного розвитку України та її регіонів піднімаються у працях багатьох відомих науковців, серед яких

Амоша, З. Варналій, З. Герасимчук, Г. Губерна, Б. Данилишин, М. Долішній, В. Дорофієнко, Л. Зайцева, А. Землянкін, А. Кінах, Б. Кліяненко, О. Крайник, Т. Максимова, Л. Масловська, С. Мельник, Михасюк, О. Осауленко, Н. Павліха, В. Павлов, Н. Прокопенко, С. Романюк, В. Симоненко, Д. Стеченко, М. Чумаченко, М. Янків та ін. Проте додаткові розвідки в цьому напрямку, які спираються на оновлені дані про ситуацію, що складається у країні та регіонах, сприятимуть виявленню сучасних тенденцій і шляхів вирішення актуальних для України проблем.

Головною метою статті є представлення результатів соціально-економічного розвитку України та її регіонів, що мають враховуватися під час формування подальшої стратегії розвитку країни. Зокрема наведено соціальні та економічні показники за кілька років, що відбивають динаміку розвитку країни, а також проведене співставлення здобутків регіонів

України в різних сферах, що відображає ситуацію стосовно міжрегіональної диференціації та ставить завдання щодо здійснення відповідної державної регіональної політики.

Загальне уявлення про соціально-економічні здобутки України, починаючи з 2000 р., можуть бути представлені через співставлення індексів зростання низки показників, рівня 2007 р. щодо рівня 1999 р., які розраховано за офіційними статистичними даними [5; 6; 10] (табл. 1). За останні сім років і наявна інформація по них, яка охоплює повний рік, індекс зростання валового внутрішнього продукту в розрахунку на одну особу перевищив індекс зростання валового внутрішнього продукту та склав 584,7 проти 546,6 %, що може свідчити про збільшення продуктивності праці та перевагу інтенсивної складової в розвитку країни. На жаль, нарощування реального валового внутрішнього продукту було не таким відчутним, як його обсягу у фактичних цінах, бо споживчі ціни за аналізований період зросли більше, ніж у 2,3 рази.

Треба відзначити, що, починаючи з кінця минулого століття, встановлювана урядом України мінімальна заробітна плата зростала відповідно до збільшення валового внутрішнього продукту, який припадає на одну особу (їхні індекси за цей період майже співпали). У той же час індекс зростання середньомісячної заробітної плати до рівня 1999 р. істотно перевищив індекс зростання валового внутрішнього продукту в розрахунку на одну особу (в 1,3 рази), що свідчить про помітне підвищення соціального захисту населення, що працює. Поряд з цим, за останні сім років майже в 7,4 рази підвищилися пенсійні виплати, що разом зі збільшенням рівня середньомісячної заробітної плати спричинило зростання середньомісячних доходів населення понад 6,8 рази. Докладніше динаміка показників розвитку України за 2000 - 2007 рр. наведено в табл. 2.

Очевидно, що щорічне збільшення показників щодо середньої заробітної плати в Україні безпосередньо вплинуло поетапне підвищення рівня встановлюваної в країні мінімальної заробітної плати, незважаючи на штучне встановлення її рівня. Протягом останніх років в Україні простежується досить стійка (майже прямопропорційна) залежність, згідно з якою середня заробітна плата приблизно в 2,66 рази перевершує мінімальну оплату праці, що відповідає світовим економічним закономірностям, за якими мінімальна зарплата становить 35 - 40 % від середньої [7]. В Україні за 2000 - 2007 рр. у середньому співвідношення між цими показниками, виходячи з наведених розрахунків, склало 37,91 %. Отже, законодавче збільшення мінімальної заробітної плати автоматично приводить до підвищення рівня середньомісячної заробітної плати працівників та може слугувати прогнозованим важелем її збільшення в майбутньому.

Для оцінки рівня життя, що забезпечується працівникам при певному рівні середньої заробітної плати, важливо співставити її з прожитковим мінімумом для працездатних осіб. До 2001 р. включно в Україні середньомісячна заробітна плата була нижчою за прожитковий мінімум працюючих, та випереджальне збільшення середньомісячної заробітної плати сприяло тому, що в 2002 р. вона склала 376 грн, що нарешті на 3 % перевищило встановлений прожитковий мінімум у 365 грн. У наступні роки розрив між середньомісячною заробітною платою та прожитковим мінімумом істотно збільшився і склав у 2003 р. - 27 %, у 2004 р. - 53, а в 2005 р. - 78 %; у 2006 р. перебільшення сягало 2,1 рази, а у 2007 - 2,44 рази [6; 10; 12, с. 25, 29, 68, 387, 389, 391, 396], що свідчить про підвищення рівня життя населення в останні роки. У той же час не можна полишити поза увагою той факт, що станом на червень 2006 р. 814 тисячам працівників було нараховано зарплату, нижчу за мінімальну, а зарплата майже трьох мільйонів людей виявилася меншою за прожитковий мінімум для працездатних осіб [8]. Така тенденція збереглася і в наступні роки, а це означає неприпустиму бідність частини людей, що працюють.

До цього слід додати, що ставка мінімальної заробітної плати, яку отримують чимало працівників в Україні, на сьогодні все ще нижча за прожитковий мінімум. Так, у 2008 р. середньорічний рівень мінімальної заробітної плати в Україні складає 527,5 грн, що сягає лише 81,2 % середнього на рік прожиткового мінімуму, який для працездатних осіб дорівнює 649,5 грн [2]. У той же час, за думкою експертів Євросоюзу, мінімальна заробітна плата має становити 2 - 2,5 прожиткових мінімуму [7], бо повинна згідно з Європейською соціальною хартією забезпечувати працівникам та їхнім сім' ям достатній життєвий рівень. Зважаючи на це, норма щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням потреб працівників та їх сімей закладена до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб", який набирає чинності з 1 січня 2009 р. [1]. Тим не менше у проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" віднайшли шлях для того, аби обійти законодавчо закріплену норму щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, встановивши оклад працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки для працівників бюджетної сфери (з 1 січня 2009 р. на рівні 630 грн, з 1 квітня - 655 грн, з 1 жовтня - 710 грн та з 1 грудня 2009 р. - 807 грн на місяць [3, ст. 53]), зумовивши виплату заробітної платні в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виконану місячну погодинну норму праці. Але треба відзначити і позитивний момент Проекту, бо з 1 грудня 2009 р. пропонований оклад працівника першого тарифного розряду має зрівнятися із прожитковим мінімумом для працездатних осіб.

Невисокий рівень оплати праці в Україні має глибоке об'єктивне підґрунтя, пов'язане із невисокими здобутками щодо рівня валового внутрішнього продукту, що припадає на одну особу (табл. 3). На сьогодні порівняно з багатьма іншими країнами світу Україна має значно менший обсяг валового внутрішнього продукту, який у розрахунку на душу населення в 2000 р. істотно зменшився порівняно з 1990 р. (4065 проти 8953 дол. США) і на 2004 р. відновився лише до 5984 дол. США.

Забезпечення просторового розвитку України має базуватися на аналізі особливостей кожної із субнаціональних адміністративно-територіальних одиниць та дослідженні їхнього внеску в соціально- економічні досягнення держави. У таблиці 4 показане порівняння трьох показників, що характеризують здобутки областей України та Автономної Республіки Крим станом на 2006 р. щодо валового регіонального продукту, який припадає на одну особу, середньомісячної заробітної плати та доходів мешканців цих регіонів (дані представлено та розраховано із використанням офіційних відомостей Державного комітету статистики [6]). Як видно з таблиці, в якій регіони України подані в порядку зменшення співвідношення валового регіонального продукту, що припадає на одну особу, до середнього в країні рівня, одна частина областей має середні доходи значно нижчі за досягнення у продуктивності праці, а більше половини набагато більші, особливо це стосується Тернопільської та Чернівецької областей.

Незалежно від року проведення міжрегіональних співставлень в Україні зберігається значний розбіг у рівнях середньомісячної заробітної плати. Так, у 2007 р. у м. Київ цей показник дорівнював 2300 грн, у Донецькій області - 1535 грн, у Дніпропетровській - 1455 грн, у Запорізькій - 1394 грн при середньому рівні по Україні в цілому 1351 грн. У той же час, у Тернопільській області середньомісячна оплата праці на той період складала всього 943 грн, у Волинській - 1013 грн, у Чернігівській - 1016 грн, у Херсонській області - 1017 грн [6], що становило лише 70 - 75 % від середнього у країні рівня.

Крім наявності різних рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України існує ще одна проблема, на яку звертає увагу Г. Губерна, - невідповідність соціальних характеристик регіонів та економічних результатів їх діяльності. Так, наприклад Донецька область, що має один з вищих показників виробленого валового регіонального продукту в розрахунку на одну особу, за рівнем соціального розвитку (який визначають стан та охорона здоров' я, екоситуація, умови проживання, рівень освіти, соціальне середовище та демографічні зрушення) обіймає останнє місце [4, с. 35], а за методикою розрахунку узагальнюючої оцінки рівня і якості життя населення, запропонованою В. Пономаренком, М.

Кизимом та Ф. Узуновим, потрапляє до "Зони лиха" [9, с. 201]. Аналогічний дисонанс можна побачити щодо Дніпропетровської, Запорізької, Луганської областей


Сторінки: 1 2