Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 35

УДК 35.088.6:352

С. В. КРАСНОПЬОРОВА

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ РИНКОВИХ ПРИНЦИПІВ НА СЛУЖБУ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ЇЇ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЮ

Розглянуто відмінності і можливості, які відображають реальність придатності принципів ринку для професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування. Наголошено, що гарантом стабільності та наступності влади є служба в органах місцевого самоврядування. Викладено шляхи її конкурентоспроможності.

Differences and possibilities which represent reality of fitness of market principles for професіоналізації of service in the organs of local self- government are considered in the article. An author marks that the guarantor of stability and following of power is service in the organs of local self- government.

В умовах ринкових відносин і стрімкої зміни всього сучасного життя, в цілому стає очевидним, що при вирішенні широкого кола поточних і перспективних проблем розвитку громадянського суспільства, формуванні його демократичних структур визначальними стають принципи професіоналізму і компетентності. Однак такого бачення, за оцінками провідних фахівців, в Україні поки що немає. "Реаліями сьогодення, на жаль, стали надмірна централізація державної влади, створення громіздкої і малоефективної управлінської структури на територіальному рівні, розчарування серед широких верств населення у можливості ефективного вирішення питань місцевого значення" [8, с. 4]. У зв'язку з цим актуальним є пізнання об'єктивних можливостей, які відображають реальність придатності принципів ринку і конкуренції для структур публічного управління, тому що ці установи, за висновками провідних учених різних країн [2, с. 13], не відзначаються мобільністю і гнучкістю, в них набагато більше вкорінилися ідеї, традиції і політика вчорашнього дня, хоча саме на них, у першу чергу, лежить відповідальність виробляти рішення, адекватні новим, скоріше соціально-політичним, ніж економічним реаліям, з якими зіткнеться людство в ХХІ ст., і до цього вони мають бути готові.

Між ученими державознавства, гуманітарних наук, тими, хто спеціально вивчає владу та її інститути, розмірковує про роль і значення бюрократії для життєдіяльності суспільства, відбувається наукова дискусія, основу якої найчастіше становлять питання запозичення методів менеджменту зі сфери приватної економіки в сектор публічного

управління.

Т. Іларіонова та інші представники Російської академії державної служби відзначають, що службові відносини в системі держави і місцевого самоврядування завжди були наче дзеркальним відображенням того, що відбувалося в діловій сфері. У ХХ ст. багатопрофільні й мультинаціональні компанії стали робити ставку на компетентних службовців; поступово і державне управління переходило до найму на службу в державні органи на основі відбору професіоналів. Саме цей підхід визначає сьогодні роботу з людьми в державних установах. Звідси - прагнення органів влади та самоврядування мати співробітників, рівень підготовки яких відповідає завданням державного і місцевого управління. У практику входять конкурсні іспити, утверджується система неперервної освіти, яка перетинається із самим управлінням персоналом: без підвищення кваліфікації співробітник не може розраховувати на підвищення по службі [10, с. 245]. Нові тенденції розвитку публічної служби, на нашу думку, визначатимуть абсолютно новий зміст професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування в Україні. У першу чергу, характерними ознаками цього процесу має стати продумане, обґрунтоване і кваліфіковане відношення до можливостей людини-професіонала на службі, чого, на жаль, поки що не спостерігається. Так, головним джерелом для заміщення посад служби в органи місцевого самоврядування є резерв кадрів. Якщо ж звернутися до статистики Головдержслужби України, кількість прийнятих на службу працівників з кадрового резерву за останні три роки набула тенденції до зменшення: у 2005 р. було прийнято 1086 чол., а в 2007 р. - (тільки 756 осіб (на 30 % (!) менше) [7]. Це всупереч квінтесенції сучасного державного устрою розвинутих в економічному відношенні держав - розподіл сфери державного управління на два сектори - виборний (т. т. тимчасовий) і кар'єрний (т. т. постійний, пожиттєва зайнятість), що має вирішити проблему стабільності та наступності влади, гарантом чого стає публічна служба.

Панівні наукові праці країн Європейського Союзу та США багато уваги приділяють децентралізації та адміністративній реформі як керівним засадам сучасної програми підготовки кваліфікованих кадрів для забезпечення сфери управління та владних відносин і вирішення таким чином проблеми економічних механізмів управління в контекстних умовах глобалізації та європеїзації. Визначається дві основні концепції реформ для адміністративної політики - New Public Management, основні принципи якої були сформульовані Д. Осборном, Т. Геблером [14], А. Мессі [13] та ін., і Governance. Стосовно "нового публічного менеджменту", де "особлива увага приділяється результатам діяльності і особистій менеджерській відповідальності" (пер. наш - С. К.) [1, с. 31] лунають сумніви з приводу того, чи можливий перенос вільного доступу на ринок відповідно до запитів споживачів на пропозицію товарів у державному секторі. Відзначають той факт, що через перерозподільний характер державного сектора вільний споживчий вибір не може бути належним механізмом гармонізації протиріч попиту на суспільні ресурси. Особливо вказується на те, що принципи консьюмеризму (організовані дії громадян і урядових чиновників, спрямовані на розширення прав споживачів (прав одержувати інформацію про щиру процентну ставку по банківських позичках, вартості стандартної одиниці продукції у випадку конкуренції двох однакових марок тощо)) не здатні нічого запропонувати для рішення питання про вибір доступних товарів і послуг. Вважають, що новий державний менеджеризм досяг свого піку. Якщо в минулому ідеалізовані моделі в багатьох країнах, що стали на шлях "нового державного управління", пропагувалися як ефективні ринки суспільних послуг, то тепер такий "найкращий шлях" піддається сумніву і формує альтернативи, наприклад, Governance (Good Governance, Global Governance) - "інтерорганізаційна перспектива замість інтраорганізаційної; реорганізація коопераційних відносин дійових осіб публічного, приватного та третього секторів; мережні структури замість ринку та ієрархії; комбінація форм управління (публічно-приватне партнерство, співвиробництво)" [5].

За минуле століття практично сформувалася не тільки європейська та американська наука державотворення, але й східна. Наприклад, пріоритети подальших реформ у Республіці Корея з 2000 р. розробляються з огляду на фундаментальні цінності та довгострокові цілі. Серед таких інновацій, зокрема, було визначено: управління за результатами (як щодо персоналу, так і стосовно агенцій); управління персоналом (відкритий набір; системи управління персоналом, спрямованої на результат; гарантоване представництво в державному секторі; електронне управління людськими ресурсами; інституалізація корпусу вищих державних службовців); запровадження системи управління якістю (Total Quality Management, спрямований на систематичне підвищення якості державної політики з метою попередження її неспроможності); електронний уряд (надання урядових послуг у режимі он-лайн для підвищення доступності таких послуг у будь-який час та будь-де у світі) [12]. Як бачимо, під впливом загальних тенденцій розвитку цивілізації відбуваються певні трансформації східної моделі організації публічної служби. Проте істотною складовою її розуміння стає симбіоз трактування служби як сервісу з обслуговування громадян (європейський "новий публічний менеджмент"), а службовця як її найважливішого капіталу (східна концепція зайнятості за принципами гарантії зайнятості, виховання творчого ставлення до роботи, підвищення розмірів матеріальних благ залежно від високої якості роботи, корпоративність).

Досить помітний вплив економіки на сферу публічного управління завжди висував питання ступеня придатності принципів ринку і конкуренції для держави, місцевого самоврядування й публічних адміністрації, проте універсального рішення цієї наукової проблеми досі не знайдено. Отже, спробуємо сформулювати бачення взаємозв'язку служби в органах місцевого самоврядування з адміністративною службою організацій приватного сектору.

Цілі статті полягають у пізнанні об'єктивних відмінностей і можливостей, які відображають реальність придатності принципів ринку і конкуренції для професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування.

Методом дослідження обрано екстраполяцію - "метод наукового дослідження, який полягає в поширенні висновків, одержаних із спостереження над однією частиною явища, на іншу його частину" [9, с. 286].

Упровадження сукупності адміністративно-політичних стратегій, в основу якої покладено переважно тлумачення адміністративної діяльності крізь призму приватної економіки [6, с. 8-9], обумовило розширення сфери компетенції місцевих органів влади, посилення ролі місцевого самоврядування, що, у свою чергу, сприяло зростанню розуміння того, що обов'язки службовців органів місцевого самоврядування (у подальшому - чиновники) в цілому підходять під визначення функцій службовця приватної компанії (у подальшому - менеджер), хоча, зауважує Ф. Шамхалов [11, с. 251-252, с. 256-257], і маються певні відмінності. Перша відмінність пов'язана з формулюванням цілей і завдань. Так, чиновники у своїх діях керуються законами і постановами, зміст яких не завжди чітко і ясно сформульований. Цілі і завдання виконавчим органам місцевого самоврядування визначаються представницькими органами та державними інстанціями - главами держави і уряду, органом законодавчої влади, керівниками профільних міністерств і відомств. Оскільки всі ці інстанції мають враховувати інтереси самих різних категорій населення, цілі і завдання формуються в поняттях, які можуть влаштовувати всіх, кому вони адресовані. Як правило, ці поняття характеризуються неоднозначністю і невизначеністю. Це, наприклад, "підвищення добробуту населення", "соціальні гарантії", "гідні житлові умови", "соціальна ринкова економіка" тощо. Вони утруднено піддаються оцінці, оскільки, в більшості не мають загальних стандартів виміру. Відповідно, їх реалізацію різні люди можуть оцінювати по-різному: для одних результати можуть здаватися відмінним, в інших - викликати глибоке розчарування. Очевидно, що усе це відкриває перед чиновниками широкі можливості для самостійного трактування встановлених цілей і завдань у найвигіднішому для них ракурсі. Але не можна забувати, що в кінцевому рахунку ефективна реалізація будь-яких цілей, завдань і програм залежить здебільшого від тих, хто втілює їх у життя. Це, як правило, чиновники середньої ланки управління, наприклад, при саботажі яких можуть завершитися провалом і крахом навіть найсправедливіші програми і закони. Інший стан справ у приватних корпораціях та сфері бізнесу. Для них не є складним сформулювати та визначити свої завдання і цілі. Справа в тому, що ці цілі і завдання прямо не пов' язані із соціально-політичними питаннями, а такі категорії, як "обсяг виробництва", "курс акцій" та ін. набагато більше доступні оцінці, ніж, скажімо, "підвищення добробуту населення".

Друга відмінність - статус і престиж службовця. Раніше (до 1960 - 1970-х рр.) у більшості країн статус і престиж чиновника був вищим, ніж менеджера у бізнесі. Вони володіли більшою владою, мали більш стабільне положення, швидше просувалися ієрархічними сходинками. Поступово, ці відмінності слабшають, відбувається наближення статусу працівників державного і приватного секторів. У цьому багато дослідників вбачають основну тенденцію розвитку інституту публічної служби. Так, більш високі оклади в бізнесі поетапно стали фактором, що знижує значущість цих


Сторінки: 1 2