Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 364

УДК 364.442.6:329.1/.6

Москаленко В.В., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Вплив ідеологічних факторів на формування і розвиток систем соціального захисту

У статті аналізуються погляди на теоретичне та практичне втілення соціального захисту в різних політичних ідеологіях (консервативній, ліберальній та соціал-демократичній). Робиться спроба виявити й оцінити вплив ідеологічних факторів на формування й розвиток систем соціального захисту.

The article deals with the opinions about the theoretical and practical aspects of social security in different political ideologies (conservative, liberal and social-democratic). The author makes an attempt to reveal and assess the influence of ideological factors on the forming and development of the social security systems.

ТЛ

ОНЦЕПЦІЯ соціального захисту

займає одне з центральних місць в ідеологічних системах всіх політичних сил сучасності. Соціальний захист - це той політичний інструмент та засіб впливу, реалізація якого не може відбуватися в ізоляції від соціального та політичного контексту, і на державному рівні розвиток системи соціального захисту завжди пов'язаний з певними ідеологічними поглядами. З'ясування основних тенденцій в цій сфері, вивчення ідеологічного впливу, як практичного, так і суто декларативного, на системи соціального захисту має значення як для розуміння самої сутності, природи соціального захисту, законів його еволюції та майбутнього прогнозування, так і для визначення стратегії України в цій сфері, а також вибору такої соціальної моделі та її ідеологічного підґрунтя, яка б найбільше відповідала вимогам часу.

Метою статті є з'ясування впливу ідеологічних факторів на формування і розвиток систем соціального захисту. Автором робиться спроба досягнути цієї мети шляхом компаративного аналізу поглядів на соціальний захист в різних політичних ідеологіях, а також, певною мірою, через аналіз практичної діяльності західноєвропейських "партій влади" в сфері соціального захисту.

Зважаючи на те, що проблема соціального захисту є невід'ємною частиною загального дискурсу соціальної державності, в статті приділяється велика увага аналізу ідеологічного впливу на такі компоненти цього дискурсу, як соціальна держава (в першу чергу); держава загального добробуту; соціальна політика; проблеми досягнення соціальної справедливості, необхідної міри державного втручання в соціальну та економічну сфери, відповідальності держави за добробут своїх громадян, пріоритетів державного патерналізму, колективізму чи індивідуалізму, міри державної відповідальності, співвідношення державних та ринкових регуляторів.

У статті використано результати досліджень як українських, так і закордонних авторів. У своїх роботах такі дослідники, як А. Громико, А. Сіленко, В. Торлопов, P. Speaker, L. Mead, G. Wil вивчають широке коло питань щодо еволюції соціальної державності в сучасному світі, трансформації соціальної політики та соціального захисту. Водночас недостатньо вивченими залишаються проблеми ідеологічних детермінант формування й розвитку систем соціального захисту. В цілому соціальний захист як політична категорія залишається темою мало дослідженою, особливо у вітчизняній політологічній науці.

Найвпливовішими в сучасному світі є консервативні, ліберальні та соціал- демократичні ідеологічні уявлення щодо

соціального захисту.

Варіант класичного консерватизму не передбачав ніякого соціального захисту або соціальних гарантій, і тільки загроза революційних рухів могла спричинити деякі поступки. Соціальний захист привертав увагу лише в тих випадках, коли ця сфера могла вплинути на суспільний порядок. Як пише П. Спікер, один британський консерватор прокоментував, відзначаючи доповідь У. Беверіджа: "якщо не дати людям соціальної реформи, то вони віддячать вам революцією" [1]. Однак в подальшому консерватизм, а точніше неоконсерватизм, дещо змінив своє ставлення до соціального захисту.

В ХХ ст. "нові консерватори" заявили про себе та постали як інтелектуальна та політична сила в 70-ті роки, а в кінці 70-х - на поч. 80-х років у багатьох країнах відіграли визначну роль, досягли як найбільшого економічного росту у західноєвропейських країнах, так і підйому національної самосвідомості. Перемоги неоконсервато- рів були у великій мірі пов'язані із кризою соціальної державності та загальним незадоволенням "експансією" соціального захисту в західноєвропейських країнах. На противагу прихильникам соціальної держави з її розвинутою системою соціального захисту неоконсерватори висувають принципи вільного ринку та жорсткого обмеження ролі держави в економічній та соціальній сферах.

Неоконсерватори наголошували на тому, що розростання "держави добробуту" в повоєнні десятиріччя призвело до радикального перекосу на користь суспільного сектора за рахунок приватного, проникнення держави в економічне та соціальне життя суспільства призвело до стримання ініціативи приватного підприємництва, яке визначає динаміку росту. Між тим як функції держави повинні обмежуватись "законними інституційними рамками, в яких люди можуть переслідувати особисті цілі" [2]. Вихід із кризи - в скороченні державного втручання, розгортанні ринкових сил, децентралізації та приватизації суспільного сектора, зменшенні витрат на програми соціальної допомоги.

Щоб запобігти соціальній несправедливості та в якості протидії гаслу "рівності результатів", неоконсерватори висувають ідею "рівності можливостей", яку західне суспільство повинно надати всім своїм громадянам. "Консерватори цілком слушно роблять наголос на рівності можливостей, а не результатів. Отже, консерваторам підходить метафора щодо спортивного змагання: всі члени суспільства повинні бути рівними на лінії старту, а переможцями в змаганнях виходять найбільш працелюбні та найбільш цілеспрямовані індивідууми" [3]. На думку теоретика неоконсерватизму Дж. Вілла, деякі форми нерівності - це необхідний елемент здорової соціальної політики та передумова формування бажаних соціальних цілей. Суспільство, яке прагне забезпечити швидке економічне зростання з допомогою здебільшого ринкових механізмів, повинно надати відповідне винагородження тим, хто вироблює багатство, а це значить, що воно заохочує нерівність

[4].

Використовуючи такі положення, неоко- нсерватори виступають за скорочення витрат на соціальний захист на користь накопичення капіталу. Вони впевнені, що у відновленні принципів вільного ринку були б зацікавлені як багаті, так і бідні, оскільки швидкі темпи росту економіки, характерні для ринкових відносин, сприяли б зростанню загального добробуту [5]. В такому випадку державі необхідні б були лише незначні засоби для забезпечення тих категорій людей, які дійсно не в змозі працювати [6].

Отже, за неоконсервативним світоглядом, лише ринкова економіка, позбавлена надмірного державного втручання у вигляді розгалуженої системи соціального захисту, надає всім громадянам рівні можливості. Прихильники "режимів соціального захисту", за неоконсерваторами, недооцінили роль ринку як регулятора в забезпеченні добробуту громадян. Такі проблеми людства, як жебрацтво, безробіття, є невід'ємними складовими існування суспільства і запобігти їм неможливо в принципі, закони ринкової економіки незмінні, а створення "режимів соціального захисту", тобто західноєвропейських соціальних держав із розвиненими системами соціального захисту вступає у протиріччя із природним порядком. До того ж неоконсерватори критикують опонентів за те, що ті роблять акцент на правах, а не обов'язках: інакше кажучи, "що

моя країна може зробити для мене", а не "що я можу зробити для країни" [7].

Віра прихильників сильної соціальної державності з відповідною системою соціального захисту в те, що її механізми можуть змінювати суспільне буття, робити його більш рівноправним, справедливим, зменшувати або ліквідувати жебрацтво, видається неоконсерваторам наївною і навіть небезпечною, а прагнення до рівності через систему соціального захисту - утопічним устремлінням, приреченим з самого початку на поразку.

На думку неоконсерваторів, державні соціальні програми більше шкодять суспільству, ніж дають користі, оскільки об'єктивно призводять до зловживання соціальною допомогою. Наприклад, страхування при безробітті не сприяє наполегливим пошукам праці з боку тих, хто її позбавлений, і, взагалі, кожна людина повинна передусім сама поліпшувати і дбати за власний добробут, не перекладаючи відповідальність за свій добробут на державу. Завжди існує небезпека, що в надії на допомогу з боку держави люди будуть прикладати менше зусиль для досягнення успіху в житті, між тим як консервативна свідомість непримиренна до утриманської психології.

В найбільш повному вигляді відповідна політика реалізовувалась під час майже двох десятиліть правління неоконсервато- рів - між 1979 і 1997 роками, особливо прем'єрство Маргарет Тетчер (1979-1990) призвело до суттєвих змін у політиці соціального захисту. Відбулася посилена "комерціалізація" соціальної сфери - приватизація системи надання соціальних послуг, перехід на контрактне залучення недержавних організацій до надання послуг, упровадження "квазі-ринку" соціальних і медичних послуг. Британія часів Маргарет Тетчер була країною з найменшим у Європі профспілковим рухом, найнижчим рівнем захищеності на ринку праці й високим ступенем гнучкості цього ринку [8]. Також послідовне втілення неоконсервативна концепція соціального захисту знайшла в ФРН під час знаходження при владі християнських демократів.

Однак сьогодні вже практично не є можливим чітко виокремити неоконсервативну політику соціального захисту через те, що ідеологічні гасла дуже часто виявляються суто декларативними, і на практиці лідери західних неоконсервативних "партій влади" все ж таки не проводять відповідні скорочення соціального захисту через те, що дії уряду в сфері соціального захисту - це величезний засіб впливу на електорат та інструмент отримання підтримки певного політичного курсу.

Дійсно, незважаючи на неоднозначні оцінки та тенденції, можна говорити про те, що сьогодні системи соціального захисту зберігають "статус кво": існують саме в тому вигляді, який необхідний урядам країн, щоб, з одного боку, не втратити підтримку електора- ту (тобто програми не скорочуються), а з іншого, ці програми й не посилюються через економічні ризики. Скорочення програм соціального захисту не є позитивним моментом оцінювання політики влади в сучасному світі. Так, наприклад, як зауважує російський науковець В.А. Торлопов, поразка християнських демократів на виборах в 1998 році, яка значною мірою була пов'язана з незадоволенням реформами в соціальній сфері, довела, наскільки політично небезпечною в умовах демократії є спроба зменшити сферу діяльності соціальної держави, знизити якість послуг, навіть якщо це необхідно для подальшого стабільного економічного розвитку країни

[9].

Особливу увагу неоконсерватори приділяють ролі недержавного сектора в забезпеченні соціального захисту, розвитку партнерських відносин між державою, приватним сектором, громадськими та добродійними організаціями. "Приватне соціальне обслуговування повинно заохочуватися, конкуренція приватного сектора з державним має свої як економічні, так і соціальні переваги" [10].

Інший світоглядний спосіб реалізації соціального захисту - це його втілення в рамках неоліберальної ідеології, що має за вихідні такі класичні принципи, як необмежена свобода підприємництва і торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістична демократія, широкі свободи для індивідів у політичній, економічній та інших сферах життя суспільства.

Один з основних постулатів класичного лібералізму - абсолютна свобода індивіда в економічній сфері. Звідси - повне заперечення втручання держави в соціальну сферу (концепція держави - "нічного сторожа"), виступ за повну свободу. Тільки повна свобода, за класичними ліберальними поглядами, забезпечить громадянам держави такі умови, які б дали змогу найбільшою мірою реалізувати свої


Сторінки: 1 2 3