Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 352

УДК 352.071 (438+439+477)

ЛИЧКО Т.М., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Використання міжнародного досвіду в організації місцевого самоврядування незалежної України

В даній статті робиться спроба з'ясувати окремі аспекти сучасного стану місцевого самоврядування в Україні та можливості його реформування, використовуючи міжнародний досвід. Автор показує роль місцевого самоврядування в системі державного управління та в добробуті народу. Розглядаються загальні засади спрощення системи місцевого самоврядування заради покращення її функціонування. Робиться спроба проаналізувати подальший розвиток і діяльність місцевого самоврядування.

In this article author is trying to find some aspects of real situation by local self-management in Ukraine, opportunities of its reforming making use of the international experience. The author shows a role of local self-management in system of the government and a standard of living ofpeople. The general principles of simplification of system local self-management for the sake of improvement of its functioning are considered. Attempt to analyse the further development and activity of local self- management is done.

тоталітарного режиму радянської держави. Отже, нове адміністративне право України, яке формується відповідно до демократичних засад, закріплених у Конституції України 1996 р., Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", Європейській хартії про місцеве самоврядування, угодами між Україною та ЄС [1:4-5].

Оскільки прийняття Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" було підсумком тривалих суперечок між прибічниками старого "консервативного" та нового "прогресивного" підходів до побудови системи влади в нашій країні, деякі норми Закону мають компромісний характер. На жаль, віддзеркалення політичного компромісу в законодавчих актах мають невтішні наслідки, особливо щодо практики застосування норм до конкретних випадків. Найбільше це стосується прав територіальних громад об'єднуватись в єдину територіальну громаду, неоднозначності в питаннях організації управління районами в містах. Неврегульовані питання щодо взаємодії районних і обласних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад з відповідними сільськими, селищними, міськими радами, особливо з питань порядку формування та затвердження місцевих бюджетів, фінансування та управління об' єктами спільної власності територіальних громад, визначення переліку цього майна та його правового статусу.

Одним з яскравих прикладів такого компромісу є закріплений Законом України статус районних та обласних рад. За Конституцією, ці ради представляють спільні інтереси територіальних громад, а на практиці це мало б означати, що територіальні громади формують районні та обласні ради з своїх представників та делегують їм певні повноваження. За Законом, районні ради формуються так само, як і ради територіальних громад - на основі загального, прямого, рівного виборчого права. Отже, незважаючи на відсутність старої "вертикалі рад", районні та обласні ради знову опиняються фактично у ролі "вищестоящих". Таким чином, закладена можливість конфлікту між радами територіальних громад і відповідними районними та обласними радами [2:126-127].

У Конституції України офіційно закріплено дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, які є місцевими органами державної виконавчої влади, та місцеве самоврядування. Водночас Конституція України встановила зовсім новий для України статус органів місцевого самоврядування, проголосивши принцип, відповідно до якого вони не входять до системи органів державної влади.

Враховуючи це, значної актуальності набули питання, пов' язані з аналізом існуючої системи конституційно-правових засад місцевого самоврядування в Україні та проблеми їхньої реалізації, також окресленням основних напрямків розвитку (вдосконалення).

Управління місцевими справами, як показує досвід, може здійснюватись як органами державної адміністрації на місцях, що були призначені з центру, які виступають в ролі переферійної ланки державного апарату, так і представницькими органами, які обираються населенням окремих адміністративно - територіальних одиниць. Такі представницькі органи часто називають органами місцевого самоуправління чи муніципального управління. Місцеве ж самоврядування є

багатофункціональним елементом державного механізму і має значну самостійність у прийнятті управлінських рішень.

Не дивлячись на прийняття значної кількості нормативних документів, реальна політична демократизація суспільства не відбулася. Вагому роль в цьому зіграла недосконалість розподілу державної влади в цілому та між її структурами на місцях. Органи державної влади не отримали реальних повноважень для вирішення конкретних питань. Вони носять номінальний статус органа місцевого самоврядування та фактично владних повноважень не мають. Хоча прийнята Верховною Радою Декларація про державний суверенітет України визнала світову практику розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, такого повного розподілу між представницькими та виконавчими

структурами на місцях не відбулось.

Згідно із ч. 1 ст. 140 Конституції України "Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об' єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища і міста - самостійно вирішувати питання місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України." Органами місцевого самоврядування є ради чи інші колегіальні органи, обрані в результаті вільного, загального, таємного, рівного, прямого голосування. Для їх позначення в літературі звичайно вживаються терміни: громада, комуна, муніципалітет чи "територіальні колективи".

Щодо визначеності ситуації з діяльністю місцевих органів використовують різні поняття - „місцеве управління", "місцеве самоврядування", "муніципальне

самоврядування". Кожне з них має конкретний зміст і характеризує відмінний від інших спосіб формування і діяльності місцевих органів та їх взаємозв'язок із центральною владою.

Дослідник А.Ярощук наголошує на двох варіантах поняття "місцеве управління". У вузькому розумінні місцеве управління - це діяльність органів місцевого самоврядування, спрямована на задоволення суспільних інтересів, що здійснюється у визначених законодавством формах через муніципальне господарство. Але в широкому трактуванні місцеве управління - це управління територіями, яке здійснюють як державні органи так і органи місцевого самоврядування.

На думку окремих науковців, терміном "місцеве самоврядування" у зарубіжних країнах позначають управлінську діяльність на місцевій територіальній одиниці, що здійснюється центральною владою чи адміністрацією більш високого територіального рівня управління, через призначувані більш високою владою адміністративні органи [3:289-290].

Польща і Україна багато в чому схожі.

Спільна історія, традиції, географічне сусідство, близькість території та населення, майже одночасне повалення комуністичних режимів у 1989-91 роках мимоволі змушують порівнювати демократичні перетворення у Польщі та Україні. Протягом 1990-1999 років в Польщі створено міцне законодавче підґрунтя для розвитку місцевого самоврядування. Значна частина повноважень перейшла від держави до самоврядування, забезпечивши наближення влади до людей, ефективніше використання ресурсів, і зрештою - стабільний політичний та економічний розвиток польських територій. Досвід Польщі засвідчує: там де розвинуте місцеве самоврядування, там держава та влада підконтрольні громадянам, а не навпаки. Залучення громадян до місцевих справ означає перерозподіл повноважень влади від центру до територіальних громад, і таким чином, сприяє розвитку демократії і покращенню умов життя в країні.

Територіальне самоврядування у Польщі має багатовікову традицію, але від Другої світової війни до 1990 року йому бракувало автентичних самоурядових інституцій. На практиці воєводські та народні гімни стали виконавцями доручень урядової адміністрації, представляючи інтереси держави, хоча вони мали представляти народні інтереси. Місцева влада одночасно представляла місцеві і державні інтереси. Функціонувала система подвійного підпорядкування, що було малоефективним, а спосіб управління країною гальмував її розвиток.

27 травня 1990 року відбулися вибори до рад гмін. З цього дня у Польщі розпочався процес розбудови держави, в якій самоврядування становило вже незамінний елемент устрою.

Закон від 24 липня 1998 року про запровадження трирівневого територіального поділу країни, а також Розпорядження Ради міністрів від 7 серпня 1998 року щодо усунення повітів принципово перебудували

адміністративний розподіл Польщі.

З 1 січня 1999 року запроваджено реформу публічної адміністрації за такими принципами:

держава має бути унітарною, з трирівневим територіальним поділом;

адміністративне управління здійснюється на всіх рівнях територіального розподілу;

на одному територіальному рівні тільки один орган здійснює загальну адміністративну владу (на рівні гмін та повітів це - органи самоврядування).

воєводства є виключенням, тут діють дві структури публічної адміністрації - уряд воєводства на чолі структури публічної адміністрації та воєвода, що є представником Ради Міністрів.

Треба зазначити, що самоврядування воєводства не порушує самоврядування повітів та гмін, а також не здійснює за ними нагляду. Гміни та повіти становлять у правовому аспекті рівноцінні об'єкти територіального самоврядування. Законодавці прагнули створити з воєводського самоврядування такий суб'єкт, що здатний впроваджувати регіональну політику, а також підняти міжрегіональну співпрацю до європейського рівня.

Представницьким органом воєводського самоврядування є сеймик воєводства. Депутати сеймику обираються під час загальних, прямих виборів за пропорційною системою. До компетенції сеймику належить ухвалення стратегії розвитку воєводства, та довгострокових програм, встановлення засад управління майном воєводства, ухвалення бюджету та плану економічного розвитку воєводства, ухвалення рішень про участь у міжнародних регіональних об' єднаннях, а також обрання та відкликання уряду воєводства.

Виконавчим органом воєводства є уряд, який складається з 5 осіб. Це колегіальний орган, що діє під керівництвом маршалка воєводства. Маршалка обирає сеймик зі свого складу. За пропозиціями обраного маршалка сеймик обирає інших членів уряду воєводства. До завдань уряду належить виконання ухвал сеймику, розпорядження майном, підготовка проекту та виконання бюджету воєводства. Маршалок організовує роботу воєводського уряду та уряду маршалківського, керує поточними справами воєводства, а також репрезентує воєводство у зовнішніх стосунках. Органами державного нагляду за діяльністю воєводського самоврядування є Голова Ради Міністрів та воєвода, а в фінансових питаннях - регіональна рахункова палата.

Воєвода призначається та відкликається Головою Ради Міністрів за поданням міністра, що опікується справами публічної адміністрації. Воєвода як представник Ради Міністрів відповідає за виконання політики уряду в межах воєводства. До засідань воєводи належить також забезпечення співпраці урядової та самоврядування адміністрації у межах воєводства та керування цими одиницями у разі надзвичайних ситуацій.

Розподіл компетенції між урядовою та самоврядною адміністраціями в регіоні є спробою поєднання принципу децентралізації та регіоналізації з принципами унітарної держави [4: 21-27].

Адміністративна реформа, що була запроваджена у 1999 році, не тільки створила територіальні одиниці самоврядування, а й значно вплинула на фінанси країни. На цю реформу наклали свій відбиток еволюційні зміни податкової системи. Загалом ці зміни можна визнати як позитивні, але в ході їх реалізації виникло певне незадоволення серед адресатів реформ. З активізацією самоврядування за нових повноважень відповідні кошти не находили, а трансферти мали спрямуватись на "основні соціальні потреби" без можливості власного впливу влади на їхню форму та величину. У порівняно кращій ситуації є гміни, стан фінансів яких не погіршився, відбулося процентне зростання наповнювальних доходів стосовно всіх доходів на тлі надання гмінам нових повноважень.


Сторінки: 1 2