Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 351:316

УДК 351:316.485.6:323.15

Тимофєєв С.П.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯМ ЕТНІЧНИХ КОНФЛІКТІВ

У статті розглянуто проблему забезпечення прав національних меншин, конфлікти між ними, історичний досвід та сучасні заходи держави щодо розв'язання етнічних конфліктів.

Ключові слова: культура, етнічні групи, національний конфлікт, діаспори, політичний статус, етнополітичні ситуації, ареал, національна політика.

В статье рассмотрена проблема обеспечения прав национальных меньшинств, конфликты между ними, исторический опыт и современные мероприятия государства относительно решения этнических конфликтов.

Ключевые слова: культура, этнические группы, национальный конфликт, диаспоры, политический статус, этнополитические ситуации, ареал, национальная политика.

In the article is considered the problem of providing of rights for the national minorities, conflicts between them, historical experience and modern measures of the state, in relation to the decision of ethnic conflicts.

Key words: culture, ethnic groups, national conflict, diasporas, political status, ethnical and political situations, area, national policy.

Проблема національних меншин є дуже актуальною для України, на території якої проживають, за переписом 2001 р., 130 національностей. Кожна з представлених в Україні етнічних груп так чи інакше прагне зберегти свою мову, культурну спадщину, традиції, які в кінцевому рахунку формують основи національної ідентичності, забезпечують можливості для підтримки життєдіяльності й розвитку культури того чи іншого етносу, підтримки його соціальної й політичної спроможності. З приводу цього постає актуальним питання про запобігання етнічних конфліктів у країні, що має на меті збереження цілісності суспільства.

Метою даного дослідження є встановлення основних напрямів запобігання етнічних конфліктів у державі на основі аналізу історичного досвіду та сучасного стану в цій сфері, а також методів моніторингу та вирішення конфліктних ситуацій, що вироблені міжнародним співтовариством.

Питання про збереження та реалізацію національної ідентичності кожної з етнічних груп це, насамперед, питання про формування цілісного й узгодженого поля законодавчого захисту цілої низки колективних та індивідуальних прав національних меншин. Мирне співіснування народів у багатоетнічному суспільстві визначається поєднанням різноманітних чинників: економічних, соціальних, політичних, релігійних, культурних, історичних. Природно, усталені типи міжетнічної взаємодії, як правило, мають стабільний потенціал толерантності та взаємопристосованності етнічних груп до спільного життя на єдиній території. Незважаючи на історичну пам'ять, в якій завжди можна знайти приклади ворожнечі між сусідами, в умовах стабільного суспільства мир між народами цілком реальне й об'єктивне явище [3].

Аналіз ризику національних конфліктів дозволяє виділити низку чинників, що впливають на етнополітичну ситуацію в будь-якому регіоні:

геополітичне розташування етнічного ареалу;

економічне підґрунтя етнополітичної ситуації;

культурно-історична ідентичність національної групи;

релігійний чинник;

рівень політичної активності етнічної меншості в ареалі.

Геополітичне розташування етнічного ареалу. Під етнічним ареалом розуміється наявність у національної меншості території у межах певної держави, де вона мешкає компактно і де її чисельність перевищує певний поріг (в Європі він становить зазвичай 30-50 тис. осіб).

Геополітичне розташування етнічного ареалу відіграє одну з провідних ролей в аналізі ризику національних конфліктів. Найбільшу потен- ційну небезпеку конфліктів становлять етнічні ареали, що межують з територією держав, у яких даний етнос присутній або є титульним. Загроза полягає у можливості підтримки представників даної національної меншини близькою етнічною групою в сусідньому ареалі або державі. І, навпаки, розташування етнічного ареалу вглибині державної території не сприяє ініціюванню національного конфлікту.

Розселення меншості у своєму ареалі з гео- політичної точки зору характеризується також виразністю його кордонів: якщо меншість надто розпорошена, живе упереміш з титульним народом держави, то вона набуває низку особливостей, які наближують її до діаспори, що знайшла власну стійку соціальну нішу. У той час як чіткі кордони етнічного ареалу, сегрегація у розселенні на регіональному рівні в принципі сприяють відокремленню від іншої частини держави.

Увагу потрібно звернути також на потенційну впливовість національної меншості у своєму ареалі та країні загалом: його абсолютну чисельність, частку в населенні ареалу і в населенні країни.

Очевидно, що чим значніша меншість, тим більше у неї шансів за інших рівних умов відстояти власні права, боротися за підвищення свого політичного статусу, нарешті, більше можливостей бути почутою міжнародним співтовариством.

Економічне підґрунтя етнополітичної ситуації характеризує, передусім, відносне розташування етнічного ареалу порівняно з іншими районами. Негативним чинником є як низький валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення співвідносно із середнім у країні (етнічна група може відчути себе обділеною державою - випадок Чечні), так і більш високий рівень розвитку господарства національного району порівняно з іншими областями (у меншини формується враження, що центральні власті «забирають» частину зробленого ними продукту, перерозподіляють його серед інших районів, де мешкає «недбайливий» титульний народ (народи), і тим штучно занижують рівень життя, уповільнюють їхній власний соціальний розвиток (Фландрія у Бельгії, Словенія у колишній Югославії). За цим показником мінімальним рівнем конфліктності слід визнати ситуацію, коли ВВП на душу населення в національному ареалі близький до середнього у країні, а максимальний - коли він надто відрізняється в той чи інший бік.

Важлива й оцінка кожного етнічного ареалу за шкалою «центр - напівпериферія - периферія». Ці поняття вміщують низку довготривалих структурних параметрів, таких, як галузева структура господарства, характер міжрайонних і міжнародних економічних зв'язків тощо.

Культурно-історична ідентичність національної групи значно впливає на можливе виникнення конфліктної ситуації за такими пунктами:

поширеність і статус титульної мови;

значущість релігійних відмінностей з іншими етносами на певній території (іслам-православ' я, іслам-іудаїзм);

досвід власної державності.

Ступінь впливу релігійного чинника ризику визначається:

особливостями релігійного культу та віровчення;

поширеністю релігії конкретного етносу в певному етнічному ареалі;

поширеністю релігії конкретного етносу в даній державі;

віротерпимістю конкретного етносу.

Рівень політичної активності етнічної меншини в ареалі характеризується наявністю:

етнічних партій;

громадських організацій;

«неінституційних» форм політичної активності;

актів насильства та терору;

нелегітимних озброєних формувань;

воєнними діями (або громадянською війною) [1].

Вся ця низка умов так чи інакше впливає на можливість чи неможливість розпалення ворожнечі між представниками різних етносів. Ця проблема постає перед органами влади в чистому або завуальованому виді, але так чи інакше потрібно керувати цим процесом з метою його вирішення.

Керування міжетнічним конфліктом передбачає:

аналіз ситуації у регіоні:

аналіз етноситуації в регіоні;

аналіз економічної ситуації в регіоні;

аналіз соціально-політичної ситуації в регіоні;

аналіз геополітичної ситуації в регіоні;

аналіз релігійної ситуації в регіоні.

прогнозування можливості виникнення етноконфліктів:

розробка і використання описових моделей етноконфлікту в регіоні;

розробка і використання пояснювальних моделей етноконфлікту в регіоні.

попередження конфлікту (вжиття профілактичних заходів):

створення об'єктивних умов, що запобігають виникненню і деструктивному розвитку передконфліктних ситуацій;

усунення причин конфлікту;

блокування особистісних причин виникнення конфлікту.

послаблення чинників ризику етноконфлікту:

аналіз чинників ризику;

послаблення сили впливу чинників ризику.

врегулювання конфлікту: визначення основної проблеми (допомагає кожній стороні правильно оцінити свою поведінку і зрозуміти іншого), визначення причини конфлікту, пошук можливих способів вирішення конфлікту, пошук способів і рішень виходу з конфлікту, реалізація, оцінка досягнутого [2].

Для керування конфліктною ситуацією необхідно, передусім, правильно її оцінити. Треба пам' ятати, що у разі конфлікту перед спостеріга- чем безпосередньо постає мотив, але не його причина. При цьому ініціативна група учасників конфлікту може, спеціально маскуючи або не повністю усвідомлюючи його причини, видавати мотив за причину.

Вивчення спрямованості конкретних дій у конфлікті допоможе точніше встановити суб'єктивні мотиви його учасників. Найоптимальніше таке керування конфліктом, за якого усуваються об'єктивні причини, що створили конфліктну ситуацію, а також знімається викликана ним психічна напруженість і відновлюються колишні взаємостосунки.

Керування етноконфліктом ефективніше, якщо воно здійснюється на ранніх етапах. Чим раніше виявлена конфліктна ситуація, тим менше зусиль необхідно докласти для того, щоб вирішити її конструктивно.

Усе вище викладене можна вважати найза- гальнішими теоретичними положеннями у сфері міжетнічної конфліктології. Кожний конфлікт має власні причини виникнення і специфічну траєкторію розвитку. Описати і запропонувати точні рецепти щодо вирішення кожного з них неможливо. Зазначені послідовні дії призначені для розв'язання конфлікту, як свідчить практика, не завжди можуть призвести до очікуваного результату.

Тому, найважливішого значення набувають передусім такі заходи:

розробка державної програми у сфері етнонаціональних відносин;

розробка на рівні органів державної влади засобів раннього попередження міжнаціональних конфліктів;

вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів;

раціональне використання різноманіття господарських можливостей областей і автономії, їхніх природних ресурсів, накопиченого науково-технічного і кадрового потенціалу, переваг територіального розподілу праці й виробничої кооперації за загальної спрямованості на комплексний соціально-економічний розвиток країни і окремих її регіонів;

здійснення спеціальних програм зайнятості в праценадлишкових регіонах, вжиття заходів щодо підйому депресивних районів;

цілеспрямована пропаганда міжетнічної толерантності у ЗМІ за посиленої участі держави;

створення громадських організацій, покликаних поєднувати зусилля різних етносів для вирішення суспільних проблем (економічних, соціальних, екологічних тощо);

активізація участі судової гілки влади у підтримці законності в регіоні;

сприяння розвитку регіональної економічної взаємодії як чинника гармонізації міжнаціональних інтересів, забезпечення комплексного розв'язання соціально-економічних і національно-культурних проблем;

збереження історичної спадщини народів України, створення у суспільстві атмосфери поваги до їхніх культурних цінностей, подальший розвиток національної самобутності й традицій народів України;

розширення повноважень органів державної влади на місцях, підвищення їхньої відповідальності за стан справ не тільки у своєму регіоні, а й у країні загалом;

здійснення заходів політичного, економічного і правового характеру щодо забезпечення державної підтримки та стимулювання економічної активності регіонів;

військова присутність у регіонах можливих етнічних конфліктів;

своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів у спосіб розробки й реалізації погоджувальних процедур [5].

Найважливішим інструментом реалізації державної національної політики має стати програмно-цільовий підхід, який забезпечує об' єднання зусиль центральних органів державної влади, органів державної влади на місцях і національних громад у досягненні загальної мети поліпшення якості життя, задоволення національно-культурних потреб усіх народів України.

Складність дослідження етнічних конфліктів великою мірою пояснюється поєднанням раціональних та ірраціональних чинників, що переплітаються і взаємопроникають у ході міжнаціональних зіткнень. Саме тому ефективне управління цими процесами має базуватися на всебічному знанні причин етнічного конфлікту, особливостей його розвитку та механізмів врегулювання. Сучасні етнічні конфлікти породжені фундаментальною суперечністю між ідеєю, відповідно до якої кожна суверенна держава має бути дер- жавою-нацією, чиї громадяни мають спільну мову і культуру, і реальністю, яка полягає в тому, що всі країни більшою мірою багатоетнічні. Концепція єдності нації і держави виникла в період індустріалізації Європи, і відтоді національна держава стала домінуючою одиницею політичного поділу. Але не всі національні групи змогли добитися власної державності. У результаті, всередині держав відбулося ранжирування на державотворчі нації та національні меншини. Розгляд у взаємозв'язку проблеми захисту прав національних меншин і врегулювання етнічних конфліктів виявляє глибинні причини міжнаціональних зіткнень. Багато проблем у представників національних меншин виникає через те, що вони відчувають нерівність


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Використання міжнародного досвіду в організації місцевого самоврядування незалежної України - Стаття - 13 Стр.
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ОДНОГО ЗІ СПОСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ МУНІЦИПАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ - Стаття - 11 Стр.
БАЗОВІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХАРТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ - Стаття - 10 Стр.
ЗАРУБІЖНИМ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ ТА ШЛЯХИ ЙОГО АДАПТАЦІЇ В УКРАЇНІ - Стаття - 18 Стр.
ПРО ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ У МІСЦЕВИХ ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ - Стаття - 6 Стр.
Вплив ідеологічних факторів на формування і розвиток систем соціального захисту - Стаття - 16 Стр.
Сучасний вимір соціального захисту на глобальному та державному рівнях - Стаття - 11 Стр.