Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 008 (091)(477)

УДК 008 (091)(477)

Костельнюк М.М., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Державницькі погляди в літературній спадщині митрополита Петра Могили

Звертається особлива увага на історію українського народу. The main attention is paid to the role in history of Ukrainian people.

Постать Петра Могили не можна оминути, досліджуючи історію освіти, науки, книгодрукування, мистецтв, церковного і політичного життя не лише України, а й всієї Східної Європи. Але передусім уся його діяльність об'єктивно була спрямована на духовне об'єднання українського народу, на зближення різних конфесій, поборюючих один одного суспільних станів і угруповань з тим, щоб усі вони могли усвідомити загальнонаціональний інтерес і досягти спільного блага нації. Адже без такої єдності неможливий був не лише опір чужоземному гнобленню, а й розбудова власного українського дому.

Особистість митрополита ніколи не переставала цікавити як його сучасників, так і пізніше істориків, викликаючи при тому полярні думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях діяльності вони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями. В той же час неодмінно відзначаються і його здібності досвідченого організатора, доброго порадника, мудрого наставника. З цього приводу М.С.Грушевський казав: "Могила був людиною великих організаторських здібностей, енергійною і талановитою" [2, с. 131].

"В українській історії, - пише дослідник А.Жуковський, - Петро Могила посідає настільки видне місце, що його ім'ям названо один з її періодів - "Могилянська доба", на загал оцінений як період культурного й церковного відродження України у ХУП ст. „Могилянська доба" припадає на той час, коли становище в Україні було вкрай напружене. Вона переживала глибоку кризу, викликану соціально-політичними й духовними чинниками Люблінської та Берестейської церковної унії. Старі духовні зв'язки двох народів - українського і польського - часів Ренесансу, трансформувались в напругу й протистояння в політичній та національній площині [7, с. 30].

Наступ католицизму, а згодом унія, внесли великий розлад в українське суспільство. Його верхівка поступово, але невпинно окатоличувалась. Петро Могила, як показала його подальша діяльність, розумів складність становища. Україна постала перед ним тією частиною християнського світу, де вирішувалась доля православ'я, а з ним - і доля народу, який формувався під його покровом ось уже кілька віків. Витончений розум, характер борця, глибоке християнське благочестя, - все це вимагало негайних дій, і Могила обирає шлях служіння і захисту православ'я. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення України до складу вільних європейських держав [8, с. 107].

Про П.Могилу писали багато. Що цінувалося найбільш в діяльності митрополита? По-перше, він був видатним організатором української православної церкви. По-друге, Могила - визначний культурний діяч, проповідник, письменник та публіцист, організатор друкарства української книги. 20 років він керував видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагував й писав українською та церковнослов'янською мовами книги.

З цих перелічених чеснот митрополита найменш вивченою є літературна творчість. Літературні писання П.Могили досі ніхто не збирав, не перекладав на сучасну літературну мову і не намагався їх тлумачити: перше, через їхню певну невідповідність сучасним естетичним смакам, а друге, що творчість значною мірою затемнювала його потужна суспільно-громадська діяльність, передусім церковна, адже він під цим кутом зору постать епохальна.

Спробуємо відкинути завісу церковної діяльності та розглянути літературну спадщину Петра Могили. Своїми численними творами переважно на церковно-релігійні теми він займає певне місце в українській літературі. Митрополит не займався поезією спеціально, віршував він спорадично, і його здобутки тут скромні: за винятком хіба одного віршованого твору, який публікатори назвали "Розмисел про іноче життя". Цей твір був написаний задля зміцнення розхитаної дисципліни в тодішніх монастирях (саме організацією духовного життя пастви та монастирів П.Могила займався по-особливому старанно) [1, с. 117].

Загалом твір витримано у строгій православній ортодоксальності, і полишає він важке враження. Досконала людина тут бачиться позбавленою власного "я", своєї волі, думки, яка живе ніби за натисненням певних ідеологічних кнопок. Відтак конструювання ідеальної людини Могилою вельми нагадує пізніше комуністичне.

Більше значення, як поезія, має проза Петра Могили. Він творить кілька генеалогічних оповідань - це ніби прообраз пізніших сімейних хронік. Але найцікавіше в його прозі - "Сказання про чудесні й визначні явища в православній церкві". Ця підбірка писань Могили зв'язана з чудесами, які в його час діялися у Православній церкві - не тільки на території України (він же, врешті-решт, був не русином, а православним), але й на українських землях теж. Одне таке чудо сталося на обійсті його власного слуги, Станіслава Третяка. Третяк попросив Могилу освятити тільки що споруджений будинок, що той і зробив, залишивши там трохи святої води. Коли він через рік знову навідався до Третяків, господар з дружиною заявили при зустрічі, що збережена ними свята вода обернулася на вино. Могила скуштував її; вона мала смак молдавського вина ("вкус аки волоского вина"). Він захотів пересвідчитись, що не помилився (врешті-решт, син молдаво-волоського господаря напевно розбирався у молдавських винах). Коли подружжя присягнуло, що перетворення це - чудесне, Могила повірив їм на слово і забрав воду з собою. У час, коли він описував усе це, вода була при ньому і, за його словами, "мала смак і запах вина й не скисала"[6, с. 151].

Митрополит поставив собі завдання створити не просто опис чудес, чи синаксар, де оповідалося б про святих і позаприродні явища в минулому, а таку книгу про Божі чуда, творені в сучасному письменнику світі, що було новиною в українській літературі. Ідеологічна спонука тут теж проглядає надто прозоро: письменник хоче довести істинність православної конфесії на противагу до уніатської та римо-католицької, отож маємо яскравий зразок тенденційної літератури.

На сьогодні всі ці оповіді звучать як релігійна фантастика. Але попри те, вони цікаві ще й іншим: письменник не раз творить новельні конструкції, будує діалоги, вставляє в авторську мову оповіді сторонніх осіб, листи; письмо загалом легке, художнє, містичний елемент живить читацький інтерес. Окрім того, у твори потрапило чимало побутових житейських деталей та ситуацій: епізоди з життя козацтва, нападів польського війська, спілкування різних, тепер уже історичних, осіб, описи побуту ченців, пустельників, навіть князів тощо. Все це дає нам бачити „Сказання" Могили як дорогоцінну пам'ятку української художньої прози барокко.

Свій досвід художнього оповідача П.Могила переносить і в проповідницькі твори. Зразком такого оповідання є „Казання про владу", де побіч із розмислами на тему священичої влади бачимо вставні фабули про чуда, що значно оживлює оповідь.

Інший характер мають проповіді про шлюб: це вже чисті розмисли у стилі повчання. Цікаве тут є те, що П.Могила поділяє вчення римо- католиків про нерозторжність шлюбу, а ще цікавіше, що письменник дивиться на жінку не як ортодоксальний православний християнин, котрий бачив особу жіночої статі як втілення диявола, - а як на істоту, гідну поваги й шани [7, с. 32].

Зокрема, йому належить розробка і обґрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу, скажімо, ритуалу вінчання.

Петро Могила є автором проповіді "Крест Христа Спасителя", яка донині може служити зразком гомілетики та свідчити про ораторський талант автора визначного твору полемічної літератури "Літос" [5, с. 36].

У роздумах Могили як мислителя доби барокко виразна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу і Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини селективно, Могила сприяв прилученню українського народу до культурних надбань людства. Визначальною рисою Бога, світу і людини є, за Могилою, любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осередка тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце. З нею Могила пов'язує ідею діяльної любові або доброчинства, що в свою чергу стає основою суспільної злагоди й єдності, наслідком яких є побудова "суспільного блага". Досягнення останнього пов'язується ним з діяльністю держави. Могила був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, став думати про майбутню українську державу. Основним

державотворчим чинником він уважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада, обмежена законом. Закон і право Могила підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. У творах Могили, як і в творах Ю.Ліпсія та Г.Ґроція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність Могили сприяли духовній єдності українського народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної

консолідації, здійсненої Б. Хмельницьким [3, с. 153].

У творах Могили висувалась ідея неперервності української історії, починаючи від доби Київської Русі. Тогочасний Київ пов'язувався з Києвом князя Володимира, і недарма вже за життя Могили українців називали „нацією Володимира", цілком виразно виокремлюючи їх від поляків, білорусів або литвинів та московітів. У творах митрополита до найменування країни застосовуються терміни Русь або Росія як її власна назва, а українська мова називається ним руською. Вживає він й терміни Мала та Велика Росія, але останній також не для позначення Московії. Можливо, що із його змістом він пов'язував землі та їх мешканців, які перебували під юрисдикцією митрополита Київського, Галицького і всієї Руси.

У працях Могили простежується звертання до київських святих і героїв минулих часів, яке використовується для патріотичного виховання молоді і піднесення духу народу в боротьбі за свободу [2, с.133].

Таке ж спрямування, що об'єктивно слугувало духовному єднанню українського народу, було властиве діяльності друкарні Києво-Печерської Лаври та її вченого гуртка, які впродовж багатьох років очолював Петро Могила. Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник докладав усіх зусиль, щоб Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За роки його настоятельства


Сторінки: 1 2