Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 330

УДК 330.341.1

БЕГЛИЦЯ В.П., Міністерство освіти і науки України, м. Київ, Україна

Беглиця Володимир Петрович - к.е.н., Міністерство освіти і науки України

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Розглядаються актуальні питання теорії і практики інноваційної активності підприємств. Висвітлені питання стратегії розвитку інноваційної діяльності, обґрунтовується необхідність державної підтримки та нормативно-правового забезпечення розвитку інноваційної активності.

Pressing questions of the theory and practice of innovative activity of the enterprises are considered. Questions of strategy of development of innovative activity are covered. Necessity of the state support and normative and legal maintenance of development of innovative activity is proved.Вступ. Характерною рисою ХХІ століття є поглиблення інтеграційних процесів в усіх галузях економіки та науково-технічного прогресу. У цьому зв'язку підтримка та забезпечення високого рівня інноваційної активності національної економіки є одним з найголовніших пріоритетів внутрішньої політики України, що дозволить підтримувати конкурентноздатність вітчизняної продукції і послуг, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства і кожного громадянина, зокрема. Виконання поставленого завдання вимагають нових ідей і підходів, що розвивають перспективи пошуку інноваційної моделі розвитку національної економіки у контексті послідовного впровадження сучасних досягнень наукової та науково-технічної діяльності, застосування передової інноваційної системи управління народногосподарським комплексом.

Нині проблемам інноваційного розвитку економіки країни присвячені праці відомих в Україні і за кордоном вчених: Бурлакова В., Вовканича С.Н., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Губенка П.Г., Денисюка В.А., Долішнього М.І., Домречева В., Дорофієнка В.В., Калиновича С.В., Колосюка В.П., Маліцького Б.А., Поповича О.С., Семиноженка В.П., Соловйова В.П., Федулової Л.І., Цихана Т.В. та ін.

У працях згадуваних авторів зроблена спроба окреслити роль і значення інноваційної політики у контексті розвитку економіки держави, сформульовані методологічні засади її розвитку тощо. Завдяки цим працям українська наука зробила великий крок в активізації інноваційної політики держави, намітилась серйозна тенденція у виробництві конкурентноздатної продукції і послуг тощо.

Проте, на наш погляд, для того, щоб інноваційна діяльність перетворилась у дієздатний організм, який би демонстрував сталі, високі темпи зростання економіки, потрібно поглиблювати теоретико-методологічні засади формування інноваційної політики, в чому, власне, і полягає актуальність даної роботи.

Обговорення проблеми. Незважаючи на проголошення інноваційного шляху розвитку, дотепер рівень впровадження інновацій настільки низький (їх впроваджує лише 10% промислових підприємств країни), що його вплив не забезпечує хоч якогось більш-менш суттєвого зростання рентабельності промислового виробництва. На ХХІ міжнародному Київському симпозіумі з наукознавства та науково- технічного прогнозування було відзначено, що впродовж останніх п'яти років держава практично самоусунулась від підтримки пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Порівняно з 1992 роком обсяг її фінансування зменшився більш, ніж у 6 разів. Якщо у 2000 році їх питома вага у загальному обсязі фінансування науки складала 12%, то в 2004 році вона зменшилась до 4%. Частка робіт з високими технологіями посідає лише 1%. Тому не випадково за виробництвом високотехнологічної продукції на 1 млн. населення Україна в десятки разів поступається Іспанії, Італії, Ізраїлю та Ірландії [1]. Низька інноваційна активність в Україні є причиною низького рівня виробництва валової продукції (ВВП) на душу населення. Якщо у 2003 році в Україні ВВП на душу населення складав 970 доларів США, то в Італії - 21 570 доларів, тобто більше ніж у 22 рази. В Ізраїлі цей показник вищий у 16 разів, Польщі - у 5 разів, Білорусії - майже у 2 рази і в Росії - у 2,6 рази. Відповідно до цього і обсяг експорту високотехнологічної продукції в Україні складав тільки 0,6 млн. доларів США, тоді як в Італії - 20,0, Ізраїлі - 5,5, Польщі - 1,3, Росії - 5,3 млн. доларів. Нам здається, що дуже виразно порівняльну оцінку виробництва валової продукції дає такий показник як обсяг експорту високотехнологічної продукції на 1 млн. населення, що може бути методологічною підставою для обґрунтування показників розвитку економіки. Обсяг експорту за цим показником в Україні становить 11,9 млн. доларів США, тоді як в Італії, Іспанії, Ізраїлі відповідно 345,3, 342,6 і 216,8 млн. доларів США. Навіть у Білорусії, Польщі і Росії цей показника відповідно становить 22,3, 35,1, 37,3 млн. доларів США [1].

За розрахунками експертів Світового економічного форуму, Україна за темпами зростання індексу конкурентоспроможності у 2005 році посіла 84 місце (у 2004 році - 86 місце) зі 117 країн, а в рейтингу конкурентоспроможності бізнесу - 75 місце (зі 116 країн), перебуваючи позаду Росії, Намібії і Шрі-Ланки [2].

З приведеного випливає, що Україна потребує суттєвого поліпшення державної політики із впровадження інноваційної моделі розвитку економіки. При цьому відзначимо, що жодній з країн, які сьогодні мають високий індекс конкурентноздатної продукції не вдалося здійснити інноваційні перетворення без фінансової, інвестиційної та матеріально- технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництві, технічне переоснащення, освоєння висококонкурентної вітчизняної продукції. До речі, прикладом цього є США, Китай, країни Західної Європи, Південно-Східної Азії та ін.

Відзначимо, що значний вплив на залучення інвестиційних ресурсів має справити виважена послідовна інвестиційна політика держави шляхом створення правової бази інвестиційної діяльності у відповідності до європейських стандартів. У цьому зв'язку в Україні була затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, прийнята Програма гармонізації законодавства України із законодавством Європейського союзу.

Ключовим законом, що визначає формування інвестиційного клімату є Конституція України, в якій, статтями 41-43 гарантуються права власності і підприємницької діяльності, а стаття 54 гарантує громадянам свободу творчості і авторських прав.

У контексті рамкових законів, які регулюють інвестиційну діяльність є закони "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності". Можливість практичної реалізації правових і економічних принципів запровадження і функціонування спеціального режиму інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків, яких нині в Україні налічується 8 одиниць, зобов' язані Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технопарків та інноваційних структур інших типів".

Треба сказати, що у психологічному плані технопарки через значні фінансові порушення нині не справляють позитивного враження у більшості дорослого населення. Спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку в Україні також не можуть служити взірцем для наслідування гарного прикладу іншим, оскільки в пільговому оподаткуванні підлягали всі суб'єкти господарювання в межах зони, незалежно від того, чи їх діяльність носила інноваційних характер. У цьому зв'язку відзначимо, що держава повинна окреслити перелік видів господарської діяльності, що повинні оподатковуватись на пільгових умовах і жорство контролюватись за недопущенням правопорушень. Вважаємо, що в Україні уряду потрібно спрямовувати свої зусилля на створення вільних економічних зон, надаючи їм податкові пільги як дієвий механізм підтримки економіки, хоча ним потрібно навчитись вміло користуватись, оскільки при невмілій постановці цього питання він є небезпечним. Прикладом цього є Китай, який переносив досвід створення вільних економічних зон на країну впродовж 20 років і має намір продовжувати ще 20-30 років. В Китаї вільні економічні зони використовують в якості локомотиву, який тягне всю економіку, а також експериментального майданчика, який захищає економіку країни від ризику невдалих нововведень. Вони апробуються у вільних економічних зонах [3].

Треба сказати, що історичний досвід України 2005 року свідчить, що позбавлення податкових пільг у вільних економічних зонах призвело до погіршення інвестиційного клімату. Держава вимушена була компенсувати витрати тим іноземним і вітчизняним інвесторам, яким була гарантована незмінність законодавства. В результаті цього державний бюджет недоотримав значних сум грошей, а багато підприємців почали вивіз і закриття підприємств, які працювали у цих зонах. Зняття податкових пільг у вільних економічних зонах носить безболісний характер за умови високих темпів зростання індексу конкурентоспроможності, який розглядається у контексті трьох його складових: якості макроекономічного середовища (міжнародна, демографічна, економічна, природного середовища і ресурсів, технологічна, політико-правова, соціально-культурна та інші компоненти) якості роботи державних інституцій, темпів залучення та використання інформаційних технологій. За цим критерієм із посткомуністичних країн найвищу позицію займає Естонія (20 місце), значно випереджаючи таку країну як Франція. А найвищі позиції з європейських країн займають Фінляндія, Швеція, Данія (1, 3 і 4 місця відповідно) [1, с.49]. Тому високе податкове навантаження на економіку цих країн не заважає бути їм конкурентами на світових ринках і забезпечувати високий стандарт рівня життя для своїх громадян. Іншими словами, коли підприємницька діяльність заснована на інноваційних технологіях запущена на "повні обороти", податкові пільги вже не відіграють виняткового значення їх можна ліквідувати, але за умови, що це не буде суперечити чинному законодавству.

Поряд з цим є підстави стверджувати, що з тих суб'єктів господарської діяльності, продукція яких ще не вийшла на стадію промислового випуску недоцільно здійснювати амортизаційні відрахування, спрямувавши їх на впровадження інновацій. А поки що ту частину амортизаційних відрахувань, яка закумулювалась в Державному бюджеті України варто передати в регіони для цільової допомоги підприємствам, які здійснюють технічне переозброєння, освоюють нову техніку і технологію тощо. Нові соціально- економічні стратегії розвитку інноваційної діяльності засвідчують необхідність державних гарантій на пільгове кредитування і страхування кредитів, спрямованих на виконання державних і регіональних програм. Держава повинна стимулювати впровадження інновацій шляхом надання субсидій, особливо малим підприємствам.

На жаль, тенденції інвестицій в українську економіку є дуже незначними і не мають характеру технологічного контексту. Вони переважно спрямовані на отримання доходу від експортної діяльності, реалізуючи сировину продукцію, вироблену переважно за екстенсивними технологіями.

Масовий розвиток інноваційної діяльності актуалізує політику венчурного бізнесу, суть якого полягає в тому, що венчурні інвестори роблять ставку саме на інновації, беручи на себе підвищені інвестиційні ризики. У цьому контексті відзначимо, що з метою врегулювання цього виду інвестування на законодавчому рівні у 1994 році Президентом України було прийнято указ "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", а у 2001 році було прийнято Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Крім того, розроблено майже 40 підзаконних актів, що регулюють діяльність у цій сфері.

Венчурний капітал є найбільш пристосованим для ризикового інвестиційного забезпечення інновацій. Для розуміння сутності венчурного капіталу відзначимо, що венчурний інвестор надає підприємству необхідні засоби шляхом вкладання їх у статутний капітал або надання кредиту за


Сторінки: 1 2