Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 351

УДК 351.858

Іванов М.С., Тимофеев С.П.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ: КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ

У статті проаналізовано базові категорії, які потрібно знати досліднику при розгляді питань державного управління етнонаціональними процесами; розглядаються різні бачення етнонаціональної політики та етнополітичного менеджменту як складові внутрішньої політики держави; осмислюються політичні аспекти етнонаціональних відносин у сучасній українській державі.

Ключові слова: етнонацюнальні відносини, етнонацюнальна політика, етнонацюнальний менеджмент, етнополітологія, етноконфлікт, етнос, нація, національні меншини.

В статье проанализированы базовые категории, которые необходимо знать исследователю при рассмотрении вопросов государственного управления этно- национальными процессами; рассматриваются различные видения этнонациональной политики и этнополитического менеджмента как составные внутренней политики государства; осмысливаются политические аспекты этнонациональных отношений в современном украинском государстве.

Ключевые слова: этнонациональные отношения, этнонациональная политика, этнонациональный менеджмент, этнополитология, этноконфликт, этнос, нация, национальные меньшинства.

The article provides analysis of basic categories which the researcher needs to know while examining the questions of state administration of the ethnopolitical processes; provides different visions of the ethno policy and ethnopolitical management as constituents of the state domestic policy; provides reflections on the political aspects of ethnopolitical relations in the modern Ukrainian state.

Key words: ethnical relations, ethno policy, ethno management, ethnopolitology, ethnoconflict, nation, national minorities.

Державна етнополітика розуміється як комплекс політико-правових засад і інституцій задля функціонування і регулювання життєдіяльності етнонаціональних спільнот України. В процесі державотворення сформувалась справжня демократична концепція державної політики України в галузі міжнаціональних відносин. Україна входить до числа європейських держав, які одним з пріоритетних напрямів своєї політики визначили завдання забезпечення через відповідне законодавство та державні програми рівних можливостей для розвитку всіх громадян, незалежно від їх національностей.

Метою дослідження є окреслення категоріального апарату досліджень державного управління етнонаціональними процесами. Об'єкт дослідження - етнонаціональні процеси в умовах української державності, предмет - низка категорій у сфері управління етнонаціональними процесами.

Актуальні етнополітологічні проблеми осмислення теоретичної бази суспільних відносин етно- національного характеру розглядаються у ґрунтовних роботах В. Андрущенка, В. Антоненка, В. Бабкіна, О. Бабкіної, В. Бебика, І. Варзаря, В. Горбатенка, В. Євтуха, В. Кременя, І. Кураса, О. Майбороди, О. Мироненка, М. Михальченка, М. Мокляка, В. Наулка, О. Нельги, В. Панібудьласки, М. Панчука, В. Ребкала, Ю. Римаренка, Ф. Рудича, В. Солдатенка, М. Степики, П. Толочка, В. Трощинського, І. Усенка, Ю. Шемшученка, М. Шульги та ін.

Для чіткого розуміння сутності державного управління етнонаціональними процесами потрібно детально розглянути такі основні категорії, як етнос, нація, етнонаціональні відносини, етнонаціональна політика, етнонаціональний менеджмент та інші.

Український термін «етнонаціональні відносини» не властивий європейській мовній традиції, за якою «етнічне» стосується культурної, релігійної, мовної та іншої самобутності осіб і груп, а «національне», зазвичай, - громадянства і власне держави. Однак в українському законодавстві варто застосовувати пропонований синтетичний термін, аби чіткіше визначити об'єкт відповідної державної політики та уникнути колізії з термінологією чинних правових актів, які вживають поняття «національного» і в сенсі етнічного, і в сенсі державно-громадянського. Крім того, термін «етнонаціональні відносини» адекватно відбиває специфіку багатоетнічності загалу громадян України, які сукупно утворюють українську націю, український народ. Етнонаціональні відносини в Україні - відносини між особами, групами осіб, організаціями, установами та іншими суспільними утвореннями з приводу питань консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, реалізації їхніх специфічних та спільних інтересів.

Ні Конституція України, ні будь-які інші чинні правові акти не етнізують терміна «українська нація». Вони допускають подвійне його тлумачення: української нації в етнічному сенсі як спільноти осіб - «українців за національністю», а також української нації (українського народу) - осіб усіх національностей - у сенсі громадянському, політичному.

Етнополітичний менеджмент пропонується розуміти як інституціональну, оперативно управлінську та імплементаційну складову більш широкої галузі, якою є етнонаціональна політика. Серед фахівців з державного управління поширена також думка про тотожність понять «етнополітичний менеджмент» та «управління». Інколи, навпаки, управління, по суті, ототожнюється з державною етнополітикою, коли воно визначається як цілеспрямована діяльність із регулювання етнонаціональних відносин, що містить у своїй основі теорію, принципи, головні напрями, систему заходів реалізації, визначення цілей, вибір шляхів, форм та методів їх досягнення [2].

Застосовуючи положення загальної теорії державного управління до етнополітичної сфери, можна стверджувати, що, виходячи зі свого функціонального призначення, елементи системи механізмів забезпечення реалізації етнонаціональної політики в Україні повинні бути скорельованими згідно з розмежуванням понять «етнонаціональна політика» і «етнополітичний менеджмент». Якщо перше є ширшим, таким, що вбирає і друге поняття, то, відповідно, органи державного управління етнополітичною сферою мають складатися як і з таких, що визначають стратегію її розвитку, так із тих, що здійснюють контроль за імплементацією рішень.

Виходячи із того, що державна етнополітика ієрархічно підпорядковує собі етнополітичний менеджмент, визначається, що регулюючим елементом усієї системи механізмів реалізації етнополітики має визнаватися той, що виконує функцію її нормативно правового і концептуального забезпечення, тобто здійснює стратегічне моделювання.

Поняття «етнонаціональна політика» введене в науковий обіг в українському суспільствознавстві порівняно недавно. Власне, воно стало синонімом помини «стічна політика», яке вживається в західному суспільствознавстві ось уже більше трьох десятиліть. Поштовхом до активізації вивчення етнополітичних явищ стало так зване «етнічне відродження» («етнічний ренесанс»), яке означає посилення політичної активності національних меншин у переважній більшості поліетнічних країн. Нерідко «етнічне відродження» має своїм проявом загострення відносин між меншинами і національними більшостями.

Потреба з' ясування внутрішнього змісту етнополітики покликала до життя новий напрям політичних і соціальних наук - етнополітологію, її завданням стали розробка теорії етнополітики, тобто специфічної сфери політичної діяльності, зосередженої навколо питання узгодження й гармонізації інтересів, здебільшого суперечливих, між «націями-державами» та етнічними меншинами, а також між самими окремими меншинами, Узгодження й гармонізація міжетнічних проблем і конфліктів стали актуальною потребою практично всіх поліетнічиих країн. Розвиток теорії етнополітики був, у першу чергу, науковим виконанням соціального замовлення, сформованого реальним ходом етнонаціональиих процесів у світі [1].

Теорія етнополітики формувалася як реакція на соціальну потребу, на ґрунті наявного наукового знання про такі історичні явища, як нація, етнос, політика у всій різноманітності їх форм і проявів.

У процесі досліджень феномена етнополітики, у яких взяли участь представники найрізноманітніших галузей суспільствознавства - історики, політологи, етнологи, соціологи, психологи, філософи і т. д., поступово сформувалася структура теорії етнополітики, тобто сукупність питань, вирішення яких дає можливість здійснити головне завдання будь-якої наукової теорії: пояснення того чи іншого явища, його внутрішніх системних зв'язків та логіки його функціонування.

Найактивніше розроблюваними в етнополітології питаннями, які складають структуру теорії етнополітнки, стали:

предмет етнополітичних досліджень;

суб' єкти та об' єкти етнополітики;

мета етнополітичної діяльності;

політичні керівники;

система етнополітичних зв'язків у суспільстві;

виникнення етноконфліктних ситуацій та шляхи

їх розв'язання.

До яких сторін етнополітики не звернувся б дослідник, в усіх випадках він буде обмежений колом питань, зумовлених взаємозв'язком між державною політикою та етнічністю.

Термін «політика» є загальновідомим і не вимагає окремого роз'яснення. Що ж до терміна «етнічність», то він притаманний переважно західній понятійній традиції до того ж є полісемантичним - використовується як для того, щоб підкреслити етнічну ідентичність групи або індивіда, а також як еквівалент етнічної одиниці (етнічної групи, народу тощо). Зрозуміло, що для державного управління важлива не етнічна ідентичність як така, а її політизація до рівня проблем і конфліктів, які потребують управлінського втручання. Конкретніше - не відносини держави з етнічними групами, що зазнають нерівноправного ставлення до себе. Тим самим логіка досліджень поступово веде до зосередження на етнічному конфлікті, який тим самим стає в центрі її предметної сфери.

Поступово сформувалися три напрями виявлення етнічного конфлікту: дослідження поодиноких випадків етнічних конфліктів, теоретичні дослідження різноманітних форм етнічних конфліктів у минулому і сучасному, порівняльні дослідження етноконфліктних ситуацій [5].

Термін «національні меншини» почав вживатися порівняно недавно і його розуміння ґрунтується на основі підходів, які пропонують вітчизняні та зарубіжні дослідники, однак виявилось, що більшість етнополітологів, аналізуючи проблему національних меншин, ще не виробили єдиних підходів та оцінок. У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна «національна меншина». В політологічний літературі найбільш вичерпно висвітлені питання ролі і місця національних меншин у національній структурі країни, взаємин держави та національних меншин, питання формування, чисельності та громадської діяльності національних меншин. Однак дослідники практично оминають питання участі національних меншин у політичному житті держави, політичної мобілізації національних меншин, формування політичної еліти національних меншин, представництва національних меншин в органах влади різних рівнів.

В основу визначення поняття «національна меншина» покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, ми окреслили такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій недомінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності. В Україні, згідно з законодавством, до «національних меншин» належать групи громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні.

Більшість дослідників схильна визнавати нетотожність понять «етнос» та «нація», хоча багато з їх ознак і важливих рис перегукуються і досить часто в процесі історичного розвитку накладаються одна на одну. Визначаючи поняття «етнос», хотілося б наголосити на домінуючій ролі культурно-історичних зв'язків у житті етнічних спільнот. Це дає можливість трактувати етнос як тип культурної спільноти, яка надає великої ваги спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою, суспільними інституціями.

Нація ж є сукупністю людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів. Таким чином, вже на підставі зазначених дефініцій можна помітити, що категорія нації несе в собі два компоненти - культурно-етнічний і громадсько- політичний. Вона ніби накладається на етнос, будучи разом з тим зовсім іншою системою виміру історичних процесів. Нація значною мірою є продуктом свідомої волі представників етносу


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ - Стаття - 6 Стр.
ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА У 80-90-Х РР. ХІХ СТ. ЩОДО ЗГОРТАННЯ ЗЕМСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ - Стаття - 13 Стр.
МИКОЛАЇВСЬКА МІСЬКА ДУМА І УПРАВА ТА ЇЇ РОЛЬ В СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ МІСТА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ - Стаття - 13 Стр.
КОМПЕТЕНЦІЯ ОБЛАСНИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ЯК ПОВНОВАЖНИХ ОРГАНІВ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ НА МІСЦЯХ В УКРАЇНІ - Стаття - 12 Стр.
ЗБОРИ ГРОМАДЯН ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ ЯК ОДНА З ФОРМ ЗДІЙСНЕННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ГРОМАДОЮ ТА УЧАСТЬ В НІЙ ФОНДІВ РОЗВИТКУ ГРОМАД - Стаття - 16 Стр.
ДЕРЖАВНА ВЛАДА І МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ - Стаття - 16 Стр.
ЦІННІСТЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ДЕМОКРАТИЧНОЇ ФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО- ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ - Стаття - 12 Стр.