Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 327(477)

УДК 327(477)

Пермінов В.О.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, «СОМАЛІЗАЦІЯ» ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНІСТЬ: РЕЦЕПТИ МАЙБУТНЬОГО

Розглядаються питання негативних наслідків процесу глобалізації. Визначаються можливості їх запобігання за допомогою концепції транснаціональних держав. Автор намагається скласти можливу перспективу зміни ролі і місця української держави в цьому процесі.

Ключові слова: глобалізація, транснаціональний, геополітика, політична географія.

Рассматриваются вопрос отрицательных последствий процесса глобализации. Определяются возможности их предотвращения с помощью концепции транснациональных государств. Автор старается составить возможную перспективу изменения роли и места украинского государства в этом процессе.

Ключевые слова: глобализация, транснациональные государства, геополитика, политическая география.

The question of negative consequences of the globalisation processes as well as the possibilities of their prevention by means of the concept of the transnational states are considered. The author tries to make a possible prospect of change of a role and a place of the Ukrainian state in this process.

Key words: globalisation, the transnational states, geopolitics, political geography.

Апокаліптичні сценарії розвитку мали свого споживача у будь-які часи. Навіть у передвиборчих обіцянках більшості політиків поруч із картинами «солодкого» життя можна побачити також елементи залякування на зразок: «в іншому випадку нам загрожує «сомалізація» («балканізація», «в'єтнамізація», «ліванізація», тощо)». Актуальним питанням сьогодення є окреслення меж реальної загрози суспільству з боку нової епохи - епохи глобалізації.

Як зазначає А.Л. Буряківський: «Подобається це комусь чи ні, але процес глобалізації - очевидна реальність. Більш того, він, як здається, знаходиться ще тільки в самому початку і триватиме наростаючими темпами невизначено довгий час. Звичайно, можна вже сьогодні спробувати оптимізувати цей процес з тим, щоб уникнути можливих негативних ефектів. Проте поки що не існує надійних методів корекції і інструментів дії. Швидше за все, вони з'являться в ході самого процесу дещо пізніше» [1, с. 25].

Погоджуючись в цілому із зазначеною думкою, все ж не можна не відзначити, що спроби винайти «методи корекції» варто розпочати якнайшвидше. Відповідно метою статті є визначення можливих шляхів поглиблення кризових явищ до набуття ними крайніх форм, аналіз причин, в тому числі, історичних, які можуть призвести до «сомалізації» навіть окремих європейських країн, а також, і це найголовніше, пошук «рецептів», заходів щодо запобігання подібних явищ.

Перш за все, необхідно розібратися із значенням терміну «сомалізація», який на сьогодні в багатьох дослідників є синонімом крайнього занепаду держави. Проте досить часто лише цим і обмежуються.

Наприклад, один з тих, хто найчастіше вживає цей термін та періодично лякає ним людство, Андре Глюксман, пише: «В усіх кутках нашої планети утворюється благодатний грунт для виховання молодих та не зовсім молодих воїнів, у лахмітті чи військовій формі, які поспішають у будь-яку ціну завоювати собі місце під сонцем, звитягу, жінок та багатство...» [2]. Однак альтернативу «сомалійській моделі» французький вчений вбачає у фактично встановленні жорсткого контролю за дотриманням євроатлантичних цінностей з боку міжнародних організацій; іноді його позиція переходить у достатньо відверту русофобію.

Спроби дослідити явище «сомалізації» робляться й в України. Так, Н. Приходько, розмірковуючи щодо можливості реалізації відповідних негативних сценаріїв безпосередньо в Україні, звертає увагу на таку ознаку «сомалізації», як повна розбалансованість владного апарату та повна нездатність (влади) сприймати політичні процеси в Україні системно [3, с. 2]. А. Велюров доповнює: «Якщо у світі фінансів існує і останнім часом набуває популярності такий поширений термін, як дефолт (неспроможність держави відповідати за своїми фінансовими зобов'язаннями), то за аналогією можна вжити термін «політичний дефолт» - нездатність держави утримувати власну територію в стані законності й порядку, не допускати випадків перетворення своїх окремих суверенних територій на джерело агресії проти сусідніх країн тощо» [4, с. 21].

Проте найбільш повно охарактеризував явище «сомалізації» російський вчений М. Делягін: «У Сомалі яскраво проявилися всі три основні ознаки, що об'єднують в єдину категорію різноманітні «кінчені країни».

Перший - відрив держави від суспільства: владні структури у будь-якому вигляді (аж до «польових командирів»), костеніють, формалізуються і перетворюються на самодостатній організм, який живе тільки для себе та не виконує необхідних суспільству державних функцій.

Другий - атомізація суспільства, кинутого державою, до рівня окремої сім'ї (або польового підрозділу, а точніше - банди), а то і окремої особи. У нім розпадаються міжлюдські зв'язки, які, власне, і утворювали це суспільство. Людина починає жити як одинак, в соціальній системі, де, окрім нього, стійкі тільки владні структури (у тому числі неформальні) різного ступеню криминалізованості та корумпованості, повністю відособлені від нього, такі, що живуть за своїми законами і виключно у своїх інтересах...

В результаті формується третя основна ознака «кінчених країн»: втрата самоідентифікації, за якої людина перестає відчувати свою ідентичність із суспільством (строго кажучи, це цілком природно, оскільки суспільство це вже розпалося) і взагалі з якою-небудь структурою загальнонаціонального рівня» [5].

Проте навіть настільки всеосяжне та багатогранне визначення мало враховує або навіть взагалі не враховує сучасних реалій глобалізації, адже надане, безумовно, з традиційних державно- центристських позицій. Ми чітко бачимо, що являє собою «сомалізована» держава, тобто, якщо коротко, «сомалізація» є «дедержавізацією». Але важливим є, в першу чергу, визначення того, яким чином саме у сучасному глобалізованому (цілісному, детериторизованому) світі можуть проходити процеси «сомалізації», які держави є більш схильними до подібних сценаріїв.

Спочатку повернемося до історії, навіть, якщо можна так сказати, до історії глобалізації. Якщо взяти її перший етап - етап, який розпочався з епохи великих географічних відкриттів, а протривав приблизно до 40-х років XX сторіччя, то ми маємо як характерну рису цього періоду розвиток капіталістичної економіки у Європі та Північній Америці, відповідно формування та початок занепаду системи колоніалізму. На цьому етапі «країни-локомотиви глобалізації» були зацікавлені у сировинній базі, людському потенціалі у будь-якому сенсі та майбутніх ринках збуту одночасно. Як результат, інша група країн (територій), будемо називати їх «невинними жертвами глобалізації» (адже вони практично нічим не могли зарадити власній безпеці у тогочасних умовах, а найголовніше «країни-локомотиви» нічого не мали проти «жертв» конкретно, їх цікавив лише ресурсний потенціал, «жертвою» могла стати будь-яка територія незалежно від раси, мови, релігії, тощо), втратила значною мірою власну культурну ідентичність та можливість державотворення, виходячи з місцевих історичних традицій.

Другий етап глобалізації - це етап формування достатньо могутніх наднаціональних структур. Проте може і більшою мірою, це етап «холодної війни», упродовж якого два центри сили намагалися оформити себе, в тому числі, інституціонально. У ролі «країн-локомотивів» виступали СРСР та провідні країни «західної демократії», а ось «невинними жертвами» стали країни - арени зіткнення: Корея, Куба, В'єтнам, Афганістан, Ангола, Кампучія, тощо. Здебільшого вказані держави не мали значної ресурсної бази та вигідного географічного становища, отже «країни- локомотиви» мали, в першу чергу, один, проте дуже значний інтерес - принцип. «Жертви» ставали, як це вже було сказано вище, аренами зіткнень супердержав, які, безумовно, не були зацікавлені у прямому, а не опосередкованому через «жертву», конфлікті безпосередньо одна з одною. «Невинні жертви глобалізації» в середньому отримали значно більші прямі збитки, ніж на першому етапі глобалізації: країни перетворювалися іноді на полігони для випробувань нових видів зброї, що призводило до небачених людських втрат, окремі конфлікти, які зовсім не мали за власні витоки внутрішні протиріччя, отримали за довгі роки міцне коріння - наприклад, громадянська війна у Камбоджі (Кампучії) тривала близько 30-ти років, у Афганістані збройне протистояння фактично триває до сих пір у латентній фазі з періодичними загостреннями.

Нарешті, після розпаду Радянського Союзу ми маємо третій етап глобалізації. Характерними його особливостями є не лише та не в першу чергу вищезаначене падіння системи соціалізму, що стало причиною певної уніфікації, універсалізації світу, проте розвиток інформаційних технологій та транснаціонального капіталу.

Як пише Ульріх Бек: «У джунглях світового ринку утворилася нова віртуальна економіка транснаціональних грошових потоків, все менш і менш прив'язаних до матеріального субстрату та таких, що розчиняються в грі інформаційних даних. Витікаючі звідси нові спекулятивні небезпеки не піддаються національно-державному контролю і руйнують основи національних економік, причому у перспективі для транснаціональних або глобальних економік не бачиться ніяких дисциплінуючих рамок: економічна глобалізація» [6, с. 38].

Транснаціональний капітал в багатьох випадках знаходиться зовні юрисдикції національних держав, вільно переміщається між різними країнами, знаходить собі застосування на більш прибуткових ринках і значною мірою є спекулятивним. По оцінкам «Гарвард Бізнес Ревью», на кожен долар, що утворився в реальному секторі світової економіки, доводиться до 50 доларів у фінансовій сфері. Загальний обсяг ринку вторинних цінних паперів складає біля 100 трлн доларів, а річний оборот фінансових трансакцій досяг половини квадриллиона доларів. Якщо врахувати, що об'єднаний фонд 23 розвинених країн Євросоюзу складає близько 550 млрд доларів, то стає очевидним, що навіть при узгодженій політиці ці держави не мають можливості для великомасштабних інтервенцій, протидіючих рухам спекулятивного транснаціонального капіталу, який здатний обрушити фінансовий ринок будь-якої держави [7, с. 9].

Якщо можна так сказати, «пілотний проект» такого миттєвого руйнування економіки ми мали можливість спостерігати в Україні наприкінці 2008 - протягом 2009 року. Один за одним «валилися» могутні за місцевими мірками банки (іноді такі, які мали достатньо непогані міжнародні рейтинги та певну репутацію у фінансовому світі), всупереч світовій практиці та наявності елементарних банківських нормативів та норм резервування не виконувалися зобов'язання перед кредиторами, а зарадити зсуву цього процесу у позитивний бік не могли навіть щедрі вливання держави, які було здійснено, до речі, за рахунок, в тому числі, кредитів МВФ. В цей же час, характерними рисами якого можна сміливо вважати «замороження» у значній кількості банків заощаджень населення та грошових ресурсів підприємств, зменшення розміру заробітних плат на фоні істотного збільшення безробіття, тобто який треба вважати періодом скорочення реальної маси національної валюти в обігу, має місце небачена девальвація гривні - ми спостерігаємо одночасно явища, які є по суті протилежними. Все це видається незрозумілим лише в тому разі, якщо не зважати на ту особливість, яка характеризує сучасний етап глобалізації - основною метою «країн- локомотивів» стає саме капітал. Для того, щоб оволідити ним, «перекачати» з «країни-жертви» не треба застосовувати військової сили, для цього є інші, значно хитріші, суто


Сторінки: 1 2 3