Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 321

УДК 321.01

Здоровега М.В.

ВІЗІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Л. ЦЕГЕЛЬСЬКОГО: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Проаналізовано теоретичні погляди Л. Цегельського на суспільно-політичну організацію Української держави. Зосереджено увагу на політологічних концепціях і практичній діяльності Л. Цегельського, як одного з організаторів Західноукраїнської Народної Республіки, на його прогнози щодо утворення суверенної, соборної Української держави.

Ключові слова: Цегельський, нація, українознавчий, державотворення, політичні концепції.

Проанализированы теоретические взгляды Л. Цегельского на общественно- политическую организацию государства Украина. Сосредоточено внимание на политологических концепциях и практической деятельности Л. Цегельского, как одного из организаторов Западно-украинской Народной Республики, на его прогнозы по поводу образования суверенного, неделимого Украинского государства.

Ключевые слова: Цегельський, нации, украиноведческий, создание государства, политические концепции.

The theoretical оpinions of L. Tsegelskyi on social and political organization of Ukrainian state have been analysed. Main attention is concentrated upon the political concepts and practical activity of L. Tsehels'kyi as one of the organizers of Western-Ukrainian People's Republic together with his prognosis concerning the sovereignty of Ukrainian state.

Key words: L. Tsehels'kyi, nation, Ukrainian studies of the state, political concept.

Сучасний стан політичного розвитку України вимагає утвердження в політичному житті суспільства демократичних цінностей та загальнолюдських норм у їх органічному зв'язку з історичними, національними традиціями і політичною культурою українського народу. В сучасних умовах з'явилися можливості вивчення й використання теоретичного і практичного досвіду низки політичних діячів минулого, внесок яких в український політичний процес або замовчувався, або оцінювався тенденційно.

Серед таких постатей - доктор Лонгин Цегельський, ідейний теоретик і практик процесу відродження української державності. Довгий час суспільно-політична діяльність Л. Цегельського не була предметом об'єктивного розгляду, що призвело до хибного трактування як його місця в історії України, так і його ролі в національно- визвольних змаганнях 1917-1920-х років.

Слід наголосити, що погляди Л. Цегельського щодо української державності, національних ідеалів суспільного, культурного життя, бажаної форми державного правління і специфіки політичної системи Української держави, досі належать до маловивчених у сучасній політичній науці.

Л. Цегельський належав до тих політичних фігур, який впродовж всього життя намагався активно впливати на суспільні процеси за допомогою друкованого слова. У своїх численних публікаціях він аналізував тогочасні проблеми стану українства без власної державності, закликав до активних політичних дій щодо її відновлення. В одній із своїх ранніх публікацій в 1900 році він наголошував, що українському народові необхідно боротися «... за ідеали правди і волі, за свободу і независиму Україну» [1, с. 3].

До сьогоднішнього дня залишається малодослідженою організаторсько-дипломатична і публіцистична робота, спрямована на популяризацію України в Європі у роки Першої світової війни. Так, брошура Л. Цегельського «Самостійна Україна. З картою України» [2] побачила світ у Відні, а друге видання книги «Русь - Україна а

Московщина - Росія», - у Туреччині [3]. У Швеції йому вдалось випустити шведською мовою брошуру під назвою «Україна колишня шведська союзниця». Співпрацюючи із «Союзом Визволення України» Цегельський друкувався у німецькомовних виданнях цього об'єднання «Ukrainische Nachrichten» й «UkrainischЯ Rundschau». Його роботи публікувалися румунською, болгарською, турецькою мовами. Відтак, можна без перебільшення стверджувати, що Л. Цегельський був одним з перших українських публіцистів, який цілеспрямовано працював над створенням іміджу України у світовій суспільно-політичній думці.

Безпосередня участь у підготовці до захоплення влади у Галичині, активна участь у процесі будівництва проголошеної держави ЗУНР, налагодження зв'язків із Східною Україною не залишали Л. Цегельському повноцінної можливості займатися журналістикою чи писати книжки. Єдиною сферою практичної роботи, де проявився набутий літературний досвід Л. Цегельського, було укладення політичних декларацій, резолюцій і звернень, а також законів ЗУНР. Як політик, у цей час він сам стає об'єктом зацікавлення та джерелом інформації для журналістів.

За визнанням самого Л. Цегельського, спогадами сучасників та дослідників, він був автором чи співавтором таких політичних документів, як звернення «До населення міста Львова» та «Український народе!», які були надруковані У газетах і розміщені як афіші 1 листопада 1918 р. Потім з ініціативи Л. Цегельського була написана, узгоджена та підписана угода з Директорією про Злуку українських земель, так звана «Хвастівська угода» від 4 грудня 1918 р. Ця доленосна угода була пізніше проголошена Л. Цегельським, як секретарем закордонних справ ЗУНР на урочистому засіданні Української національної ради у Станіславі (тепер Івано-Франківськ - М. З.) 3 січня 1919 р., коли була ратифікована резолюція про Злуку ЗУНР із УНР [4, с. 210-211]. Сама декларація про Злуку Західноукраїнської Республіки з Українською Народною Республікою написана Л. Цегельським, була проголошена ним на велелюдному Софіївському майдані у Києві 22 січня 1919 р.

Окремі з цих офіційних документів, резолюцій, постанов мали не тільки юридичний, але й публічний, пропагандистський, урочисто- пафосний характер. Це стосується, зокрема, відозви «Український народе!», яка, проголошуючи факт утворення держави галичан, містила державні вимоги до населення й війська: «Український народе: Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української держави. Дня 19 жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська держава і її найвища власть, - Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави... Доля Української держави у Твоїх руках, - говорилось у зверненні. - Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу» [5].

Другий етап інтенсивної праці припадає на американський період життя Л. Цегельського, який за дорученням Є. Петрушевича вирушив до Вашингтона, де навесні 1921 р. відкрив дипломатичну місію у США.

14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі ухвалила постанову про приєднання Східної Галичини по ріку Збруч до новоствореної польської держави. Це призвело до анексії Східної Галичини Польщею, ліквідації української влади ЗУНР та закриття її дипломатичних представництв за кордоном.

Л. Цегельський залишився у США. Певний час він викладав українознавчі предмети у протестантській теологічній семінарії, де написав книжку «Про історію протестантизму». Але через відмову перейти на протестантизм і стати пастором, був звільнений з роботи і якийсь час редагував у Нью-Йорку часопис «Український вісник». Після переїзду до Філадельфії почав працювати редактором газети «Шлях». Згодом розпочалася його співпраця з відомою газетою «Америка». З 1943 р. Л. Цегельський стає редактором цієї газети [6, с. 341-377].

На жаль, справжні причини приїзду Л. Цегельського до США досі невідомі. Ймовірно, з записів Л. Цегельського і його спогадів (існування яких засвідчують члени його родини), можна було б отримати відповідну інформацію. Однак, архів письменника, включно з рукописами, зник після його смерті. До того ж, в державних книгозбірнях США не збереглося повного комплекту «Америки», а у 1960-х рр. згорів склад видань цього часопису [6 , с. 761-762].

Результатом тривалих роздумів про долю українського народу і його національні проблеми стала незафіксована бібліографами в Україні стаття Л. Цегельського «Проблема української нації» (1949) [7]., передрук якої вмістив журнал «Універсум» (2002) [ 8 , с. 58-61] з нашою передмовою [9, с. 58].

Слід підкреслити, що ця, до певної міри, підсумкова і прогностична стаття доволі комплексно відображає політичні погляди Л. Цегельського, з його майже п'ятдесятилітнім пошуком шляху державного відродження України. Для неї характерний риторизм мислення, тверезий, реалістичний аналіз геополітичної ситуації України, прагнення знайти вихід із становища, що склалося на той час.

Винесена у заголовок статті проблема розглядалася Л. Цегельським не просто як відповідь на окремі питання щодо майбутнього українців, а зводилася до питання самого «... існування українського народу як нації», яке з точки зору «... стороннього спостерігача на міжнародному форумі, являється проблематичним». Він усвідомлював, що Україна (УРСР), хоч і будучи членом ООН, «... стає під знаком запитання як суверенна нація». Тим не менше, на думку Цегельського, позитивний процес консолідації українства як «національної одиниці» відбувається «скорим темпом», оскільки «... за останні 30 років в українське русло включилася як центральна Україна, так і Закарпаття, Буковина, хоч і увійшли сюди не всі українські етнічні території» [9, с. 58].

Як і в попередніх працях, Л. Цегельський дотримувався погляду, що нація є не філологічним чи культурним, а географічно- політичним явищем. «Нацією, - вважав він, - є населення даної географічної одиниці, що ради своїх животворних інтересів та по спільній традиції є чи бажає собі бути суверенною, самостійною державою». [8, с. 59].

Вважаючи, що культурні аспекти є лише придатком політичних процесів, він акцентував увагу на тому, що називав «... волевим чинником у творенні української нації», тобто «... свідомістю, ідеєю та змаганням». З цього погляду, наголошував Л. Цегельський, «...українська нація щойно твориться, щойно наростає. В ріжних землях України ріжна сила оцего «волевого» чинника; не всюди одиниково скристалізований він, а тим самим ріжний його ефект. На загал - можна сказати - напруга його, найвища на заході української території, маліє постипенно в східному чи південно-східному напрямку, щоб остаточно зійти майже до зера. Де починається а де кінчається українська нація (а не етнічна маса!) - хто її знає» [10, с. 59].

Цю, доволі песимістичну, оцінку процесу українського націєтворення не слід розглядати лише як особисту перцепцію Л. Цегельського під впливом розчарування від невдачі визвольних змагань. Власні судження він завжди намагався детально обґрунтувати. Так, причини невтішного стану розвитку української політичної нації Л. Цегельський шукає в історії, починаючи ще з часів Київської Русі й пов'язує, головним чином, зі знищенням провідної верстви народу: «Ампутація українського етнічного пня з його провідних, державних верстов почалося ще над Калкою (1224 р.), коли в бою з Моголами впало вище сотки князів, а до 100000 лицарського цвіту, дружинників-бояр. Вона продовжувалася у дальшім наході Татарів (1240 р.), у розгромі над Ворсклою (1399 р.), у перемиській різні боярів Ягайлом (1389 р.), в заміні Придніпрянщини в Дике Поле, в полонізації здесяткованої і ослабленої української шляхти. Богдан Хмельницький, а опісля Іван Мазепа намагалися з її недобитків реконструювати ту провідну державну версту наново. (...) Одначе руїна, що наступила по Хмельниччині, а опісля ше більше


Сторінки: 1 2