Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 364

УДК 364.682.42 (477)

Мінц М.О.

БЕЗДОМНІСТЬ: СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ

У статті розглядаються проблеми бездомності як одного з негативних проявів у сучасному суспільстві, а також причини, які її породжують, та пропонуються шляхи подолання цього соціального явища. Висвітлюється питання ставлення студентської молоді до проблем бездомності.

Ключові слова: бездомність, бомж, безхатченки, бродяжництво, неробство, асоціальні елементи, соціальні хвороби, алкоголізм.

В статье рассматриваются проблемы бездомности как одного из негативных проявлений жизни современного общества, а также причины, которые её порождают, и предлагаются пути преодоления этого социального явления. Освещается вопрос отношения студенческой молодёжи к проблемам бездомности.

Ключевые слова: бездомность, бомж, бездомные, бродяжничество, безделье, асоциальные элементы, социальные болезни, алкоголизм.

The article discusses the problem of homelessness and suggests ways of dealing with this negative social phenomenon. It deals with the issue ofhow students treat the problem of homelessness.

Key words: homelessness, vagabond, homeless, vagrancy, inactivity, asocial elements, social disease, alcoholism.

Таке явище, як бездомність, і така категорія населення, як бездомні люди, існували у всі часи і існують у всіх без винятку суспільствах. Навіть у Радянському Союзі мала місце скрита бездомність і, як її наслідок, - неробство. У 1970-ті роки у мовному обігу з'явилося слово «бомж» (російська абревіатура - особа «без определённого места жительства»). Люди, котрі ніде не працювали, - волоцюги, закоренілі п'яниці - перебували під пильним наглядом міліції та місцевої влади. Автор статті за радянських часів працював головою сільської ради і пам'ятає, як дільничний інспектор із членами народної дружини відвідували місця збору асоціальних елементів та примусово направляли їх на антиалкогольне лікування, примушували за допомогою місцевої влади працевлаштову- ватись. Зауважимо те, що прийоми, які застосовувалися до зазначеної групи осіб, були далекі від демократичних, але вони, як свідчить практика, давали позитивний результат. Закон був суворим також до нероб та волоцюг: особи, які вели паразитичний спосіб життя, могли, згідно зі статтею 214 Кримінального Кодексу УРСР, «впевнено» отримати від одного до чотирьох років позбавлення волі. Переважаюча кількість алкоголіків за рішенням народного суду направлялася на примусове лікування у спеціальні медичні заклади - ЛТП (лікувально-трудові профілакторії). Прикладом «викорінення» бродяжництва та неробства є тотальне вивезення бомжів за «101-й кілометр» під час підготовки до ХХ Олімпійських ігор у Москві та Ленінграді.

Не зникло таке негативне соціальне явище, як бездомність, і в наші часи. Існує воно, на жаль, і в Україні. Протягом деякого часу наше суспільство замовчувало цю проблему, відштовхуючи бездомних людей, не намагаючись шукати витоки цього ганебного явища та зрозуміти фактори, що його породжують.

Відповідь на питання «звідкіля беруться бездомні люди?» знаходимо в статті «Бездомность как одно из проявлений жизни современного общества» одного з російських дослідників цієї проблеми М. Біонишева. Він перераховує ряд факторів, що сприяють виникненню цієї категорії людей. Серед таких факторів виокремлено зовнішні (неможливість знайти роботу або вкрай низький заробіток, щоб оплачувати житло; слабка соціальна підтримка або взагалі її відсутність; відсутність сімейної солідарності, сімейне насилля; бездомність після вивільнення з місць позбавлення волі тощо) та внутрішні (схильність до пороків, нездатність адаптуватися до нових умов життя, особистісні риси характеру, низький рівень освіти тощо). На основі аналізу літератури з цієї тематики дослідник доходить висновку, що бездомні - характерна ознака сучасного суспільства із західною (ринковою) економічною парадигмою. Кількість осіб, що входять до цієї соціальної групи, залежить, вважає він, не стільки від стану економіки держави, скільки від соціальної політики, яку проводить держава. Автор зазначає, що посилення ліберальних тенденцій при звуженні державних соціальних програм та відсутності альтернативного розвитку діяльності недержавних, громадських організацій, які могли б узяти на себе функцію соціального захисту вразливих прошарків населення, дає значний стимул розвитку індивідуалізму в суспільстві. В результаті частина членів суспільства виштовхується у боротьбі за соціальні блага на периферію або взагалі позбавляється цих благ. Зрозуміло, що людина, яка не має свого житла, «виключається» із суспільства, значимість її в очах неї самої, і в очах оточуючих мінімальна.

Інша російська дослідниця О.П. Демушкіна вважає, що на пострадянських теренах основними причинами бездомності є: недостатня кількість дешевого житла в країні; безробіття, низький дохід сімей і окремих громадян; соціальне здоров'я суспільства, девіація окремих громадян; слабкі можливості реалізації соціальних програм, націлених на здійснення матеріальної та іншої допомоги малозабезпеченим сім' ям, групам ризику тощо [1, с. 171]. До них також можна додати природні лиха, неможливість сплатити кошти в банк за придбане в кредит майно, фінансові борги, сімейні негаразди, розлучення, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, шахрайство. Інколи причиною того, що людина йде з дому, є насильство в сім'ї, сексуальні домагання з боку інших членів родини тощо. Частина бомжів є жертвами квартирних махінацій, фінансових пірамід. Отже, вчені називають широкий спектр причин бездомності на пострадянському просторі.

За даними соціологічних досліджень серед бездомних переважають чоловіки - близько 70 %, майже 80 % становлять особи працездатного віку, 35 % - це люди 20-40-річного віку, понад 50 % - особи від 40 до 60 років. Також певну частку (6 %) серед даної категорії громадян становлять люди похилого віку та інваліди [3, с. 42]. Серед безхатченків значна кількість колишніх кваліфікованих робітників, кожен п'ятий з них має середню або спеціальну, незакінчену вищу та вищу освіту. Частина дослідників вважає, що бомжами в основному стають люди, які не можуть пристосуватися до змін, що відбулися в суспільстві після розпаду СРСР; інші при розгляді причин бездомності акцентують увагу на труднощах у подоланні фінансової скрути, пошуку роботи; деякі основною частиною поповнення «армії бездомних» називають колишніх «зеків» з їх неадап- тованістю до сучасних умов життя, неможливістю знайти свою «нішу» у суспільстві після звільнення з місць позбавлення волі [2, с. 8].

Місце проживання бездомних громадян - залізничні, автобусні та аеровокзали, підвальні приміщення багатоповерхівок, міські теплокому- нікаційні мережі тощо. Погано вдягнених, у стоптаних черевиках, напівголодних, немитих людей з великими сумками (за принципом «все своє ношу з собою») можна бачити біля смітників, баків для збору сміття і звалищ у пошуках їжі та засобів для існування.

Сучасний стан економіки, викликаний спадом виробництва, зменшенням кількості робочих місць, скороченням штатів, звів шанс бездомної людини знайти постійну роботу практично до нуля. Особи без житла, без паспорту, а отже, і без прописки перебиваються випадковими заробітками, добувають засоби для існування жебракуванням, дрібними крадіжками на городах, присадибних ділянках, дачах тощо.

В соціальному вимірі бездомні знаходяться поза суспільством, практично виключені з нього. У відповідь на таке становище безпритульні починають з часом утворювати свою ієрархію. Через певну спеціалізацію на найнижчій ірархічній сходинці знаходяться «пляшечники», тобто ті, хто існує завдяки збору скляних та пластикових пляшок. Трохи вищу сходинку займають «металісти». Назва говорить сама про себе. Це категорія людей збирає або краде металобрухт та макулатуру. Наступна категорія «інваліди» - це особи з обмеженими фізичними можливостями, які збирають милостиню у людних місцях (вокзали, церкви, підземні переходи у великих містах, міський транспорт тощо). Значна кількість осіб з них, як правило, - чоловіки, одягнені у камуфляжну військову форму, так звані «афганці», що нарочито демонструють своє каліцтво. Часом деякі з них свідомо роблять себе каліками, намагаючись таким чином викликати у перехожих співчуття та жалість до себе. Певна їх частина є резервом для кримінального світу.

В процесі вивчення проблеми вдалося з'ясувати, що інколи бомжі проявляють значну активність у боротьбі «за місце під сонцем». Так, переважна частина з них має свою територію діяльності на ринку, авто- або залізничному вокзалі, біля церкви, на міському кладовищі тощо, де вони збирають милостиню, макулатуру, металобрухт, «досліджують» сміттєві баки. При посяганні на чужу територію виникають значні конфлікти з образами, навіть застосуванням фізичної сили. Мають місце факти, коли особи без визначеного місця проживання проявляють бажання впливати на певні території, де вони «розмістили власний бізнес». Наприклад, декілька груп безхатченків, приблизно двадцять чоловік, на основі усної домовленості, після тривалих «розбо- рок», поділили між собою на ділянки сміттєзвалище, що утворилося у глиняному кар'єрі цегляного заводу біля с. Мишковка, на сфери «господарської діяльності», тобто на право та можливість без перешкод збирати кольорові та чорні метали, макулатуру, дрова, гумовотехнічні вироби, відходи будівництва - цеглу, каміння тощо та продавати їх.

Цікавий психологічний фактор: бездомні в процесі пристосування до нових умов існування стають великими фантазерами. Деякі з них створюють собі імідж героїчної людини, якій доля приготувала важкі випробування, складають легенди про своє минуле. Частина з них відіграє роль воїнів-афганців, учасників бойових дій, жертв аварій на залізниці, автомобільному та морському транспорті, терористичних актів, шкідливого виробництва тощо. Інша частина безхатченків, за їх словами, жебракують з метою зібрати кошти на витратне лікування близьких людей - дітей, батьків або поїздку додому. Ні перша, ні друга причина, як правило, не відповідає дійсності.

З метою отримання правдивої інформації про минуле осіб без визначеного місця проживання члени дослідницької групи особисто спілкувалися з 15 такими особами. Було виявлено, що у кожному випадку бомжі говорили неправдиві, надумані речі про себе. Вияснилося, що принаймні половина з них могла б повернутися до своїх родин, доклавши певних зусиль до зміни свого соціального статусу та відмовившись від нинішнього аморального способу життя. Але, як не дивно, частину з них влаштовує такий спосіб існування, і вони не прагнуть його змінювати.

У процесі розробки теми вдалося також встановити, що останніми роками осіб, які не мають де жити, активно використовують власники фермерських господарств під час польових робіт у якості дешевої робочої сили, для охорони полів, врожаю, сільськогосподарського інвентарю, майна тощо, а після збору врожаю сільгоспкультур - як охоронців з правом проживання у вагончиках, куренях, землянках, що розташовані у лісосмугах. Оплатою охоронцям-бомжам є дешеве харчування та інколи горілчані напої.

Значна кількість безпритульних є носіями різних соціально небезпечних хвороб, таких як ВІЛ/СНІД, туберкульоз, педикульоз, венеричні захворювання, короста тощо. Цьому є докази. Так, у медичних закладах області за сім останніх років 10 369 безпритульних пройшли амбулаторне та 359 - стаціонарне лікування. За дослідженнями Л. Качан


Сторінки: 1 2