Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 347

УДК 347.921.8

Шаталюк С.Д.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ - СУТТЄВА СКЛАДОВА СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Стаття присвячена розгляду можливих шляхів забезпечення гарантованого надання безоплатної правової допомоги. Автор вказує на необхідність надання державних гарантій на отримання безоплатної правової допомоги визначеним категоріям громадян.

Ключові слова: конституційні гарантії, правова допомога, демократія.

Статья посвящена рассмотрения возможных путей обеспечения гарантированного предоставления безвозмездной правовой помощи. Автор указывает на необходимость предоставления государственных гарантий на получение безвозмездной правовой помощи определенным категориям граждан.

Ключевые слова: конституционные гарантии, правовая помощь, демократия.

The article highlights the possible ways of ensuring of the guaranteed accordance of gratuitous legal aid. The author indicates the necessity of granting state guarantees for certain categories of citizens to receive gratuitous legal aid.

Key words: constitutional guarantees, legal aid, democracy.

В Україні продовжується складний процес пошуку шляхів будівництва правової демократичної держави, переосмислення цінності та значення багатьох правових інститутів та механізмів. Демократія у всі часи розумілася і трактувалася по-різному, безсумнівним є одне: вона як політична і правова цінність є невід'ємним елементом свідомості людей усього світу.

Платон та Аристотель розрізняли форми правління у залежності від того, хто керує: один, декілька чи весь народ і визначали три основних види - монархію, аристократію та демократію. Однак і Платон, і Аристотель кожну форму правління пов' язували з певною формою суспільного життя, з умовами суспільного розвитку. Кожна з цих форм може бути гіршою чи кращою у залежності від того, йдуть вони шляхом закону чи відступають від нього, переслідують власні інтереси керівництва чи турбуються за спільні блага. Але всі ці форми мають схильність до змін і жодна не є цілком сталою.

Давній світ знав лише безпосередню демократію, де народ сам управляє державою шляхом загальних народних зборів. Тобто поняття демократії співпадає тут з поняттям демократичної форми правління, з поняттям безпосереднього народовладдя.

Згодом поняття демократії розповсюдилося на всі форми держави, де народу належить верховенство у встановленні влади та контроль над нею. При цьому вважалось, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Керуючись такою думкою можна визначити демократію, перш за все, як форму держави, де верховенство належить загальній волі народу.

І хоча демократія - це управління більшості, не можна не погодитися з Рузвельтом, який сказав: «Кращим свідченням любові до свободи є те становище, в якому перебуває меншість. Кожна людина повинна мати однакову з іншими можливість проявити свою сутність».

Властиве демократії прагнення до рівності є однією з найважливіших ознак демократичної ідеї. Підтвердженням цьому є положення закріплені у статті 21 Конституції України: усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах [6, с. 114]. Демократія більше прагне до рівності, ніж навіть до свободи. Ми вимагаємо для людини свободи, в першу чергу, для повного та безперешкодного вияву її особистості, а оскільки остання є невід'ємним «атрибутом» кожної людини, то ми вимагаємо у відношенні до всіх людей рівності. Демократія має на меті забезпечити не лише свободу, але й рівність. У цьому прагненні до загальної рівності демократична ідея виявляється не менше, ніж у прагненні до загальної свободи. У демократичному суспільстві воля більшості повинна поєднуватися з гарантіями прав особи, які у свою чергу служать захистом прав меншості. Права меншості не повинні залежати від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.

Серед головних критеріїв демократичності суспільства є наявність фундаментальних прав та свобод громадян. Конституційно закріплені за громадянами права та свободи є важливими цінностями демократії. При цьому першочерговими у міжнародному праві визнаються політичні права та свободи.

До першочергових політичних прав та свобод відносяться свобода слова, переконань, віросповідання для всіх людей незалежно від раси, статті, мови та релігії. У демократичному суспільстві гарантується недоторканість особи та житла, забороняються обмеження у виборі місця проживання громадян та їх пересування на території своєї держави. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, як наголошує стаття 3 Конституції України. У цій же статті ми читаємо: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [6, с. 18].

Реалізація фундаментальних прав та свобод людини забезпечується наявністю такого критерію демократії як правова держава з пріоритетом закону у всіх сферах життя суспільства. Саме така держава є головною силою у демократичному суспільстві, яка може гарантувати громадянам їх права та свободи.

Цим самим ми підходимо до іншого принципу демократії - конституціоналізму, що зобов'язує владу та громадян підпорядковуватися конституції. Демократична організація суспільного життя передбачає таку ж наявність незалежного контролю, що здійснюється не лише «зверху», але й постійно та ефективно контролюється «знизу». Задля забезпечення ефективного контролю та захисту своїх прав та законних інтересів громадяни повинні добре розумітися на встановлених чинним законодавством вимогам і з цією метою в Конституції закріплено право людини на отримання правової допомоги. Невміння громадян зорієнтуватися у чинному законодавстві є причиною порушень їхніх прав і свобод у повсякденному житті, серйозною перепоною реалізації конституційних норм. Таке становище зумовлює необхідність всебічного роз'яснення основ правових актів, утвердження їх у свідомості громадян, перетворення на переконання і втілення в практику повсякденної поведінки.

Законодавство кожної країни у сфері правової допомоги має певні особливості, в тому числі стосовно умов і порядку надання безоплатної правової допомоги. Остання є однією з гарантій держави щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів громадян і полягає в наданні правової допомоги визначеним у законодавстві категоріям населення в порядку і на підставах, передбачених законом, за рахунок бюджетних коштів. Спосіб організації надання безоплатної правової допомоги за рахунок державного бюджету визначається місцевими умовами, серед яких - правові традиції, культура та доступний бюджет.

Вивчаючи нормативно-правові документи різних країн, починаючи з XVIII століття та до наших днів, стає зрозумілим, що деякі держави надають великого значення захисту прав та законних інтересів своїх громадян і гарантують це право, інші ж регламентують лише звернення до суду, не загострюючи при цьому увагу на праві мати захист, а деякі держави у своїх Основних Законах взагалі не мають жодних спогадів про захист порушених прав громадян. З метою підтвердження цих слів та переконання у їх правильності, пропоную звернутися до Міжнародних актів про права людини.

Так, поправка VI Білля про права, що ратифікована 15 грудня 1791 року, статті якого доповнювали та змінювали Конституцію Об'єднаних Штатів, передбачала право звинуваченого на допомогу адвоката для свого захисту [4, с. 25].

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року у статті 10 підкреслює лише рівність усіх людей перед законом та їх право бути захищеними законом [5, с. 40].

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року пунктом 3 статті 2 частини II зобов'язав усі держави, що брали участь у вказаному Пакті:

а) забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої порушені, що визнані даним Пактом, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи;

б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалася компетентними судовою, адміністративною або законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, що передбачається правовою системою держави, та розвивати можливості судового захисту [5, с. 54]. Вищенаведені положення відтворюються і у

статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що ратифікована в Україні Законом від 17.07.97, де зазначається, що «кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи» [5, с. 542].

Основні положення ООН про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН від 1990 року вказують: «Будь-яка людина вправі звернутися допомогою до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінального процесу».

Виходячи з положень, що закріплені в Конституціях розвинутих країн світу, зрозуміло, що відношення до надання правової допомоги громадянам з метою захисту їх прав та законних інтересів є різним.

Так, у статті 24 Конституції Італії від 27 грудня 1947 року зазначається, що всі можуть у судовому порядку діяти з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Захист є непорушним правом на будь-якій стадії процесу. А частина 3 даної статті підкреслює, що спеціальними закладами забезпечується можливість для малозабезпечених подавати позови та захищати себе у будь-якому суді.

Конституція Іспанії від 27 грудня 1978 року статтею 24 передбачає можливість всіх громадян мати ефективний судовий захист при здійсненні своїх прав та законних інтересів; при цьому в жодному разі не може бути відмовлено у такому захисті. У частині 2 вказаної статті при зазначенні можливості будь-кого бути судимим лише судом, підкреслено можливість мати захист із використанням адвокатської допомоги.

Конституційним актом Канади від 1982 року у розділі «Судові гарантії» передбачено право на захист у разі безпідставних обшуків та арешту майна (пункт 8), позбавлення волі (пункт 9); у разі арешту чи затримання кожен має право невідкладно звертатися за допомогою до адвоката та бути поінформованим про це право (пункт 10) [2, с. 470].

А от у Конституції Федеративної Республіки Германії від 23 травня 1949 року частиною 4 статті 19 встановлено можливість будь-якої особи, права якої порушені, звернутися до суду [2, с. 162], проте не говориться при цьому про право отримання правової допомоги з метою захисту її порушених прав.

Конституція Японії від 03.03.1947 у статті 34 наголошує: ніхто не може бути затриманим або позбавлений волі, якщо йому не буде висунуто обвинувачення та надано право звернутися до адвоката [2, с. 446]. Частина 3 статті 37 цієї ж Конституції зазначає, що за будь-яких обставин звинувачений за кримінальною справою може звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката; у випадку, коли звинувачений немає можливості зробити це самостійно,


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ СЕНАТУ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ІЗ СЕЙМОМ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ФУНКЦІЙ - Стаття - 19 Стр.
ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА - Стаття - 14 Стр.
НЕІНСТИТУЦІАЛІЗОВАНІ СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ - Стаття - 9 Стр.
ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ДЛЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ - Стаття - 6 Стр.
УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ - Стаття - 11 Стр.
ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ КЕРІВНИКА-ЛІДЕРА В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ - Стаття - 9 Стр.
КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ - Стаття - 22 Стр.