Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 32 (091)

УДК 32 (091)

Шубін С.П.

ДЕРЖАВА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ВІД ВИТОКІВ ДО КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ

Стаття присвячена ґенезі феномена громадянського суспільства у світовій філософсько-політичній думці від передумов його виникнення до кінця XVIII століття, трактувань його існування, а також еволюції взаємовідносин між ним та державою.

Ключові слова: держава, християнський індивідуалізм, суспільство, давньоримське право, лібералізм, права людини, громадянське суспільство.

Статья касается проблемы генезиса феномена гражданского общества в мировой философско-политической мысли от условий его возникновения до конца XVIII века, трактовок его существования, а также эволюции взаимоотношений между ним и государством.

Ключевые слова: государство, христианский индивидуализм, общество, древнеримское право, либерализм, права человека, гражданское общество.

The Article is denoted genesis of the phenomenon civil society in world philosophical- political thought from premiseses of its origin before the end XVIII centuries, interpretations of its existence.

Key words: christian individuals, society, ancient roman right, liberalism, human right, civil society.

Постановка проблеми. Втілення у життя конституційних вимог, що торкаються побудови в Україні правової, демократичної, соціальної держави, не можна вирішити, якщо не сформувати повноцінне громадянське суспільство. Це, в свою чергу, дозволить наблизитися до розв'язання стратегічного для нашої держави питання повної інтеграції України в європейські структури. Тому необхідно провести серйозний історичний аналіз появи, розвитку та побудови громадянського суспільства в розвинених західноєвропейських країнах і США. Такий аналіз буде сприяти ухиленню від складностей, які можуть з' явитися при формуванні основ громадянського суспільства в Україні, а також при побудові стосунків між ним та державою.

Аналіз досліджень, у яких започатковано розв 'язання даної проблеми. Формування концепції громадянського суспільства розпочалося в країнах Західної Європи у другій половині XVII століття. Однак ідейно-теоретичне підґрунтя цього феномена слід шукати у давньогрецьких ученнях про суспільство, зокрема в працях Аристотеля [1], у християнському індивідуалізмі, особливо в його протестантській гілці, а також у давньоримському праві.

Саме поняття «громадянське суспільство», як теоретична концепція, було сформульоване

Дж. Локком [2] і Ш.-Л. Монтеск'є [3-6] в XVII- XVIII ст., а подальшого розвитку це поняття набуло у працях Ж.-Ж. Руссо [7; 8], Т. Пейна [9], А. Токвіля [10], Дж. Мілля [11], І. Бентама [12], Ж. Сисмонді [13], і Л. Штейна [14].

Виділення невирішеної частини загальної проблеми. Довготривалий історичний шлях, котрий пройшли держави Західної Європи та Північної Америки з формування інститутів громадянського суспільства, є безцінним скарбом людської думки, яку необхідно творчо переосмислити, та втілити цей досвід у практичну площину при побудові базових основ громадянського суспільства в Україні. Специфіка розвитку нашої країни свідчить про те, що в процес формування інститутів громадянського суспільства повинна бути включена держава, яка зобов' язана допомогти у вирішенні цієї складної проблеми - проблеми становлення Громадянина.

Формування цілей статті. Ціллю даної статті є більш глибоке розкриття сутності етапів формування інститутів громадянського суспільства в країнах Західної Європи та Північної Америки за період другої половини XVII - до кінця XVIII ст.

Виклад основного матеріалу. Концепції громадянського суспільства - вже в ранній їх формі - формувалися як складні політичні, соціальні, економічні й етичні вчення про суспільний розвиток, про перехід соціуму і людини від одного якісного стану до іншого: від природного - до цивілізованого; від неполітичного, додержавного - до політичного, державного; від хаосу загальної взаємної боротьби - до порядку і громадянських стосунків. Наступним теоретичним кроком стала концепція нової людини, переходу від деспотії до демократії, від феодального суспільства - до буржуазного і до формування особистості нового типу та її інших, ніж раніше, стосунків з колективними основами життя суспільства. Тобто у своїй еволюції від варварства до громадянського суспільства людство пройшло три основні етапи: утворення держави, формування нації і побудова демократичного суспільства. Цей тривалий, суперечливий і болісний процес характерний, перш за все, для західної цивілізації.

Поняття «громадянське суспільство» сягає своїм корінням до ідеї поліса Аристотеля [1], societas civilis Цицерона [2] та ідей природного права. Аристотелівське цивільне суспільство, societas civilis і політичне або держава (polis, civitas) були, по суті, взаємозамінними термінами. У старогрецьких мислителів політичне (або he politikй) охоплювало всі найважливіші сфери життя суспільства: сім'ю, релігію, освіту, художню культуру, мистецтво і т. п. Бути членом politikй означало бути громадянином - членом держави, зобов'язаним жити і діяти відповідно до його законів і без нанесення шкоди іншим громадянам.

Такий підхід у майже незмінному вигляді зберігся аж до XVIII століття, оскільки говорити про повноцінне громадянське суспільство, в сучасному його розумінні, можна лише з моменту появи громадянина як самостійного, усвідомленого, індивідуального члена суспільства, наділеного певним комплексом прав і свобод, і такого, який у той же час несе перед ним моральну або іншу відповідальність за всі свої дії.

Подальший розгляд еволюції поняття «громадянське суспільство» неможливий без аналізу феномена «індивідуалізму» як одного з базисних основ його становлення.

Первинне джерело індивідуалістичної схильності європейської думки міститься в християнстві. В етичному і релігійному сенсі християнство завжди було глибоко індивідуалістичним. Це означає, що його головною проблемою було благоденство, перш за все, на потойбічному світі, індивідуальної безсмертної душі. Всі душі для нього були завжди нібито вільними і рівними від народження. Цим християнська думка різко відрізняється від думки часів класичної античності до епохи еллінізму. Духовне розчинення індивіда в соціальній одиниці, яке було очевидним для Аристотеля, абсолютно немислиме на християнській основі.

У католицькому християнстві, проте, індивідуалістичний струмінь в його практичних наслідках для соціальної думки і поведінки був у значній мірі пом' якшений роллю католицької церкви. Остання виступала в ролі чогось на зразок універсального розпорядника духовним блаженством окремих душ, чий доступ до духовного життя ставав можливим лише завдяки священному посередництву церкви. Вся середньовічно-теологічна і соціальна думка відстоює ідею корпоративного об'єднання людей, а церкві відводиться роль як головній формі людського життя.

Радикальна зміна таких поглядів відбувається за часів Реформації в Центральній і Північній Європі. Безпосереднє спілкування окремої душі з Богом, характерне для протестантського християнства, породило нові підходи до соціально-філософської думки. Поєднання переважно етичної оцінки окремої душі й усунення церкви як посередника між індивідом і Богом висунуло на перший план свободу індивіда в досягненні його релігійного благоденства й у виборі способів поведінки, що розглядаються як дозволені засоби. Втручання в його релігійну свободу, з одного боку, католицької церкви, а з іншої - світських представників влади являло собою потенційну, але в той же час основну релігійну небезпеку в умовах соціального життя того часу. Тоді ж виникли національні держави, і центр уваги перемістився до проблеми співвідношення релігійної свободи (необхідної умови реалізації вищих християнських цінностей) і боргу громадянина.

Слід зазначити і такий важливий факт, що в умовах середньовічної схоластики проблема релігійної свободи була зосереджена на стосунках католицької церкви і світської держави, оскільки церква була всюди визнана уповноваженою виражати інтереси всіх. Проте в нових умовах, що виникли в результаті Реформації, вже йшлося про свободу індивіда, а не якогось корпоративного цілого. І хоча всі - за винятком деяких сект радикального толку - були згодні між собою про те, що існує об' єктивна сукупність явищ в одкровенні релігійних істин, ні за однією християнською організацією не визнавалося монопольне право на їх інтерпретацію і на відправлення релігійних культів у представленні реформаторів та їх прибічників, дійсна церква перестала бути конкретною видимою церквою і стала невидимим собором правовірних і обраних. Видима ж церква була зведена до стану засобу просвіти і підтримки зовнішньої дисципліни серед прихожан-прибічни- ків. Тому, врешті-решт, індивід, і лише він, став відповідальним за свою власну поведінку у сфері релігії.

Звідси можна зробити висновок, що центр тяжіння переноситься не на збереження традиції цінностей, що розділяються всіма членами християнської громади, а на гарантію свободи совісті індивіда, автономної по відношенню до інших, особливо коли мали місце спроби змусити його до конформізму стосовно християнської організації або світської влади.

Наслідком такого прямого зв'язку індивіда з Богом у протестантизмі (особливо в лютеранській його гілці) було відповідне знецінення його прив'язаностей до своєї громади, і, перш за все, тенденція зводити зв'язки з іншими індивідами - членами громади до неособових, неемоційних форм і розглядати інших індивідів не стільки з точки зору їх цінності самих по собі, скільки з точки зору корисності їх для Бога, а пізніше - для особистих цілей. З цієї установки виникла сильна схильність до раціоналістичного погляду в терміналах «засіб - мета», що характеризує утилітарний образ мислення.

Необхідно мати на увазі, що індивідуалізм не обмежується лише християнством узагалі і протестантизмом зокрема, він має й інше коріння в західноєвропейській культурній спадщині. Хоча думка класичної грецької держави переважно обмежена в сенсі, протилежному до індивідуалізму, в пізній період античності виникають школи, абсолютно аналогічні сучасному індивідуалізму. Сама християнська думка була під сильним впливом філософії еллінізму. Але в кінці XVI - першій половині XVII ст. мав місце і незалежний від християнства вплив класики через гуманізм. З цих впливів найсильніше інтегрованим і найчіткіше вираженим був вплив римського права, відродження якого стало однією з головних особливостей цього періоду.

Для римського права характерна концепція держави як єдиного корпоративного цілого, яка домінувала і в грецькій соціально-філософській думці, та це створювало дуже великі труднощі у пошуках узаконеного місця в цій соціальній єдності для такої організації, як католицька церква. Під впливом пізніх греків, особливо стоїків, римське право поставило поряд з цією єдиною державою організацію вільних і незалежних індивідів, окремих і автономних у приватному середовищі. В ході історичного розвитку цей аспект, приватне право, став займати все більш значне місце.

Таким чином, в основі концепції громадянського суспільства лежать старогрецькі соціально- філософські ідеї про державу-поліс, давньоримське право і християнський індивідуалізм, особливо в його протестантській версії.

Спочатку європейська суспільно-політична думка в особі Ж. Бодена, Т. Гоббса, Б. Спінози, Дж. Локка розглядала державу (тому що поняття «громадянське суспільство» і «держава» використовувалися як взаємозамінні, по суті, синоніми) як інститут, покликаний радикально подолати природний стан, який, наприклад Т. Гоббс [3] оцінював як «стан війни всіх проти всіх», а Ж. Ж.-Руссо


Сторінки: 1 2 3