Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Фірма як суб'єкт ринкових відносин

Фірма як суб'єкт ринкових відносин

План

1. Фірма (підприємство): сутність та функції

2. Внутрішнє та зовнішнє середовище фірми (підприємства)

3. Ресурси (капітал) фірми

4. Види фірм (підприємств)

Фірма (підприємство): сутність та функції

Активний економічний агент ринкової системи — фірма має складну, багатоаспектну природу, вивчення якої потребує розгляду різних теорій фірми, які розкривають певні сторони її суті та економічної поведінки. Але насамперед треба визначитися зі змістом понять "фірма" і "підприємство". Необхідність цього зумовлено тим, що в Україні і в правовому, і в економічному обігу ці поняття використовують як синоніми. Наприклад, якщо звернутися до визначення підприємства в ст. 1 Закону України "Про підприємства", то можна зробити висновок, що зміст зазначених понять ототожнюється: "Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство — самостійний господарський суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу)". Як бачимо, за змістом термін "підприємство" відображає головні характерні риси фірми — самостійного господарського суб'єкта ринкової системи. Саме фірма як юридично та економічно самостійна підприємницька одиниця веде господарську діяльність на підприємствах, володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Навпаки, підприємство — це техніко-організаційна ланка фірми, у межах якої безпосередньо здійснюється технологічне сполучення засобів виробництва та робочої сили і діяльність якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма може володіти кількома підприємствами, а може й одним підприємством, у цьому разі обидва терміни збігаються.

Самостійність фірми як господарського суб'єкта ринкової системи — це її юридична, організаційна, виробнича, економічна, фінансова відокремленість та незалежність. Юридично фірма самостійна завдяки статусу юридичної особи, якого вона набуває після державної реєстрації. Саме як юридична особа фірма володіє право- та дієздатністю щодо цілей діяльності, які передбачені в її установчих документах. При цьому юридичних прав та обов'язків фірма набуває через свої органи, а у певних випадках згідно з чинним законодавством і через своїх учасників. Фірма організаційно відокремлена, вона незалежна у виробничому, економічному і фінансовому аспектах, бо може самостійно приймати рішення стосовно використання ресурсів, інвестицій, коштів тощо.

Фірма, як організаційна форма підприємницької діяльності, по-перше, виконує функції економічного ресурсу суспільства — підприємництва: створення нових потреб, товарів та ринків, певна комбінація та ефективне використання обмежених ресурсів, контроль за витратами, інновації; по-друге, приймає на себе операційні функції бізнесу: маркетинг, виробництво (у тому числі здійснення робіт, надання послуг, торгівля та інші напрями діяльності), науково-технічний розвиток, матеріально-технічне забезпечення, управління персоналом, фінансування та облік.

Фірма — індивідуальний економічний суб'єкт ринкових відносин, один з основних агентів ринку, який є незалежним учасником відносин з іншими фірмами, підприємцями, домогосподарствами, державою. Теорії фірми, що розкривають різні сторони її багатоаспектної природи, можна поєднати у кілька груп: технологічні (класичні та неокласичні) теорії, інституційні теорії, концепція фірми на основі теорії економічної організації, концепція фірми на основі теорії ігор. Слід підкреслити, що кожна теорія сприяє поглибленню цілісного розуміння такого складного утворення, яким є фірма.

Технологічні (класичні та неокласичні) теорії визначають фірму як виробничу одиницю (або одиницю торгівлі), перетворювальну систему, в якій на вході — ресурси, а на виході — продукт. Отже, згідно з технологічним підходом фірма — це економічний агент, що виконує виробничу функцію, перетворює обмежені ресурси на продукт з метою максимізації прибутку. Представниками класичної теорії фірми є такі видатні вчені, як А. Сміт, А. Маршалл, Дж. Хікс. Значний внесок у неокласичну теорію фірми зробили Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер. Технологічна концепція відображена також у менеджеріальних теоріях фірми у. Баумоля, Р. Марріса.

Зазначені теорії ототожнюють фірму та підприємця, визначають фірму своєрідним "чорним ящиком", формальною конструкцією, власні риси якої не є об'єктом економічних досліджень. Підприємець може діяти безпосередньо, а може організувати фірму, яка, таким чином, є формою його існування як суб'єкта ринкових відносин. Фірма у цьому разі — це інструмент, за допомогою якого підприємець веде бізнес. Його використовують, коли можна реалізувати переваги фірми, серед яких: підвищення продуктивності праці завдяки її розподілу, спеціалізації та кооперації у межах фірми; економія на масштабі виробництва, що стимулює створення великих фірм; можливість акумуляції ресурсів для великого виробництва; забезпечення управління. Зазначені переваги фірми є і чинниками її існування, і чинниками, що визначають її межі.

Згідно з технологічними теоріями фірма є невід'ємною частиною ринку, елементом його структури. Навпаки, інституційні теорії фірми, видатними представниками яких є Р. Г. Коуз, Ф. Найт, О. Уільямсон, О. Харт, С, Гроссман, Дж. Мур, протиставляють фірму ринку, бо фірма відповідно до зазначених теорій — це система довгострокових контрактів, а ринок — взаємовідносини короткострокового характеру. Фірма — засіб мінімізації підприємцем витрат цінового (ринкового) механізму координації, засіб, за допомогою якого підприємець долає ринкову невизначеність. "Поза фірмою виробництво спрямовується динамікою цін і координується за допомогою низки трансакцій обміну на ринку. Але всередині фірми ці ринкові трансакції усунені, а роль складної ринкової структури з трансакціями обміну виконує підприємець-координатор, який і спрямовує виробництво"1.

У межах інституційного трактування природи фірми існує багато наукових напрямів, що реалізують контрактний підхід до визначення природи фірми: теорії прав власності, управління поведінкою виконавця, трансакційної економіки, суспільного вибору. Взагалі, в аспекті інституційного підходу головною причиною існування фірми є її здатність мінімізувати трансакційні витрати, тобто витрати у сфері обміну, що обумовлені передаванням та захистом прав власності, а сама фірма — це коаліція власників ресурсів на базі контрактів з метою мінімізації трансакційних витрат.

Нові сторони природи фірми розкриває такий напрям сучасної економічної думки, як економічна теорія організації, або економіка організацій, представниками якої є Ф. Найт, Ч. Барнар, Г. Саймон, Д. Марч, К. Менар, К Ерроу. Фірму трактують як економічну організацію — основну елементарну одиницю прийняття рішень, одиницю координації, яка разом з ринком є складовою ринкової економіки. Згідно із зазначеним підходом, по-перше, одиниця координації — фірма, поряд з ринковим механізмом координації (або додатково до нього), забезпечує алокацію ресурсів за власними правилами. У межах фірми існує два механізми: контракти і команди, які діють у певній комбінації. По-друге, фірма, як організація, тобто соціальне утворення, що складається з людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети, перестає бути для економічної теорії "чорним ящиком", стає об'єктом дослідження, що обумовлено потребами вивчення процедури координації поза ринком.

Теорію ігор можна визначити як альтернативну технологічним та інституційним теоріям фірми. Зазначена теорія, представниками якої є Дж. Бертран, А. О. Курно, Дж. Саттон, спрямована не на розкриття внутрішнього механізму фірми, її ролі у ринковій системі, а концентрує дослідження на стратегічній поведінці фірми, тому цей підхід до фірми визначають як стратегічний. Оскільки дії фірми впливають на її конкурентів, партнерів, клієнтів, стратегічна поведінка фірми — це прийняття та корегування рішень з урахуванням можливих варіантів їхньої поведінки. Фірма, як агент економічних взаємовідносин, не стільки підкоряється зовнішньому середовищу, скільки своїми власними діями активно його формує і завдяки цьому досягає своєї мети.

Внутрішнє та зовнішнє середовище фірми (підприємства)

Фірма як економічна організація є відкритою соціотехнічною системою, тому, по-перше, вона залежить від зовнішнього середовища та взаємодіє з ним, по-друге, фірма має внутрішнє середовище, яке можна зобразити як сукупність двох основних компонентів — технології і людей.

Зовнішнє середовище фірми — це чинники й умови, що перебувають поза фірмою та існують незалежно від неї, але впливають або можуть впливати на її функціонування. Загальною рисою факторів зовнішнього середовища є не контрольованість їх з боку фірми, оскільки вони не залежать від неї. Залежно від характеру впливу — прямого або непрямого — елементи зовнішнього середовища фірми можна поділити на дві групи. Перша група — макросередовище фірми — елементи зовнішнього середовища, що не контролюються фірмою і здійснюють непрямий, опосередкований вплив на її ефективність: економічні, соціальні, політичні, правові, науково-технічні, культурні, демографічні, природні, міжнародні чинники та умови підприємницької діяльності в країні.

Друга група чинників зовнішнього середовища фірми — це її мікросередовище, тобто чинники, що не контролюються фірмою і безпосередньо впливають на ЇЇ функціонування: постачальники, клієнти, конкуренти, посередники, так звані контактні аудиторії — заклади ринкової, суспільної, державної інфраструктури, з якими контактує фірма (банки, біржі, засоби масової інформації, суспільні організації, державні органи та ін.). Саме чинники мікросередовища є своєрідним провідником впливу на фірму факторів макросередовища.

До зовнішнього середовища фірми належить інституційне середовище, яке, згідно з визначенням Л. Девісона та Д. Норта, є сукупністю основоположних політичних, соціальних та юридичних правил, що утворюють базис для виробництва, обміну та розподілу. Центральний елемент інституційного середовища — соціальна норма, тобто стандарти поведінки, що встановлені суспільством у формі погодження, суспільної стратегії, правил. Система соціальних норм охоплює різні групи норм, які взаємодіють, доповнюють одна одну в процесі регуляції суспільних відносин: економічні, політичні, правові, релігійні, корпоративні норми тощо. Правові норми належать до соціальних норм-правил. Це загальнообов'язкові правила соціальної поведінки, встановлені або санкціоновані державою, виражені публічно у формально-визначених наказах, охороняються органом держави шляхом контролю за їх додержанням та застосування передбачених законом заходів примусу за правопорушення. Зазначені норми можуть бути регулятивними, прямо приписувати права та обов'язки учасників відносин, і правоохоронними, що закріплюють заходи відповідальності за правопорушення. Як уже було зазначено, в Україні суб'єктом права є не фірма, а підприємство, як юридична особа. Діяльність підприємства регулюється нормами цивільного, підприємницького, корпоративного, фінансового, митного права тощо. Тому правомірна поведінка підприємства, як поведінка, що відповідає вимогам державної волі, що містяться у нормах права, є важливим чинником ринкових перетворень, умовою формування правового порядку ринкової економічної системи. І навпаки, протиправна поведінка фірми (підприємства) — поведінка, яка відхиляється від приписів права, є одним з виявів тінізації транзитивної економіки.

Внутрішнє середовище фірми являє собою сукупність чинників, що створюються і контролюються фірмою. Складові внутрішнього середовища фірми безпосередньо впливають на її ефективність: стратегії, цілі, завдання, структура, технологія, персонал, організаційна культура.

Зовнішнє та внутрішнє середовище фірми тісно взаємопов'язані: з одного боку, фірма створює внутрішнє середовище під впливом та на базі врахування факторів зовнішнього середовища, з другого — фірма адаптується до зовнішнього середовища за допомогою чинників внутрішнього середовища.

Ресурси (капітал) фірми

Виконуючи виробничу функцію з метою отримання прибутку, фірма використовує певні ресурси, які можуть бути матеріальними, нематеріальними, грошовими, трудовими.

Ресурси — це капітал фірми, тобто благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Структуру капіталу фірми можна характеризувати на основі різних критеріїв.

За ресурсним (функціональним) критерієм капітал фірми складається, по-перше, із засобів виробництва, які функціонують як основний та оборотний капітал фірми. Основний капітал — капітал у вигляді засобів праці, що зберігає свою споживчу вартість протягом кількох циклів виробництва (більше року), переносячи свою вартість на новостворений продукт частинами, в міру зношування. Оборотний капітал поділяється на оборотний капітал у сфері виробництва — капітал у вигляді предметів праці, що повністю переносить свою вартість на новостворений продукт протягом одного циклу виробництва; оборотний капітал у сфері обігу — капітал у вигляді готової продукції, запасів товарів; оборотний капітал у грошовій формі.

По-друге, складовою капіталу фірми є її людський капітал — знання, вміння людей, які вони набули внаслідок навчання, професійної підготовки та практичного досвіду.

По-третє, діяльність сучасної фірми спирається на інтелектуальний капітал, складовою якого є інтелектуальна власність фірми. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про власність" "об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів та послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці". Слід зазначити, що цілком слушно вважати людський капітал в аспекті інтелекту робітників фірми складовою її інтелектуального капіталу.

Важливою є також структура капіталу фірми залежно від його джерел — власний та позичковий капітал. У складі власного капіталу треба відокремити статутний капітал — первісну суму коштів засновників фірми, необхідну для її функціонування як самостійного господарського суб'єкта — юридичної особи. Власний капітал доцільно поділити на частку, що інвестована в фірму її власниками (наприклад статутний капітал), і на частку, що накопичена завдяки ефективній діяльності фірми (наприклад, відрахування чистого прибутку до резервного фонду фірми, нерозподілений прибуток). Позичковий капітал - це сукупність позичкових коштів, використання яких дає фірмі прибуток, тобто які фірма використовує як капітал. Позичковий капітал складається з банківських довгострокових та короткострокових кредитів, кредиторської заборгованості фірми перед партнерами, робітниками, бюджетом. Використання позичкових коштів необхідно, коли фірмі не вистачає власних джерел для фінансування розвитку бізнесу, інновацій, модернізації виробництва тощо. Потреба у позичкових коштах пов'язана також з фінансуванням оборотного капіталу, бо фірмі може бракувати власних оборотних коштів. Структура капіталу відображається певним чином в активі та пасиві балансу фірми, спрощений варіант якого див. у таблиці 3.

Таблиця 3.

Актив | Пасив

Необоротні активи | І. Власний капітал

Нематеріальні активи | Статутний капітал

Основні засоби | Резервний капітал

II. Оборотні активи | Нерозподілений прибуток

Запаси: | II. Забезпечення наступних витрат і платежів

виробничі запаси | III. Довгострокові зобов'язання

готова продукція | Довгострокові кредити банків

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги | IV. Поточні зобов'язання

Дебіторська заборгованість за розрахунками | Короткострокові кредити банків

Грошові кошти та їх еквіваленти | Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

Поточні зобов'язання за розрахунками

Ш. Витрати майбутніх періодів | V. Доходи майбутніх періодів

Баланс | Баланс

Як бачимо, основний та оборотний капітал фірми — це в активі балансу основні засоби та оборотні активи, інтелектуальний капітал — в активі балансу відображається нематеріальними активами, а пасив балансу відображає власний та позичковий капітал фірми.

Капітал фірми постійно


Сторінки: 1 2