Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Фінансова система

Фінансова система. Державний бюджет. Податки

План

1. Фінансова система

2. Державний бюджет

3. Загальні основи оподаткування. Система податків

Фінансова система

У щоденному спілкуванні між людьми слова "фінанси" і "гроші" вживаються часто як синоніми, як однозначні поняття. Вважається, що між ними немає різниці. Проте різниця є й до того ж істотна.

Під фінансами розуміють не стільки наявні або безготівкові гроші, цінні папери, словом, усе, що грає роль грошей, скільки те, кому вони належать, як виникають, розподіляються, використовуються, у загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов'язань.

Поступово з розвитком суспільного виробництва фінансові відносини стали головним засобом та інструментом управління економікою, впливаючи на розподіл і обмін продукції, товарів, послуг. Фінанси регулюють їх споживання і виробництво. Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, інвестиції, платежі, пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, у фінансах втілюється не тільки грошова суть речей, грошові відносини людей, а й могутній засіб управління економікою.

Фінанси — це цільові грошові фонди (грошові кошти) загального призначення, які формуються, створюються і перерозподіляються державою, її органами, підприємствами та іншими структурами на основі принципів нееквівалентності і безвідплатності.

Об'єктивна необхідність фінансів пов'язана:

а) з державним регулюванням економіки;

б) з безперервністю забезпечення процесу виробництва і відтворення;

в) з необхідністю формування і використання цільових грошових фондів загального призначення.

Всі фінанси поділяються на два види — централізовані і децентралізовані.

Централізовані фінанси концентруються:*

у Державному бюджеті;*

у Пенсійному фонді України;*

у Державному фонді сприяння зайнятості населення;*

у Фонді для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;*

у Державному інноваційному фонді;*

у Фонді захисту навколишнього природного середовища;*

у Фонді соціального захисту інвалідів.

Державний бюджет обслуговує всі фонди, за винятком Пенсійного фонду України.

Джерелами централізованих фінансів є:

1) надходження від підприємств, організацій та різних закладів;

2) податки з юридичних та фізичних осіб;

3) надходження від державних позик. Децентралізовані фінанси перебувають у розпорядженні

підприємств, установ та громадських організацій і створюються за рахунок їх прибутків і нагромаджень, а також частково за рахунок коштів громадян (наприклад, власників акцій і облігацій) або позичкових коштів.

Централізовані і децентралізовані фінанси в сукупності створюють фінансову систему.

Фінансова система =

централізовані фінанси + децентралізовані фінанси

Основними функціями фінансів є:

1) відтворю вальна, що забезпечує безперервність процесу виробництва матеріальних благ та послуг;

2) регулююча (контролююча), яка виявляється в регулюванні діяльності підприємств, фірм, організацій, установ та закладів і здійсненні контролю за їх фінансовою діяльністю;

3) розподільча функція фінансів, яка пов'язана з розподілом і перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства та населення;

4) стимулююча функція, що дає змогу державі виділяти кошти на стимулювання розвитку виробництва.

Ці функції взаємопов'язані, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

Основними суб'єктами фінансових відносин є: * держава, яка володіє державними грошовими коштами і розподіляє їх, а також отримує платежі та податки, формує державний і місцевий бюджети;*

підприємства, установи, організації всіх галузей і сфер економіки, а також підприємці, які одержують грошові кошти від держави або від споживачів — покупців їх продукції і витрачають їх на оплату виробничих затрат, податків, здійснення інших виплат;*

населення — люди, сім'ї, які отримують гроші від держави, підприємств та організацій у вигляді заробітної плати, пенсій, стипендій, грошової допомоги та інших доходів, що йдуть на задоволення особистих потреб або на нагромадження.

Фінансові відносини охоплюють рух та переміщення грошових ресурсів між:

а) державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, фірмами — з іншого;

б) самими підприємствами, організаціями та фірмами;

в) державою, підприємствами, організаціями, фірмами, з одного боку, і населенням — з іншого;

г) окремими регіонами та зарубіжними країнами.

У будь-якій державі до фінансової системи належать три основні взаємопов'язані підсистеми:

1) державні фінанси;

2) фінанси суб'єктів господарювання;

3) фінанси населення.

Державні фінанси — це:—

система фондів грошових ресурсів, що сконцентровані в руках держави і мають забезпечити виконання властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються;—

частина національного доходу, яка перерозподіляється державою через систему фінансів (державний бюджет, державний кредит, фінанси державних підприємств і місцеві фінанси, державне страхування) з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва або розв'язання соціальних проблем чи проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин;—

кошти для створення необхідних загальних умов функціонування ринкових механізмів та для розподілу ресурсів і перерозподілу доходів.

Фінансами суб'єктів господарювання є:*

грошові ресурси, які забезпечують процес виробництва і відтворення у рамках даного підприємства (фірми), а також сукупність форм і методів їх створення та використання;*

засоби, що функціонують як основні та обігові (оборотні) фонди (капітал) та прибутки;*

кошти, які мають сприяти підприємницькій ініціативі, діловій активності у межах різних форм власності, а також ті, за допомогою яких контролюється додержання законів.

Фінанси населення — це грошові фонди, які складаються з прибутків, одержаних громадянами в результаті трудової, господарської чи ще якоїсь форми діяльності. їх витратна частина — всі затрати і заощадження населення.

Названі вище підсистеми фінансів тісно взаємопов'язані між собою. Саме з грошових надходжень від підприємств та населення формуються державні фінанси за допомогою податкових і страхових механізмів, а також гарантовані платежі.

У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню і підприємствам у формі різних виплат (заробітна плата, пенсії, стипендії, субсидії, дотації і капіталовкладення).

Фінанси суб'єктів господарювання і населення також пов'язані між собою. З одного боку, заробітна плата і дивіденди, які громадяни одержують із різних джерел, створюють основу фінансів населення, з іншого — фінансові ресурси населення функціонують як одне з джерел фінансових доходів підприємств (фірм, акціонерних об'єднань).

Фінансова система практично опосередковує всі сторони функціонування виробничого та ринкового механізмів. Вона визначає:

1) систему платежів у державний бюджет, а також відрахування в різні фонди галузевого й територіального рівнів;

2) взаємозв'язки між підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами та іншими структурами;

3) фінансові відносини, що визначають господарські зв'язки всередині підприємств, тобто між підприємством у цілому та його структурними підрозділами, а також між підприємством і його працівниками;

4) відносини між державою та кооперативними підприємствами, що виявляються у системі оподаткування, політиці інвестицій, наданні економічних пільг;

5) фінансові відносини між банками і підприємствами, державою та населенням, що виникають з приводу отримання різного роду виплат (пенсій, грошової допомоги, стипендій та ін.), отримання кредитів на будівництво житла, вкладів до Ощадбанків, випуску облігацій, лотерей тощо.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються. У сучасних умовах важливими шляхами перебудови та вдосконалення фінансової системи в Україні є:—

перехід від жорстко адміністративного управління економікою з єдиним центром розпорядження фінансовими ресурсами до різноманітності суб'єктів фінансових відносин. Саме це дає змогу усунути важкі деформації та перекоси у фінансовій системі, які залишилися від минулого;—

реальне розмежування фінансової та кредитної систем;—

докорінна зміна характеру фінансових відносин між державою та підприємствами, що становлять основну численну ланку фінансової системи, шляхом створення необхідних умов для їх самостійного господарювання. В умовах переходу до ринку економічні й фінансові зв'язки між державою та підприємствами мають бути перебудовані на основі незалежності підприємств як господарських і фінансових суб'єктів.

Якщо раніше підприємства змушені були віддавати державі найбільшу частину доходу, то нині, у новій ситуації підприємство стає фінансово самостійним. Отже, йдеться про реальне розмежування фінансів державних підприємств та державного бюджету;—

здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевого бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Враховуючи різні умови соціально-економічного розвитку окремих регіонів, покриття дефіциту місцевих бюджетів має здійснюватися у межах встановлених нормативів за рахунок виділення із загальнодержавного бюджету фінансових ресурсів у вигляді дотацій та субвенцій;—

розгортання й удосконалення фінансових відносин горизонтального (територіального) напряму між підприємства-ми-виробниками та споживачами. Посилення горизонтальних фінансових зв'язків позитивно позначиться також на стосунках між виробничими підприємствами та організаціями оптової й роздрібної торгівлі, сфери послуг;—

проведення ефективних заходів для налагодження системи достовірного фінансового обліку та державної звітності

Фінансова система має бути перебудована таким чином, щоб її складові елементи — державний бюджет, банківська й кредитна системи — сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливості виконувати плани виробничого й науково-технічного розвитку, а також соціальні програми в інтересах працюючих.

Головна увага в наступний період має бути зосереджена на використанні економічних заходів фінансово-грошової стабілізації, яка створить реальні передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через утвердження фінансового ринку та інші фінансові інституції відповідних фінансових ресурсів.

Механізмом реалізації процесу фінансування виступає також інвестування. Саме поняття інвестиції (від лат. іпуєбпЬ — одягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки як у самій краші, так і за її межами.

Інвестиції — це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які спрямовані на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальне зростання економіки.

Інвестиції можна вкладати в основні (будівлі, споруди, машини) та оборотні фонди (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей), а також у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, патенти, ліцензії тощо).

Процес інвестування можна показати за допомогою схеми (див. рис. 31).

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції — це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції — це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за деякий період часу.

Чисті інвестиції = Валові інвестиції - амортизація

За формою власності інвестиції поділяються на:

1) приватні;

2) державні;

3) іноземні;

4) спільні.

Приватні інвестиції — це вкладання коштів, які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції — це вкладання капіталу, яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних та позабюджетних фондів.

Іноземні інвестиції — це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції — це вкладання юридичних осіб та громадян країни й іноземних держав.

Крім того, є також короткотермінові та довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період понад один рік.

В Україні ще й досі не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що в свою чергу спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави.

Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави, правовою базою якої є такі основні нормативно-правові акти: закони України "Про інвестиційну діяльність" (1991), "Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами" від 16 березня 2001 року, "Про державний бюджет України на 2001 рік"; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення інвестицій в економіку України" від 22 лютого 2001 року.

Державний бюджет

У будь-якій країні основу фінансової системи становить державний бюджет, оскільки саме з його допомогою здійснюється перерозподіл до 50% ВНП. Сам бюджет можна трактувати подвійно: як фонд грошових коштів, як фінансовий план, в якому є прибуткова і видаткова частини.

В усіх країнах світу створюються державний бюджет і місцеві бюджети (обласні, міські, районні та ін.).

Державний бюджет України розробляється, по-перше, як основний централізований фонд грошових коштів держави, а по-друге, як основний фінансовий план державних доходів і видатків. Він розробляється кожного року і виноситься на затвердження Верховної Ради України, а потім Президента України.

Розглянемо найважливіші статті Державного бюджету України на 2003 р.

Стаття 1. Затвердити Державний бюджет України на 2003 р.: по прибутках — у розмірі 50.020.875,9 тис. грн.; по видатках — у розмірі 51.055.801,1 тис. грн. установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2003 рік у сумі 2.034.925,2 тис. грн., у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України у сумі 910.000 тис. грн.

Прибутки Державного бюджету України на 2003 р.:

Податкові надходження —33.319.319,0 тис. грн.

Внутрішні податки на товари та послуги —18.179.904,0тис. грн.

Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції — 2.609.930,0 тис. грн.

Основні видатки Державного бюджету України на 2003 рік.

1. Міністерство внутрішніх справ України — 2071.358,6тис. грн.

2. Управління справами Верховної Ради України — 20.589,6 тис. грн.

3. Міністерство палива та енергетики України — 3.102.226,5 тис. грн.

4. Міністерство економіки України — 161,119,1 тис. грн.

5. Міністерство закордонних справ України — 564.143,9тис. грн.

6. Міністерство оборони України — 3.361.311,4 тис. грн.

7. Міністерство освіти і науки України — 2385.513,0 тис. грн.

8. Міністерство праці та соціальної політики України — 202.987,9 тис. грн.

9. Інші видатки.

Стаття 11. Встановити граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі 14.931.091 тис. грн. Встановити граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі, еквівалентній 8.588.474,8 тис. доларів США.

Наведені цифри свідчать про тенденцію до скорочення дефіциту Державного бюджету України.

На діаграмах наведено відносні величини динаміки питомої ваги доходів (рис. 32) і видатків (рис. 33) консолідованого бюджету.

Аналіз стану бюджетів України за останні 10 років свідчить про змінну динаміку дефіциту бюджету (бюджетний дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його прибутки). В Україні дефіцит Державного бюджету за цей період досяг критичного рівня. Фінансування бюджетного дефіциту поглинає 85—98% кредитної емісії і досягає майже 20% ВНП. Особливо небезпечною для економіки країни є ситуація, коли дефіцит бюджету поєднується з товарним дефіцитом.

Дефіцит бюджету зумовлений низкою факторів:

1) зростаюча дестабілізація


Сторінки: 1 2 3