Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Витрати виробництва

Витрати виробництва

План

1. Основні види витрат виробництва

2. Економічні і бухгалтерські витрати. 

3. Короткостроковий і довгостроковий періоди. 

4. Витрати виробництва в короткостроковому періоді

5. Короткострокові валові, постійні і змінні витрати. 

6. Криві короткострокових витрат виробництва.

Основна мета розділу — з'ясувати, як витрати визначаються, вимірюються і розрізняються з точки зору економістів, що вивчають діяльність підприємства, і бухгалтерів, яких передусім цікавить фінансовий звіт і баланс підприємства. Важливе місце у розділі займає також розгляд впливу технології виробництва на витрати у короткостроковому періоді, коли фірма не може змінити виробничі потужності, коли фірма може змінити всі чинники виробництва.

Основні види витрат виробництва

Економічні і бухгалтерські витрати.

Більшість економістів користуються положенням про те, що люди роблять здебільшого раціональний вибір, систематично зіставляючи рівень задоволення потреб з тими "жертвами", які вони мають принести. Таким чином, вважається, що і підприємства систематично намагаються зважувати доходи і видатки, щоб максималізувати свій прибуток.

Витрати в економіці пов'язані безпосередньо з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Це означає, що економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів його використання. Ця концепція витрат знайшла відображення у кривій виробничих можливостей на рис. 2.1. Метал, використаний для виробництва зброї, втрачений для виготовлення літаків цивільної авіації, автомобілів або будівництва житлових будинків.

Для окремої фірми економічні витрати — це платежі, які вона зобов'язана зробити, або ті доходи, які ця фірма зобов'язана забезпечити постачальникові ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Ці витрати можуть бути або явними, або неявними. Грошові виплати чи видатки, які підприємство несе на користь постачальників сировини, палива, транспортних послуг, енергії тощо, називаються явними витратами" Тобто явні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми.

Однак кожна фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні і самостійно використовувані ресурси являють собою неоплачувані, або неявні витрати. Для фірми ці неявні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за самостійно використані (найефективнішим чином) ресурси.

Важливо відзначити, що плата за підприємницьку діяльність виступає як елемент витрат. Мінімальна плата, необхідна, щоб втримати "підприємницький хист" на такому підприємстві, називається нормальним прибутком. Отже, нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є таким же елементом неявних витрат, як неявна рента і неявна заробітна плата. Якщо ці мінімальні винагороди не забезпечуються, підприємець може переорієнтуватися і змінити напрям діяльності на інший, привабливіший, або й відмовитися від ролі підприємця задля отримання заробітної плати. Тобто економісти вважають витратами всі платежі — неявні та явні, включаючи до перших і нормальний прибуток, — необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Проте економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення поняття "прибуток". Бухгалтерський прибуток — то загальний виторг підприємства за вирахуванням явних витрат.

Дещо по-іншому визначають прибуток економісти. Вони розглядають економічний прибуток як загальний виторг за вирахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи до останніх і нормальний прибуток підприємця).

Тому, коли економіст говорить, що підприємство ледве покриває затрати, це означає, що всі явні і внутрішні витрати відшкодовуються, а підприємець отримує такий дохід, якого ледве вистачає, щоб утримати його або його талант у межах цього напрямку діяльності. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати підприємства, це перевищення нагромаджується в руках підприємця і воно називається економічним, або чистим, прибутком. Тобто економічний прибуток дорівнює загальному виторгу за вирахуванням економічних витрат (явних і неявних) на всі ресурси.

Таким чином, економічний прибуток не включається у витрати, оскільки за визначенням — це дохід, отриманий зверх нормального прибутку, необхідний для збереження зацікавленості підприємця у цьому напрямку діяльності. Він пов'язаний з прийняттям на себе ризику, а також з монопольною владою.

Короткостроковий і довгостроковий періоди.

Витрати, які підприємство або галузь несе в процесі виробництва певного обсягу продукції, залежать від можливості зміни кількості зайнятих ресурсів. Чимало ресурсів, зокрема більша частина праці, сировини, палива, енергії тощо, можуть бути змінені легко і швидко. Інші ресурси вимагають багато часу на залучення. Так, потужність обробного підприємства, тобто площа його виробничих приміщень і кількість машин та устаткування в ньому може бути змінена лише протягом значного відрізку часу. У деяких галузях важкої промисловості зміна виробничих потужностей може забрати кілька років.

Оскільки на зміну кількості необхідних для виробничого процесу ресурсів затрачається різний час, слід розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди. Короткостроковий період — це період часу, якого замало, щоб підприємство встигло змінити свої виробничі потужності, але достатньо для зміни інтенсивності використання цих фіксованих потужностей.

У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості праці, сировини та інших ресурсів. У межах короткострокового періоду існуючі виробничі потужності можуть використовуватися дещо інтенсивніше.

Для підприємства довгостроковий період — це період часу, достатній для зміни кількості всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. З точки зору галузі довгостроковий період також включає в себе достатньо часу, щоб діючі в ній підприємства змогли розформуватися і покинути галузь, а нові підприємства — виникнути і вступити до галузі. Якщо короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей, то довгостроковий період — період змінних потужностей.

Наприклад, якщо фабриці "Світоч" потрібно найняти ще 50 робітників або навіть набрати цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням. Та якби виникла потреба прибудувати ще одне крило до фабричного цеху і встановити там додаткове устаткування — це було б уже довгостроковим коригуванням.

Важливо відзначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного швидше концептуально, ніж за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Часто малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за декілька днів. Але у важкій промисловості для цього потрібні місяці, а то і роки.

Витрати виробництва в короткостроковому періоді

Короткострокові валові, постійні і змінні витрати.

У короткостроковому періоді деякі чинники виробництва залишаються незмінними, хоча решта може змінюватися для того, щоб збільшити випуск продукції. Валові (загальні) витрати (ВВ) на виробництво будь-якого товару складаються із двох компонентів: постійних витрат (ПВ), величина яких не залежить від обсягу випуску продукції, і змінних витрат (ЗВ), величина яких змінюється разом з обсягом випуску продукції. Постійні витрати — це рентні платежі, амортизаційні відрахування, страхові внески та заробітна плата адміністративного та керівного персоналу.

Змінні витрати включають видатки на заробітну плату і сировину — вони зростають у міру зростання випуску продукції. Постійні витрати можуть коригуватися у довгостроковому періоді, але вони не міняються із зміною випуску продукції в короткостроковому періоді (ці витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція зовсім не випускається).

Щоб вирішити, скільки випускати продукції, керівникам підприємства необхідно знати, як зростуть змінні витрати із зміною випуску продукції. Для цього слід визначити деякі додаткові критерії вимірювання витрат. Дані, наведені в табл. 14.1, стосуються підприємства з постійними витратами у розмірі 50 грн.

Із даних табл. 14.1 видно, що змінні витрати зростають разом із випуском, як і валові витрати. Останні являють собою суму постійних (стовпчик 2) і змінних (стовпчик 3) витрат. Дані стовпчиків 3 і 4 дають змогу визначити додаткові змінні витрати, пов'язані зі зміною обсягу.

Середні та граничні короткострокові витрати. Граничні витрати (ГВ) — це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не міняються із зміною обсягу випуску продукції підприємства, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції, що виражається за допомогою такої формули: ГВ = ДЗВ / ДОб.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. У табл. 14.1 граничні витрати можна обчислити, виходячи як із змінних витрат у стовпчику 3, так і з валових витрат у стовпчику 4. Наприклад, граничні витрати за умови збільшення обсягу випуску з двох до трьох одиниць складають 20 грн, бо змінні витрати підприємства зростають з 78 до 98 грн. Валові витрати виробництва зростуть також на 20 грн — з 128 до 148 грн. Валові витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які не міняються, коли міняється обсяг випуску продукції.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції. Існує три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні і середні валові (загальні) витрати. Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВ / Об). Наприклад, середні постійні витрати для чотирьох одиниць обсягу випуску продукції дорівнюють 12,5 грн (50/4). Оскільки постійні витрати не змінюються, то середні постійні витрати знижуються в міру збільшення обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) — то змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВ / Об). Середні змінні витрати виробництва п'яти одиниць продукції дорівнюють 26 грн (130/5). І, нарешті, середні валові витрати (СВВ) — це валові витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ВВ / Об). Таким чином, середні валові витрати виробництва за обсягу випуску — 5 одиниць складають 36 грн (180 / 5). У цілому середні валові витрати являють собою витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

Середні валові витрати (СВВ ) за будь-якого обсягу продукції знаходять як відношення валових витрат (ВВ) до обсягу випуску продукції (Об) у або як суму СПВ та СЗВ:

Із даних табл. 14.1 видно, що змінні та валові витрати зростають разом із випуском продукції. Швидкість зростання залежить від природи виробничого процесу, і, зокрема, від того, чи досягло виробництво того рівня, коли воно підлягає дії закону спадної віддачі щодо змінних чинників.

Як нам уже відомо, закон спадної віддачі виражається в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний, продукт з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Іншими словами, якщо кількість робітників, що обслуговує машинне устаткування, буде збільшуватися, то зростання обсягу виробництва буде поступово уповільнюватися пропорційно кількості нових робітників.

Цей закон найяскравіше проявляється в сільськогосподарському виробництві та у видобувних галузях промисловості. Дещо меншою мірою він проявляється і в інших сферах суспільного виробництва. Щоправда, цей закон ґрунтується на припущенні, згідно з яким усі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Тобто припускається, що, наприклад, кожний додатковий робітник має такі ж розумові здібності, освіту, кваліфікацію, трудові навички тощо. Граничний продукт починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше робітники виявилися менш кваліфікованими, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів зайнята більша кількість робітників.

Дію закону спадної віддачі ми розглянули в розділі 2. Згідно з цим законом, валовий продукт підприємства (ВП) при додаванні додаткових одиниць змінного ресурсу (праця) до незмінної кількості інших ресурсів (земля, капітал) зростатиме щораз повільніше і, досягнувши максимуму, почне знижуватися. Середній продукт (СП) або продуктивність праці одного робітника зростає, коли загальний продукт збільшується зростаючим темпом, тоді граничний продукт (ГП) зростає. Із уповільненням темпу зростання загального продукту граничний продукт є додатнім, але зменшується. Коли загальний продукт досягає максимальної величини, граничний продукт дорівнює нулю. Коли загальний продукт зменшується, то граничний

продукт стає від'ємним. Коли граничний продукт більший за середній продукт, то середній продукт зростає, а там, де граничний продукт менший за середній, останній зменшується.

Якщо праця — єдиний змінний чинник, тоді для збільшення випуску продукції підприємство повинно найняти більше робітників. Якщо граничний продукт праці швидко знижується в міру збільшення трудозатрат (унаслідок дії закону спадної віддачі), то для прискорення випуску продукції доведеться збільшувати затрати. Як наслідок, змінні та валові витрати швидко зростають одночасно із збільшенням обсягу випуску продукції. З другого боку, якщо граничний продукт праці знижується повільно із збільшенням трудозатрат, то витрати зростатимуть теж повільно.

Якщо припустити, що ставка заробітної плати фіксована, то існує обернена залежність між середніми змінними витратами і середнім продуктом праці. Із зниженням середнього продукту праці значно зростає кількість використовуваних чинників виробництва для отримання граничного обсягу продукції, тобто середні змінні витрати виробництва зростають. Однак із збільшенням середнього продукту праці зменшується потрібна кількість чинників виробництва, тобто середні змінні витрати виробництва зменшуються.

Як змінні, так і середні змінні витрати тісно пов'язані з продуктивністю чинників і витратами виробництва. Змінний і середній продукти говорять про фактичний зв'язок між затратами і результатами виробництва. Зіставлення показників витрат дозволяє робити висновок про бюджетні видатки на підставі одержаної виробничої інформації.

Криві короткострокових витрат виробництва.

На рис. 14.1 зображено кілька кривих, які приблизно відображають дані про виробничі витрати, наведені в табл. 14.1. Постійні витрати складають 50 грн. Як наслідок, крива середніх постійних витрат СПВ, безперервно наближаючись до осі абсцис, знижується від 50 грн до 0. Форма решти залежностей короткострокових витрат визначається співвідношенням кривих граничних і середніх витрат. Коли змінні витрати нижчі від середніх, крива середніх витрат спадна.

Коли граничні витрати вищі від середніх, то крива середніх витрат висхідна. Коли середні витрати мінімальні, граничні витрати дорівнюють середнім. Наприклад, граничні витрати (20 грн) нижчі від середніх змінних витрат (25 грн), і лінія середніх витрат спадна. Коли ж граничні витрати дорівнюють ЗО грн, що вище середніх (25 грн), крива висхідна. Зрештою, коли граничні витрати (25 грн) і середні (25


Сторінки: 1 2