Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



"Брудні" гроші в системі міжнародних фінансів і протидія їх відмиванню

"Брудні" гроші в системі міжнародних фінансів і протидія їх відмиванню

План

1. Походження "брудних" грошей та основні канали їх відмивання

2. Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

Походження "брудних" грошей та основні канали їх відмивання

Сам термін "відмивання грошей" (money laundering) виник у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень, отримуючи таким чином легальний статус. Відтоді подібного роду операції отримали образну назву "відмивання грошей".

Широковживаним це поняття стало з середини 70-х років минулого століття, під час слідства в "справі Уотергейт". Як відомо, це назва готелю, в якому в 1973 р. проходив передвиборний з'їзд демократичної партії США. З відома тодішнього президента США, республіканця Р. Ніксона, в готелі були встановлені підслуховуючі прилади. їх виявлення делегатами з'їзду призвело до багаторічного грандіозного політичного скандалу ("справа Уотергейт"), який закінчився виходом у відставку президента Ніксона.

"Відмивання грошей" — це конверсія, або "очищення", майна, яка бере початок від серйозного злочину з метою приховання джерела його походження. Цей злочин робить кожен, хто бере участь у процесі відмивання грошей безпосередньо або свідомо і непрямо.

Слід відзначити, що процес відмивання "брудних" грошей несе в собі загрозу для загальноекономічного розвитку територій і країн, які відмовляються від жорсткого контролю за цим видом міжнародної злочинної діяльності.

Неконтрольований приплив і відплив великого обсягу "брудних" грошей потенційно може зруйнувати національну економіку приймаючої країни. Надлишкові потоки готівкових коштів, що потрапляють в обіг, спотворюють попит на готівку, відсоткові ставки і, таким чином, призводять до інфляції. Відплив мільярдів доларів на рік з економічної системи ставить під загрозу не тільки стабільність і розвиток окремих національних економік, а й міжнародної фінансової системи в цілому.

Безпосереднім джерелом одержання "брудних" коштів є тіньова економіка як сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Вона включає три сегменти:*

"неофіційну" ("неформальну", "сіру");*

"підпільну" ("кримінальну", "чорну");*

фіктивну економіку.

"Неофіційна" ("неформальна", "сіра") економіка — це не заборонені законом легальні види економічної діяльності, в межах яких мають місце нефіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків. Така діяльність можлива практично у всіх галузях економіки.

У розвинутих країнах головною причиною розвитку "неформальної" економіки, як правило, є досить високий рівень оподаткування. Наприклад, у більшості країн Західної Європи податки забирають від 40 до 50 % щомісячного заробітку пересічного громадянина. У "неофіційній" економіці розвинутих країн зайняті, головним чином, працівники, які намагаються збільшити свій дохід, виконуючи звичайну "сіру" роботу, уникаючи при цьому оподаткування. Подібна зайнятість забезпечує, як правило, не основний, а додатковий, допоміжний дохід і частіше є тимчасовою. Нелегальна наймана праця як джерело основного доходу поширена серед іноземних працівників — вихідців із країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою переважно в будівництві та сфері обслуговування.

У країнах, що розвиваються, до "неформального" сектору економіки входять, як правило, дуже малі підприємства (з одним, двома зайнятими), що займаються виробництвом товарів і наданням послуг, а також індивідуальні торговці і ремісники в містах. Характерно, що темпи зростання в "неформальному" секторі цих країн часто перевищують темпи зростання дрібної й особливо великої промисловості. Це пояснюється інтенсивним напливом у великі міста розорених селян.

Працівники "неформального" сектору в країнах, що розвиваються, здійснюють виробництво товарів і надання послуг в основному не на ринок, а на конкретного замовника, використовуючи надзвичайно примітивну техніку і технологію. Ці люди мають, як правило, низький, нерегулярний дохід, часто у натуральній формі, який дає можливість вижити в умовах, коли так званий формальний (що враховується офіційною статистикою) сектор економіки не в змозі забезпечити нормально оплачувану зайнятість.

Неформальний сектор у цих країнах посилює свої позиції в галузях обробної промисловості з переважанням трудомістких операцій у формі роботи на дому. До таких галузей відносяться текстильна, шкіряна, швейна, килимоткацька та ін. Значне поширення неформального сектору є однією з причин низького рівня продуктивності праці в країнах, що розвиваються.

Щодо країн з перехідною (транзитивною) економікою, то тут "неформальну" економіку можна умовно розділити на дві частини. Перша — це сфера вторинної зайнятості, яка дає змогу громадянам вижити у важких економічних умовах. Тут значна частина зайнятого населення працює за сумісництвом в декількох місцях без офіційного оформлення, а отже, з ухиленням від оподаткування додаткових заробітків.

Друга частина — це сфера стихійної торгівлі як логічне доповнення до так званого "човникового" бізнесу, яка дає змогу вижити у важких економічних умовах. Одночасно це і показник низького доходу значної частини населення як безпосередніх агентів "неформального" сектору, так і тих, хто змушений орієнтуватися на нього у забезпеченні свого попиту.

Слід відзначити і таку характерну рису переважної більшості країн Центральної і Східної Європи, які на початкових етапах ринкових реформ, можна сказати свідомо, "закривали очі" на розвиток неформальної економіки з двох основних причин:*

"неформальний" сектор у перехідній економіці задовольняє попит на ті товари та послуги, де визначальним фактором для покупця є не якість, а ціна. Адже стихійні ринки товарів і послуг розраховані, перш за все, на невибагливого покупця;*

цей сектор у кінцевому підсумку все ж таки забезпечує зайнятість, хоч і випадкову, низькодохідну та позбавлену соціальних гарантій.

Підпільна ("нелегальна", "чорна", "кримінальна") економіка — це, як правило, заборонені законом види економічної діяльності, як-то: незаконне виробництво та збут зброї, наркотиків, контрабанда, рекет, злодійство, бандитизм, а також незаконна практика, наприклад, лікарів без ліцензії, нелегальний гральний бізнес, проституція тощо.

Підпільна економіка розвивається головним чином у межах організованих злочинних угруповань.

Переважну більшість доходів світової організованої злочинності приносять наркотики. Загальний обсяг доходів організованої злочинності світу перевищує сьогодні 1 трлн дол. США.

"Фіктивна" економіка — це хабарництво та різноманітне шахрайство, пов'язане з отриманням і передачею грошей; сюди ж належить і діяльність, спрямована на отримання необґрунтованого зиску та різного роду пільг економічними агентами на основі організованих корумпованих зв'язків.

Цей сегмент тіньової економіки тісно пов'язаний з прагненням економічних агентів отримати "ренту", тобто вигоду, за рахунок особливого статусу в системі економічних зв'язків. Тут провідне місце належить так званій адміністративній ренті — одержання доходу за рахунок використання суб'єктом свого становища в системі державного управління (наприклад, митник отримує ренту за рахунок поборів).

Адміністративна рента часто проявляється у формі корупції — прямого використання службовою особою наданих їй прав з метою особистого збагачення; це також підкуп посадових осіб.

За даними багаторічних опитувань, найбільш корумпованими вважаються такі країни як Бангладеш, Індія, Індонезія, Китай, Нігерія, Пакистан, Росія, До найменш корумпованих належать такі 10 країн: Австралія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Сінгапур, Фінляндія, Швейцарія, Швеція.

У країнах із перехідною економікою адміністративна рента виникає в результаті забезпечення для певної групи підприємств пільгового режиму функціонування за рахунок прямих трансфертів із бюджету або пільгових кредитів для особливо наближених економічних агентів. Це пояснюється залишковими постадміністративними, але все ще значними правами певних державних органів та їх апарату безпосереднього впливу на розподіл матеріальних благ, доходів і власності (особливо в ході приватизації).

Цікаво, що згідно з законодавством деяких країн, сума хабара може відніматися з оподатковуваного прибутку. Так, бельгійське законодавство, наприклад, допускає це для експортних угод за умови: якщо хабарі необхідні, щоб здолати конкурентів; якщо вони прийняті в цій галузі; якщо в міністерство фінансів наданий відповідний документ; якщо назване прізвище отримувача хабара і його адреса. Однак, коли ці умови не дотримані і не названий отримувач хабара, то з підприємця, який платить корпоративний податок, береться за дачу хабара додатковий податок розміром 200 % хабара. У Данії закон ще ліберальніший: тут сума хабара просто віднімається з оподатковуваного прибутку, якщо вона, безперечно, викликана виробничою необхідністю і є помірною. В Японії гроші, виплачувані підприємством у вигляді хабарів, розглядаються як виробничі витрати, якщо назване ім'я й адреса отримувача цих грошей. Аналогічно ставляться до цього питання в Нідерландах. Тут із суми оподатковуваного прибутку можна віднімати всі витрати, так чи інакше пов'язані з підприємницькою діяльністю. Вирішальними тут є добрі наміри підприємця, наприклад, прагнення стимулювати розвиток підприємства. Суди і податкова інспекція в цій країні не в праві визначати, які витрати не можна вважати виробничими, і тому їх не можна віднімати із суми прибутку, який підлягає оподатковуванню. Умови назви отримувача хабара тут відсутні, підприємець повинен лише переконати податкову інспекцію в тому, що такі виплати зроблені в інтересах підприємства. У Великій Британії також виплати у вигляді хабарів дозволено віднімати із суми прибутку, який підлягає оподаткуванню, за умови, що метою таких виплат були інтереси виробництва. Однак податкова служба вправі зажадати назвати прізвище й адресу отримувача таких виплат.

Найсуворіше законодавство щодо давання, одержання хабарів і перетворення їх на "брудні" гроші діє у США. І хоча тут, як у Великій Британії, до виробничих витрат дозволено зараховувати і хабар, але з обов'язковою вказівкою отримувача цих виплат, проте ця процедура обмежена цілою низкою заборон, а саме: кримінально карається давання хабарів усім державним і муніципальним чиновникам, а також працівникам громадських організацій як на території США, так і за їх межами. У цілому ж, незважаючи на заборони й обмеження, суми, виплачувані у всіх країнах у вигляді хабарів, утворюють величезну масу "брудних" грошей, велика частина яких у різних формах проходить процедуру відмивання.

У світовій літературі виділяють щонайменше три головні групи основних генераторів "брудних" коштів:

1) організовані злочинні угруповання, яким необхідно легалізувати кошти, отримані внаслідок торгівлі наркотичними речовинами, а також внаслідок здійснення іншої злочинної діяльності;

2) терористичні угруповання, які використовують систему відмивання "брудних" грошей для отримання коштів на закупівлю зброї та техніки для ведення військових дій;

3) так звані корумповані чиновники, що отримують "брудні" гроші у формі хабарів, коштів із державних соціальних фондів, а також привласнених позик міжнародних фінансових інституцій, отриманих у межах фінансової допомоги.

У сучасній ринковій економіці більшість розрахунків здійснюється без використання готівки, тоді як незаконні доходи надходять у руки злочинних об'єднань у вигляді готівки. Тому для того, щоб ватажки злочинного світу та їхні співучасники змогли вільно розпоряджатися грошима, добутими злочинним шляхом, вони повинні ввести їх в легальний обіг через фінансові установи, господарюючі суб'єкти, використовуючи при цьому довгий ланцюг фінансово-економічних операцій (так звані канали легалізації). Відмивання грошей відбувається переважно у банківській системі, у системі страхування, на ринку капіталів, а також у так званій індустрії розваг (наприклад, з використанням казино й інших закладів, які займаються ігровим бізнесом). Крім того, як головні канали відмивання "брудних" грошей використовуються такі види бізнесу, як торгівля нерухомістю, автомобілями, творами мистецтва, продаж підакцизних товарів, а також такі господарські процеси, як приватизація державних підприємств, участь у створенні венчурних підприємств, банкрутство й ліквідація господарських об'єктів.

До організованих структур, які відмивають "брудні" гроші, належать:

1) організована злочинна група, що займається діяльністю, яка приносить великі доходи;

2) посередники, які зводять, наприклад, торговців наркотиками з "відмивачами" грошей:*

"піжони":—

направляють торговців до "відмивачів" або "відмивачів" до торговців;—

не втручаються в обговорення умов договору про відмивання грошей;—

визначають ставки за послуги (але не відсоток від "відмитих" грошей):*

брокери:—

зв'язують торговців наркотиками з "відмивачами" і за окрему плату укладають контракти;

8) організатори (спонсори) відмивання "брудних" грошей:—

організовують усю процедуру у великих масштабах (великими сумами);—

участь великої кількості "відмивачів";—

оплату послуг кожного виконавця окремо;—

контакти з групою, яка володіє "брудними" грошима;

4) кур'єри:—

організують транспорт і процедуру на першій стадії процесу;—

не пов'язані з діяльністю організованої злочинної групи;—

можуть розкривати свої паспортні дані;—

проте, часто використовують фальшиві паспорти і документи;

5) міняльники валют:—

власники господарських об'єктів, найчастіше це пункти обміну валют;—

нелегальні, вуличні міняйли валют;

6) професіонали-радники:—

роблять одну чи кілька послуг (наприклад, поради в галузі інвестицій, переказу фондів, реєстрації господарюючих суб'єктів на прізвища третіх осіб — підставних власників);—

роблять маніпуляції у сфері фінансів і законодавства;*

банкіри.

У зв'язку з різноманіттям нелегальної господарської діяльності визначити масштаби процесу відмивання "брудних" грошей з достатньою точністю дуже важко. Такі труднощі зумовлені неможливістю отримання бухгалтерської звітності злочинних організацій, а також існуванням величезної кількості нерозкритих злочинів. Західні експерти стверджують, що в масштабі планети маса фінансових засобів, які отримують тільки від торгівлі наркотиками і предметів відмивання, становить щорічно сотні мільярдів доларів.

Для оцінки істинних масштабів відмивання "брудних" грошей розроблено декілька підходів.

Перший з них, так званий підхід "Палермо" (італійський метод), заснований на порівнянні величини заявленого доходу з реальним обсягом купівлі товарів і отримання платних послуг у масштабах країни чи регіону, а також у окремих осіб. Його ще називають методом аналізу руху грошових потоків. Такий метод розглядається як достатньо точний, оскільки не обмежується підрахунком одних тільки нелегальних доходів, які виникають у результаті контрабанди і торгівлі наркотиками. Він дає змогу з різним ступенем точності встановити верхню межу обсягу відмивання "брудних" грошей. Його суть полягає в аналізі явища так званого "надлишку" готівки в окремих регіонах країни чи в деяких банках.

Інший, так званий монетаристський підхід виходить з припущення, що в тіньовій економіці оплата і розрахунки здійснюються переважно в готівковій формі. Тому головна увага приділяється аналізу співвідношення між обсягами готівкових коштів і банківськими вкладами до запитання, частці банкнот з високим номіналом у загальному обсязі грошового обігу, а також зміні частки готівкових коштів у загальному обсязі грошового обігу.

Ще одним підходом визнано метод, який безпосередньо спирається на аналіз банківської статистики, зокрема на вивчення даних, які стосуються переливу капіталу, а також платіжних балансів окремих країн.

Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

Проблема


Сторінки: 1 2