Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Розглядаються найважливіші закони і категорії економічної теорії, зокрема дія законів попиту і пропозиції в умовах індивідуального, ри нкового і загальнонаціонального обміну, організація ринкової економіки, ринковий механізм регулювання соціально-економіч

Міжнародна торгівля

План

1. Економічна основа міжнародної торгівлі

2. Специфічні риси міжнародної торгівлі.

3. Теорії міжнародної торгівлі. 

4. Протекціонізм і вільна торгівля

5. Мито та його види. 

6. Нетарифні бар'єри. 

7. Аргументи на користь та проти політики протекціонізму.

8. Стан зовнішньої торгівлі України

Основна мета розділу — з'ясування суті міжнародної торгівлі; розкриття вигод, пов'язаних із міжнародним суспільним поділом праці (теорія порівняльних переваг); вивчення економічного значення торгових бар'єрів, таких як тарифи та імпортні квоти, а також ознайомлення із зовнішньоекономічною політикою України в період переходу до ринкових відносин.

Економічна основа міжнародної торгівлі

Специфічні риси міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля має певні специфічні риси. До них передусім відносяться відмінності в мобільності. Так, мобільність, або здатність до переміщення, ресурсів між країнами набагато нижча, ніж усередині країни. Робітники будь-якої країни можуть вільно переїжджати із одного району в інший. Перетинання кордону між країнами — зовсім інша справа. Імміграційні закони, не кажучи вже про мовні і культурні бар'єри, ставлять жорсткі обмеження на шляху міграції робочої сили між країнами. Різниця податкового законодавства, інших заходів державного регулювання, ділової практики та ряду інституційних бар'єрів обмежують міграцію реального капіталу через національні кордони.

Міжнародна торгівля виступає в ролі замінника міжнародної мобільності ресурсів. Якщо людські та матеріальні ресурси не можуть вільно переміщатися між країнами, то рух товарів і послуг здатний ефективно заповнити цю прогалину. Оскільки кожна країна використовує різну валюту, то кожне національне підприємство, яке збуває свою продукцію в іншу країну, виручає іноземну валюту для того, щоб закупити за неї необхідну йому продукцію в цій же країні. Торговельна політика кожної країни впливає на обсяг виробництва і зайнятість інших країн.

Оскільки країни використовують різні грошові одиниці, то кожне підприємство, яке збуває свою продукцію в іншу країну і виручає за неї іноземну валюту, потребує обміняти її на власну національну валюту. Тому елементом міжнародної торгівлі є валютний курс, який визначає ціну валюти однієї країни через грошову одиницю другої. Для розвитку міжнародної торгівлі важливе значення має ефективне функціонування міжнародної фінансової системи.

Міжнародна торгівля зазнає також політичного втручання і підлягає контролю, які істотно відрізняються за ступенем і характером від тих, що зазнає внутрішня торгівля.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, з допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. Сучасні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виготовляти з найбільшою ефективністю, і подальшого їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється новий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

В основі поглибленого дослідження доцільності розвитку зовнішньої торгівлі лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси — природні, людські, інвестиційні товари — розподіляються між різними країнами світу дуже нерівномірно; країни суттєво відрізняються своєю забезпеченістю економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій або комбінацій ресурсів.

Економічно розвинуті країни перебувають у кращому стратегічному становищі в плані виробництва науковомісткої та технологічно складної продукції. Важливо підкреслити, що економічна ефективність виробництва різних товарів може змінюватися і дійсно змінюється з часом. Зрушення в розподілі ресурсів і технологій можуть приводити до підвищення або зниження ефективності виробництва товарів у різних країнах. Тобто розвиток національних економік може змінювати кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, сприяти виникненню нових технологій. Можуть зазнавати змін навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того, як проходять ці зміни, ефективність виробництва різних товарів також змінюватиметься.

Теорії міжнародної торгівлі.

Швидке зростання міжнародного товарообороту і поглиблення спеціалізації роблять закономірним питання про економічні вигоди зовнішньої торгівлі. Чому Україна імпортує нафту та експортує цукор? Чому США імпортують каву та експортують зерно? Чому Японія експортує промислові товари, а імпортує тільки сировину? І найголовніше — програють чи виграють країни від того, що відкривають кордони для міжнародної торгівлі?

Ключ до відповіді на ці запитання дає теорія міжнародної торгівлі, основи якої було сформульовано приблизно 200 років тому двома видатними британськими економістами — Адамом Смітом і Давідом Рікардо. А. Сміт у своїй класичній праці "Дослідження про природу й причини багатства народів" (1776) сформулював теорію абсолютної переваги. Полемізуючи з меркантилістами, він показав, що країни зацікавлені в розвитку міжнародної торгівлі, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. Спеціалізація двох країн відповідно до абсолютної переваги та купівля ними товарів, які всередині кожної країни виробляються з нижчою ефективністю, дає їм змогу досягати вищих рівнів споживання цих товарів.

Абсолютна перевага країни у виробництві певного продукту означає, що ця країна здатна виробляти більшу кількість одиниць цього продукту з певного обсягу ресурсів за наявного рівня технології порівняно з конкурентами.

Д. Рікардо в роботі "Початки політичної економії" (1817) довів, що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, і обґрунтував теорію порівняльної переваги. Теорія порівняльної переваги пояснює, чому країни спеціалізуються на виробництві певних товарів.

Спеціалізація, що ґрунтується на принципі порівняльної переваги, сприяє ефективнішому розподілові світових ресурсів, унаслідок чого за однакових сукупних витрат цих ресурсів та технологій світовий обсяг виробництва збільшується. Використання певної кількості обмежених ресурсів для отримання найбільшого світового обсягу продукції потребує, щоб кожний товар виробляла та країна, яка має найнижчу внутрішню альтернативну вартість його виробництва або порівняльну перевагу. Протекціонізм — бар'єри на шляху до вільної торгівлі — зменшує або зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони змушені перекидати ресурси з ефективного виробництва (з низькими витратами) в неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.

Вигода від вільної торгівлі полягає в тому, що вона стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Зростаюча конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми впроваджувати виробничі технології з найнижчими витратами. Це також змушує їх ввозити новинки і тримати руку на пульсі технічного прогресу, підвищуючи якість продукції і, використовуючи нові методи виробництва, таким чином сприяти економічному зростанню.

Вільна торгівля розширює асортимент товарів, що їх пропонують споживачеві. Причини, з яких необхідно віддати перевагу вільній торгівлі, по суті, ті ж самі, з яких необхідно стимулювати конкуренцію. Тому нема нічого дивного в тому, що переважна більшість економістів оцінює вільну торгівлю як економічно обґрунтоване явище.

Протекціонізм і вільна торгівля

Переконливість аргументів на користь вільної торгівлі не заперечує необхідності та доцільності державного регулювання цією сферою. Державні органи, які регулюють зовнішньоторговельну діяльність, керуються законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, указами Президента і декретами Кабінету Міністрів. Серед них основоположними е Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про систему валютного регулювання і контролю", "Про єдиний митний тариф" тощо.

Зовнішньоторговельна діяльність регулюється державою за допомогою цілої низки економічних та адміністративних важелів, до яких належать: мито, квоти, ліцензії, субсидії, добровільні обмеження, демпінг тощо.

Мито та його види.

Мито — це акцизний податок на імпортні товари; воно може вводитися з метою отримання доходів або захисту вітчизняної економіки. Фіскальне мито застосовується до виробів, які не виготовляються всередині країни. Ставки фіскального мита здебільшого невеликі, їхньою метою є забезпечення державного бюджету податковими надходженнями. Захисне мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча захисне мито, здебільшого, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товарів, воно все ж таки ставить іноземного виробника в невигідне конкурентне становище на внутрішньому ринку.

В Україні митна справа регулюється Митним кодексом України і Законом України "Про єдиний митний тариф". Ці документи визначають принципи організації митної справи в Україні з метою створення умов для формування ринкової економіки та зростання активності зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мит та митних зборів. Ці документи спрямовані на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної та господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи.

В Україні застосовуються такі види мита: адвалерне% що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; специфічне^ що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митами; комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Важливо розрізняти ввізне мито і вивізне мито. Перше нараховується на товари та інші предмети при ввезенні на митну територію України. Друге нараховується на товари та інші предмети при вивезенні за межі митної території України.

На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мит можуть застосовуватися: спеціальне мито; антидемпінгове мито; компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:—

як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну те* риторію у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;—

як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як захід для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, передбачених законом;—

як захід у відповідь на дискримінаційні дії та (чи) недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їхніх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Антидемпінгове мито застосовується в разі ввезення на митну територію товарів за ціною, значно нижчою за конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва подібних товарів в Україні. Цей вид мита застосовується також у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, значно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам.

Компенсаційне мито передусім застосовується в разі ввезення на митну територію товарів, виробництво або експорт яких прямо чи побічно субсидувалися, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва подібних товарів в Україні. Цей вид мита застосовується також у випадку вивезення за межі митної території товарів, виробництво або експорт яких прямо чи побічно субсидувалися, якщо таке вивезення завдає або загрожує завдати шкоди державним інтересам України. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру виявлених субсидій.

Нетарифні бар'єри.

Під нетарифними бар'єрами розуміють систему ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції або просто бюрократичні заборони в митних процедурах.

З допомогою квот встановлюються максимальні обсяги товарів, які можуть бути імпортовані чи експортовані протягом певного періоду часу. Часто квоти виявляються ефективнішим засобом стимулювання міжнародної торгівлі, ніж мито. Незважаючи на високе мито, певний виріб може імпортуватися (експортуватися) у великих кількостях. Низькі ж імпортні (експортні) квоти повністю забороняють імпорт чи експорт товарів понад визначену кількість.

Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає ліцензії на експорт чи імпорт обмеженого обсягу продукції і водночас забороняє неліцензовану торгівлю.

Однією із форм торгових бар'єрів є добровільне експортне обмеження. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту в певні країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (аналогічні імпортним квотам) у надії уникнути жорсткіших торгових бар'єрів. У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі і групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі тих, хто постраждав. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих відповідним виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд ввести тарифи або квоти для їхнього захисту від шкідливого впливу вільної торгівлі.

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але й стимулювати експорт. Однією із форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії; тобто пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон.

Аргументи на користь та проти політики протекціонізму.

Слід зазначити, що витрати протекціонізму приховані, оскільки тарифи і квоти включені в ціни товарів. Таким чином, політичні діячі стикаються з меншими політичними обмеженнями, йдучи назустріч вимогам ввести протекціоністські санкції.

Аналіз попиту і пропозиції виявляє, що захисні мита призводять до підвищення цін і знижують обсяги товарів, на які ці мита поширюються. Іноземні експортери виявляють, що продаж їхніх товарів скоротився. Однак місцеві виробники виграють від зростання цін і збільшення обсягу продажу. Мита ведуть до менш ефективного розподілу внутрішніх і світових ресурсів.

Хоча більшість економістів захищає вільну торгівлю, іноді домінують протекціоністи, їхні аргументи носять швидше військово-політичний, ніж економічний характер: захисні мита потрібні для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, необхідні для оборони або ведення війни. Вони вважають, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (самозабезпеченість) повинні переважати над економічними (ефективність розташування світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і послаблення економічної ефективності, з іншого, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей.

Досягнення самозабезпеченості з допомогою мита породжує витрати в формі вищих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Видатки на обороноздатність розподіляються в обов'язковому порядку між тими споживачами, які купують продукцію цих галузей. Практично всі


Сторінки: 1 2