Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Економічні функції держави

Економічні функції держави

План

1. Актуальність проблеми. 

2. Забезпечення правової бази.

3. Захист конкуренції.

4. Перерозподіл доходів. 

5. Побічні наслідки економічної діяльності.

6. Суспільні блага і послуги. 

7. Стабілізація економіки.

Актуальність проблеми.

Визначення місця й ролі держави в умовах ринкової економіки є не тільки однією із найважливіших, але й найскладніших та дискусійних проблем. З приводу цієї проблеми немає єдиної думки ні серед учених-економістів, ні серед урядів окремих країн, ні серед різних політичних партій і рухів усередині будь-якої країни. Останнє, зокрема, можна простежити, аналізуючи програми політичних . партій і рухів України напередодні виборів до Верховної Ради і Президента України, або із виступів депутатів — представників цих партій на пленарних засіданнях сесій Верховної Ради України.

Уряд кожної країни, крім фінансування виробництва, здійснює також низку програм соціального страхування і соціального забезпечення, ставлячи собі за мету перерозподіл доходу між різними сферами суспільної діяльності. Чимало регулюючих заходів, призначених для захисту навколишнього середовища, охорони здоров'я і праці робітників, захисту споживачів від шкідливих продуктів, забезпечення рівного доступу до вакантних робочих місць і контролю за практикою ціноутворення у певних галузях, залучають уряд практично до всіх сфер економічної діяльності.

Економічні функції уряду надзвичайно різноманітні. Вони настільки широкомасштабні, що навіть важко скласти вичерпний їхній перелік. Деякі із цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової економіки. До них, зокрема, відносять такі важливі види діяльності уряду, як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для конкуренції.

Друга група функцій, покладених на уряд, спрямована на посилення і модифікацію дії ринкових відносин. До них передусім належать:—

перерозподіл ВВП і національного багатства;—

коригування розподілу ресурсів з метою вдосконалення структури суспільного виробництва;—

стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб, аналіз економічної кон'юнктури, а також стимулювання виробничої активності.

Усі вказані функції тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені. Так, програма перерозподілу доходу на користь малозабезпечених верств населення впливає на розподіл ресурсів, оскільки ці верстви населення купують товари і послуги, які дещо різняться від товарів і послуг, що їх купують багатші верстви суспільства. У свою чергу зниження державних видатків на оборону з метою послаблення інфляційної напруженості також веде до перерозподілу ресурсів із державного сектора до колективного і приватного.

Забезпечення правової бази.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу підприємцям, визначає права фізичних та юридичних осіб і гарантує дотримання контрактів.

Держава встановлює також закони, які регулюють стосунки між підприємствами, що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх споживачів. На основі законодавства уряд може виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для вжиття відповідних санкцій.

До компетенції уряду належить застосування правоохоронних сил для підтримання громадського порядку, введення стандартів мір ваги та якості продуктів, створення грошової системи з метою обміну товарів та послуг. Усе це має виняткове значення для молодої української держави.

Закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів визначають загальні правові, економічні і соціальні основи захисту прав громадян — споживачів продукції. Уряд вводить правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах із споживачами. Аналогічне законодавство стосується відносин між самими фірмами.

Подібна діяльність уряду сприяє поліпшенню розподілу ресурсів. Створення грошової системи обігу, гарантування якості продуктів, визначення всіх форм власності та видів господарювання, а також відповідальність за дотримання умов контрактів — усі ці заходи забезпечують сприятливий ґрунт для функціонування ефективної економіки. Вони стимулюють розширення ринку та поглиблення спеціалізації у використанні як матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому їх розподілу.

Виняткове значення для України має створення правової бази під процес переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки. Тут особливу роль відіграють закони про власність; приватизацію державних підприємств; приватизацію невеликих державних підприємств; приватизацію житла; приватизаційні папери; банки; фінансову та кредитно-грошову систему; впровадження та забезпечення стабільності національної валюти; податки; підприємницьку діяльність тощо.

Аналіз правової бази економіки України показує, що тут е ціла низка недоліків. По-перше, правове поле ще далеко не покриває всієї сукупності сучасних соціально-економічних відносин. Наприклад, в Україні до цього часу не прийнятий такий важливий законодавчий акт, як Податковий кодекс. Це створює можливість для зловживань в економічній діяльності, для здійснення дій, що відповідають не стільки загальнодержавним, скільки особистим інтересам окремих посадових осіб.

По-друге, не всі законодавчі документи адекватні сучасній соціально-економічній ситуації України. Чимало законодавчих актів запозичені з інших країн, де зовсім інша економічна ситуація. Суперечливим, наприклад, є питання щодо відповідності перехідній економіці України Закону "Про податок на додану вартість".

По-третє, прийняття не всіх законодавчих документів супроводжується належним економіко-статистичним обґрунтуванням. Це передусім стосується законодавства щодо межі малозабезпеченості, життєвого мінімуму тощо.

По-четверте, нестабільність законодавчої бази. Доповнення, уточнення і зміни до окремих законодавчих документів вносяться протягом одного року десятки разів (закони на додану вартість, акцизний збір, мита тощо).

По-п'яте, слабка виконавча дисципліна. Порушення існуючого законодавства спостерігається на всіх рівнях управління соціально-економічними процесами, про що, зокрема, свідчить система неплатежів, заборгованості по заробітній платі, пенсіях та ін.

Основними причинами вказаних недоліків передусім називають недостатню підготовленість до законодавчої діяльності вітчизняних кадрів. Адже країна протягом століть, не маючи своєї державності, не створювала державного і господарського управління, а лише виконувала закони, що приймались за межами України. Але, крім цієї, безперечно, вагомої причини, на законодавчий процес великий вплив має так званий лобізм. Часто при прийнятті відповідних законодавчих документів беруть гору не загальнонаціональні інтереси, а інтереси певних соціальних груп.

Захист конкуренції.

Особливе місце у ринковій економіці належить конкуренції. Це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктатові покупця, або суверенітету споживача. При конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система фіксує і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає прибуток і зміцнення позицій. На тих, хто порушує закони ринку, чекають збитки і, врешті-решт, — банкрутство. Для України надзвичайно важливим завданням є втілення в життя принципів ринку, за якими покупець — це господар, ринок — їх агент, а підприємство — їх слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія, яка в широкому розумінні означає ситуацію, коли кількість продавців стає такою малою, що кожен із них уже спроможний вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами, монопольне становище — це панівне становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Згідно з прийнятим у лютому 1992 року Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Анти монопольного комітету України монопольним може бути визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35 %.

Монополія створює ситуацію, коли вона заміняє собою конкуренцію: продавці можуть впливати на ринок або маніпулювати на ньому цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Своєю здатністю регулювати загальний обсяг пропозиції монополії можуть штучно обмежувати обсяг продукції і тим самим встановлювати на неї вищі ціни, а нерідко — стійкий економічний прибуток. Ціни і прибуток, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів. Монополісти не керуються волею суспільства, так як це роблять конкуруючі продавці.

В умовах монополії суверенітет виробника до такої міри заміняє собою суверенітет споживача, що монополія заступає конкуренцію. Це означає, що ресурси розподіляються так, як це вигідно продавцям-монополістам, які домагаються високих прибутків, а не інтересам задоволення потреб суспільства в цілому. Отже, монополія породжує нераціональний розподіл економічних ресурсів.

У розвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. Щодо монополій тих галузей, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряди створюють державні комісії для регулювання цін і встановлюють стандарти для надання послуг. Транспорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії, громадське харчування та деякі інші галузі до певної міри підлягають такому регулюванню. На рівні місцевих органів влади досить звичайною є державна власність на підприємства електроенергетики і водопостачання.

Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене високим рівнем конкуренції, то уряди багатьох країн впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності.

Навіть за умови забезпечення правової основи для ринкових інститутів і захисту конкуренції все ще існує необхідність у виконанні урядом ряду інших економічних функцій, які має виконувати уряд. Адже ринковій системі в її чистому вигляді властиві погрішності та недоліки, які змушують уряд стимулювати і модифікувати функціонування ринку.

Прикладом цього можуть бути зобов'язання, які покладені Антимонопольним комітетом України на природні монополії. Останні, зокрема, мають дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не створювати перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами.

Перерозподіл доходів.

Одним із суттєвих наслідків функціонування чисто ринкової економіки є велика диференціація доходів окремих соціальних груп населення. Ринкова система забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності. Такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельними угіддями, заробленими наполегливою працею або одержаними у спадок.

Інші ж члени суспільства мають менші здібності, отримали скромну освіту і кваліфікацію, не заощадили або не дістали у спадщину ніяких матеріальних засобів. Виходить, їхні доходи дуже скромні. До того ж, люди похилого віку, особи з фізичними та розумовими вадами, жінки — вдови з дітьми на утриманні заробляють дуже мало або, подібно безробітним, зовсім не мають доходів.

Отже, одним із надзвичайно важливих завдань, що стоїть перед урядом, є зменшення нерівності у доходах окремих груп населення. Це завдання знаходить відображення у багатьох політичних заходах і програмах. Зокрема, трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним тощо; за програмами соціального забезпечення надається фінансова допомога хворим, пенсіонерам і людям похилого віку. Ці програми передбачають перерозподіл доходів держави між тими сім'ями й особами, які мають мізерний дохід або його не мають зовсім.

Уряд впливає також на розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто за допомогою регулювання ринкових цін. Гарантовані ціни фермерам і законодавчо встановлені мінімальні ставки заробітної плати є наочними прикладами того, як уряди фіксують ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

У багатьох країнах введене прогресивне оподаткування, в результаті через податки вилучається більша частка доходів у багатих, ніж у бідних. Щоправда, податкова система має досить поміркований вплив на розподіл доходів. Особливо дієвою політика доходів має бути в перехідний період. Однак, існуюче законодавство України не дозволяє державі активно впливати на процеси матеріального розшарування населення, зменшення диференціації доходів.

Побічні наслідки економічної діяльності.

Уряди беруть участь не лише у перерозподілі доходів, але й у перерозподілі ресурсів. Необхідність такого перерозподілу обумовлена тим, що конкурентна ринкова система часто спонукає виготовляти продукцію, що не відповідає суспільним потребам. Вона не спроможна взагалі виділяти будь-які ресурси на виробництво певних товарів і послуг, випуск яких економічно виправданий.

Незважаючи на те, що загалом конкурентна ринкова система забезпечує ефективний розподіл ресурсів, це не означає, що вона не позбавлена і певних негативних наслідків. Справа в тому, що висновок про ефективний розподіл ґрунтується на прихованому припущенні, нібито всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, повністю відображаються у графіках ринкового попиту і пропозиції. Інакше кажучи, робиться припущення, що не існує переливів або побічних ефектів, пов'язаних з виробництвом або споживанням товарів чи послуг.

Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару, переміщуються до третьої сторони, яка є безпосереднім покупцем або продавцем. Переливи називаються ще побічними наслідками, оскільки вони являють собою вигоди і витрати, що випадають на долю індивіда або групи, які не с учасниками ринкової операції.

Витрати переливу виникають тоді, коли виробництво або споживання товару породжує некомпенсовані витрати у будь-якої третьої сторони. Найбільш явні витрати переливу пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Забруднення — це витрати, пов'язані із здійсненням потрібної виробничої діяльності. Однак ці витрати мають одну негативну ознаку: вони тягарем падають на людей, які не давали на цю виробничу діяльність своєї згоди. Тобто забрудненням називають витрати, нав'язані іншим без їхньої згоди.

Суть проблеми забруднення зводиться до того, що економісти називають побічними ефектами, пов'язаними з виробництвом чи споживанням послуг. Це наслідки дій, які не беруться до уваги людьми, що їх здійснюють, і тому не впливають на їх рішення.

Забруднення можуть бути найрізноманітнішими: сажа на підвіконні, яку викидають димові труби найближчих фабрик; нафта, що забруднює пляжі; шум літаків поблизу аеропортів тощо. Вплив витрат переливу на розподіл ресурсів зображений на рис. 8.1. Коли виникають витрати переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі населення, витрати виробництва знижуються. Крива пропозиції не включає всіх витрат, які пов'язані з виробництвом товару.

Таким чином, крива пропозиції виробника Пр занижує загальний обсяг витрат виробництва, а тому розміщена правіше за криву пропозиції, яка включала б


Сторінки: 1 2