Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



законодавстві України ще не існує нормативного розподілу окремих повноважень. Згідно з Законом України "Про власність" право власності визначається як врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Але делегування та розподіл цих відносин відбувається щоразу, коли укладаються різні договори.

З допомогою права власності держава створює "правила гри" в економічних взаємовідносинах людей.

І хоч економічний зміст власності є визначальним, у той же час юридична форма власності не є пасивним його відображенням. Без права власності часто неможливо користуватися речами, привласнювати їх корисні ефекти. А якщо все ж користування благами здійснюється без відповідного правового забезпечення, це може призвести до порушення інтересів інших людей, що врешті-решт може скінчитися правовим актом — кримінальною, адміністративною та іншими видами відповідальності.

Юридична форма власності може стати фактором, що стимулює чи гальмує розвиток економічних відносин. Часто без правового акта неможливо розв'язувати економічні проблеми. Приміром, перехід до ринкових відносин у перехідній економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.

Власність як економічна категорія за своєю суттю є приватна власність. Це історично перша форма привласнення, що власне й забезпечило становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей.

Індивідуалізація людини, поява економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв збільшенню продуктивності праці, що у свою чергу спричинилося до отримання більшої корисності від добра окремим індивідом, якому стає вигідним відокремити свої засоби виробництва від групового (колективного) привласнення, тобто перетворити їх на свою приватну власність.

Поряд з приватною власністю існують колективна і державна власність. У Конституції України до окремої форми віднесено комунальну власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективної власності взагалі немає. З цим можна погодитися, взявши до уваги ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств, за своєю природою є приватною власністю, оскільки вона пов'язана з володінням, розпоряджанням, користуванням в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.

Процеси приватизації, що відбуваються у перехідний період, припускають передусім перехід державної власності у недержавні форми (приватної, акціонерної власності).

З початку процесу приватизації (1992) сталися істотні зміни у формах власності. Якщо в 1992 році у загальній кількості великих і середніх промислових підприємств частка державних підприємств становила 75%, а в загальному обсязі виробництва на частку підприємств недержавної власності припадало лише 17%, то в 2000 році підприємства державної власності у промисловості становили вже 14,7%. А обсяги промислового виробництва недержавного сектора економіки нині дорівнюють 24^%.

Конституція України визначає такі форми власності, як приватна, державна та комунальна, тобто власність адміністративно-територіальної громади. Згідно зі ст. 41 Основного Закону кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише у порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуації та природні якості землі.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від його імені права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституції України визначає землю, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Основні конституційні права відносно власності реалізуються за допомогою кодексів та законів. Наприклад, Закон України "Про власність" визначає, що "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

3. Структура економіки

Економіка являє собою сукупність взаємопов'язаних окремих своїх частин і ланок. Співвідношення і зв'язки між ними формують структуру економіки. Остання може розглядатися з різних сторін. Наприклад, якщо розглядати економіку з точки зору форм власності, то існує державний і недержавний сектори. Це властиво будь-якій розвинутій економічній системі.

З іншого боку, економіку можна розглядати як сукупність взаємозв'язків різних стадій руху продукту. В цьому розумінні економіка включає виробництво, розподіл, обмін та споживання. Кожній стадії властиві свої особливі закони, механізми й інститути.

Виробництво — вхідний пункт економічного життя. Саме тут створюються блага і послуги. За всієї важливості цієї стадії вона не може функціонувати без інших. Наприклад, на стадії розподілу передусім здійснюється розподіл факторів, що беруть участь у виробництві, і тільки після закінчення процесу виробництва починається розподіл створеного продукту, визначаються частки всіх учасників економічного життя. Стадія розподілу безпосередньо пов'язана з обміном і здійснюється через нього, причому сам обмін є, з одного боку, моментом виробництва, оскільки в ньому обов'язково наявний обмін системи виробничо-технологічного процесу, обмін здібностями людей, що створюють блага, а з іншого — обмін доводить створений продукт до кінцевого споживача. Залежно від рівня розвитку економіки обмін може здійснюватися у продуктовій, товарній та товарно-грошовій формах. Відповідно до цього розподіляють різні економічні системи. На кінцевій стадії — споживання — відбувається процес "знищення" створених благ. Споживання існує як у продуктивній, так і в особистій формах. Перша форма споживання — процес використання факторів виробництва, друга — використання майна або послуги окремими індивідами чи групою. Процес споживання є складовою самого процесу виробництва, оскільки процес виробничого споживання і є виробничою діяльністю.

Однією з істотних характеристик структури економіки є її розподіл на галузі та сфери.

Економіка сфер народного господарства являє собою групу галузей однотипного характеру.

Економіка галузей — це відокремлені види господарської діяльності з особливим характером ресурсів, технологій, результату, робочої сили. Галузева структура економіки України включає такі виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, наука і наукове обслуговування.

Створення матеріально-речовинних благ означає виробництво предметних речей, що задовольняють людські потреби, інтереси, цілі та схильності людей.

У сфері послуг здійснюється діяльність людей, за якої корисний ефект збігається із самим процесом. Послуги виявляються як у сфері виробництва, обміну (транспортні, торгові та ін.), так і у сфері споживання (інформаційні, лікувальні та ін.).

До сфери створення нематеріальних благ належать продукти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні марки, фірмові найменування та ін.), результати користування ресурсами навколишнього середовища (а саме — права користування економічною рентою), результати привласнення економічних та організаційних вигод (престиж, гудвіл, репутація).

Поряд з економікою народногосподарського комплексу слід виділити регіональну економіку. її існування пов'язане із особливим економіко-географічним розташуванням та рівнем розвитку регіонів. Регіональна структура виявляється у поділі економіки країни на частини за територіальною ознакою, тобто це об'єкти, розміщені у певному регіоні. Але це не слід розуміти спрощено, лише як зв'язок з кордонами району. Регіональна економіка — це водночас історія, національні традиції, обумовленість природними ресурсами, характер населення, його трудові звичаї та ін. (наприклад, економіка Західної або Східної України). Крім того, регіональна економіка може існувати в межах певного адміністративно-територіального поділу (економіка міста, області).

Список використаної літератури

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1.

3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само.

4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само.

5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само.

6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само.

7. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" / / Там само.


Сторінки: 1 2