Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Економіка і право власності

Економіка і право власності. Структура економіки

План

1. Поняття економіки

2. Економічний та юридичний зміст власності. Правовласності

3. Структура економіки

1. Поняття економіки

Економіка — найважливіша сфера життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського суспільства було б неможливим. Кожна людина щодня стикається з тими чи іншими сторонами економіки. Це і придбання товарів, отримання заробітної плати, використання грошей, одержання кредиту та ін. Умови існування кожної людини також оцінюються через призму стану економіки.

Що ж таке економіка?

У перекладі з грецької економіка (пйчпнпмйчЮ, від пйчпж — житло і ньмпж — закон) означає мистецтво управління домашнім господарством, або закони його влаштування. Нині термін "економіка" має кілька тлумачень.

По-перше, економіка являє собою сферу господарської діяльності людей, де створюються матеріальні блага та послуги. У цьому аспекті економіка — це господарська система, в якій людина як розумна істота здійснює усвідомлену діяльність з метою добування життєво необхідних для неї благ. Економіка з'явилася тоді, коли інстинктивні дії людей зі споживання готових дарів природи почали доповнюватися доцільною трудовою діяльністю. Людина як істота біологічна споживає речовину, енергію та інформацію природного середовища. Цим вона практично не відрізняється від тварин. Але людина здатна до опосередненого споживання природи шляхом її зміни чи переробки. Цей процес збігається з появою соціальних зв'язків між людьми. Тим самим людина стає не тільки біологічним, а й соціальним індивідом. Таке перетворення вже має економічний характер. Отже, виникнення економіки тісно пов'язано з появою людини як соціально-економічного суб'єкта. Економіка як господарство включає сукупність різних галузей і видів виробництва. Йдеться про промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо в їх певних взаємозв'язках та пропорціях. Крім того, господарства розміщені на певних територіях районів, країн, груп країн та всього світу. Це означає, що існує національна, регіональна та світова економіка.

По-друге, економіку слід розглядати як господарську діяльність, пов'язану із забезпеченням раціонального, економічного влаштування справи незалежно від характеру кінцевого результату. В цьому аспекті поряд з галузями народного господарства існує економіка освіти, охорони здоров'я та ін. Наприклад, організація освіти потребує фінансових ресурсів, їх розподілу на зарплату, стипендії, матеріально-технічне обслуговування, а отже припускає існування господарського життя.

По-третє, економіка — це сукупність виробничих відносин, певним чином пов'язаних з рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. У цьому аспекті економіка включає людину, природу, матеріально-речові та інформаційні блага.

Людина, з одного боку, — мета економіки, а з другого — її головна діюча особа. Як частина економіки людина виконує різні економічні ролі. Перш за все це людина-виробник, яка безпосередньо бере участь у створенні, виробництві речей, товарів, послуг. Людина виступає і як споживач, який використовує те, що вироблено. Крім того, людина в економічному середовищі виступає як організатор (керівник), який впорядковує та узгоджує взаємодію між людьми та способи їх впливу на виробничі фактори.

Другий елемент економіки — це природа (земля, корисні копалини, флора, фауна, тепло, світло та ін.), що являє собою незалежне від людей зовнішнє середовище, з якого вони добувають необхідні їм ресурси. Крім того, природа — це частина життєзабезпечення людей, у якій вони розміщують усі свої умови існування.

Крім цих елементів, в економіку входять ті частини природи, які оброблені людьми. Все, що зроблено людиною і виникло внаслідок людської праці, може бути названо антропогенною природою, тобто природою, створеною людиною. До неї належать засоби виробництва та предмети споживання.

У загальному вигляді економіка являє собою спосіб життєдіяльності людей, систему відносин між ними, що забезпечують раціональне використання ресурсів для виробництва різноманітних благ та послуг, їх розподілу, обміну поміж членами суспільства з метою споживання (як особистого, так і виробничого).

Нарешті, економіка — це галузь науки, що вивчає у різних аспектах розглянуті вище реальності. Економіка — об'єкт для вивчення багатьох наук, кожна з яких обирає свій предмет для аналізу та дослідження. Існують як теоретичні, так і практичні економічні науки та дисципліни.

Економіка та всі її економічні процеси мають дві сторони — натуральну (матеріально-речову) та вартісну (грошову). В першому аспекті економіка являє собою економічні процеси, які мають фізичні (кількісні чи якісні) характеристики. Ця економіка вимірюється натуральними показниками (штуки, літри, тонни, кілометри, об'єми, кіловати та ін.). Необхідність у цьому виникає, якщо вирішуються питання: що треба виробляти? у якій кількості? як задовольняються раціональні потреби людей? та ін. Але натуральні показники не дають змоги порівнювати, оцінювати, вимірювати діяльність різних виробників, динаміку розвитку чи ефективність економіки в цілому. Тому всі економічні процеси мають вартісний, тобто грошовий вираз. Найважливішими грошовими показниками економіки є доходи та ціни. Ту частину економіки, що пов'язана з виробництвом товарів, послуг, виконанням робіт, називають реальною економікою. Коли ж йдеться про рух грошей, цінних паперів, то виникає поняття фіктивної економіки.

В економіці слід розрізняти дві сторони. Передусім, організаційно-економічні відносини, що визначають форми кооперації (об'єднання) людей. Ці відносини виявляються у системі організації та управління як усім народним господарством, його галузями, так і окремими підприємствами. З іншого боку, в основі економіки лежать соціально-економічні відносини. Вони визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства (типом технології, технічними характеристиками, трудовими здібностями людей) і диктуються таким фактором, як відносини власності. Остання виступає основою економіки та економічної поведінки суб'єкта. Як писав А. Сміт, "людина, яка не спроможна набути жодної власності, не може мати жодних інтересів, як їсти більше й працювати менше".

2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності

Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, яким ми володіємо. Або все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з річчю. Проте таке розуміння власності відразу же розпадається, як тільки ми уявімо окрему людину на пустотному острові. Ніхто не казатиме про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише тоді, коли на острові з'явиться ще одна людина, виникне необхідність поділяти та розподіляти речі поміж ними. Передумовою виникнення відносин власності є обмеженість економічних благ (їх відносна невідповідність потребам людини) або рідкісність (абсолютна не відтворюваність деяких ресурсів, зокрема землі). Обмеженість та рідкість становлять основу виникнення інтересу до власності. У цьому разі процес опанування — це переборювання відчуження блага, його привласнення і водночас заборона користуватися ним іншим людям. Оволодіння благом може здійснюватися шляхом затрати трудових зусиль або загарбництвом. У цих випадках встановлювалося фактично панування над річчю, виключний контроль над нею. Метою володіння є користування речами, тобто добування з них якогось корисного ефекту. Цінність володіння визначається ступенем обмеженості та відтворення благ. Більш рідкісні блага обмежують доступ до них, тим самим потребують додаткових витрат на їх привласнення, що означає зростання цінності прав користування, розпорядження та володіння. Отже, поняття власності охоплює сукупність відносин між людьми, їх можливості стосовно речей, які трапляються у природі певною мірою обмежено.

Власність — це не річ і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше — з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).

Як бачимо власність — це відносини між суб'єктами, опосередковані об'єктом.

Як об'єкт можуть виступати: ресурси, речі, добро, продукт, товар, гроші, капітал, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін. Характер об'єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами

Наприклад, привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.). А власність на капітал відтворює особливі економічні, соціальні та політичні відносини. Власність можна зрозуміти через її економічний та правовий зміст. Перш за все власність має об'єктивний характер, тобто незалежний від свідомості людей. Це означає, що користування, володіння, розпорядження речами залежать від певного рівня розвитку продуктивних сил суспільства і не можуть бути змінені у разі бажання людей чи держави. Це наочно виявилося за часів радянської економіки, коли суспільна власність була запроваджена директивними засобами, що зумовило її економічну неефективність. Економічний зміст власності відтворюється через всю систему економічних відносин і визначає характер виробництва, розподілу, обміну та споживання. Економічні відносини власності дають людям та їх об'єднанням можливість задовольнити за допомогою конкретного об'єкта власності певні потреби, реалізувати свої інтереси. Приміром, якщо об'єктом власності є споживче добро (наприклад житло), то за його допомогою задовольняється потреба у житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка меблів, встановлення охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, продавши житло іншій особі або здавши його в оренду.

Таким самим чином складається сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності устаткування, можна організувати виробництво з метою отримання прибутку. Власність на гроші дасть можливість одержувати прибуток у різних формах: процент з грошей, вкладених до банку або витрачених на придбання облігацій; дивіденди, якщо гроші перетворено на акції.

Усі економічні дії, пов'язані з реалізацією власності, закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі та норми права. Не завжди економічний зміст власності регламентується через норми права. Наприклад, людина може дбайливо ставитися до чужого майна не тому, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. Разом з тим існування державної власності в адміністративне. Командній економіці породжувало реальні економічні відносини "нічиєї" власності, можливості її розкрадання.

Економічний зміст власності набуває правової форми, внаслідок чого створюється єдиний економі ко-правовий альянс відносин, який у реальній дійсності неможливо роз'єднати. Тому власність є категорією як економіки, так і права. Економічній зміст власності реалізується через право власності. Нині існує дві основні точки зору на право власності. Згідно з континентальною правовою традицією право власності — це абсолютна єдність приватної власності, яка не розподіляється на окремі повноваження. Англосаксонська правова школа бачить у власності сукупність часткових повноважень, що відображаються у трансакціях, тобто угодах, контрактах, за допомогою яких відбувається обмін "пучком" (окремих повноважень) на якийсь об'єкт (це може бути фізичне благо чи послуга та ін.).Трансакція може відбуватися навіть без певного блага (наприклад, ф'ючерсний контракт), у цьому разі йдеться про обмін правами у чистому вигляді. Але цей обмін надає суб'єктам взаємовідносин певні економічні вигоди у формі доходу. Кількість набору прав власності залежить від норм, традицій, звичаїв у певній країні, які юридично оформлені в законодавстві цієї країни.

У1961 році англійський юрист А. Оноре запропонував так званий повний пучок (перелік) правомочностей. Існує 11 класичних специфікацій права власності:—

право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;—

право користування, тобто право застосування корисних якостей благ для себе;—

право управління, тобто право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ;—

право на прибуток, тобто право володіти результатами від використання благ;—

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення добра;—

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку навколишнього середовища;—

право на передачу благ у спадщину;—

право на безстрокове володіння добром;—

заборона на використання засобів, що завдають шкоди навколишньому середовищу;—

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна до сплати боргу;—

право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.

Встановлення цих повноважень відбувається через специфікацію прав власності, що передбачає закріплення певних правомочностей за певним суб'єктом на певний об'єкт з визначеним способом впливу на нього. Специфікація прав власності забезпечує сталість економічного середовища, оскільки зменшує його невизначеність, формує у суб'єктів стабільну поведінку стосовно того, що вони можуть отримати у разі своїх дій та на що вони можуть розраховувати в своїх відносинах з іншими людьми. Якщо специфікацію прав не встановлено, то це називають ослабленням прав власності. Воно відбувається у тому разі, якщо права власності не ретельно встановлені, погано захищені або дуже обмежені, зокрема з боку держави. Специфікація права власності проникає майже у кожну економічну дію. Все, що відбувається у ринковій економіці, пов'язано з відносинами власності. Купівля чи продаж будь-якого товару, послуги є водночас процесом набуття та відчуження прав власності чи її окремих повноважень. Обмін повноважень, який відбувається разом з обміном економічних благ, називається трансакцією. Остання може мати такі юридичні форми, як угода, контракт, договір, погодження та ін. У цьому разі цінність кожного товару визначається не тільки витратами на його виробництво, а й вартістю отриманих на нього прав. Як висловився відомий економіст, лауреат Нобелівської премії Р. Коуз, якщо права на здійснення певних дій можуть бути куплені чи продані, то їх придбають ті, хто вище цінує можливості, які вони дарують для виробництва чи розваг. У цьому процесі права будуть придбані, розподілені, скомбіновані таким чином, щоб діяльність, яку вони дозволяють, давала дохід, який має найвищу високу ринкову цінність.

Чим більшою кількістю повноважень наділяється суб'єкт, тим більший у нього стимул враховувати вигоди та шкоду, які його рішення надають іншим особам. Кожне повноваження має вартість, що складається з економічної вигоди від володіння об'єктом і трансакційних витрат, які необхідні для укладання угоди (це витрати на збирання й обробку необхідної інформації, проведення переговорів, прийняття рішення, контроль за діями контрагентів та юридичний захист у разі порушення умов).

Сукупність усього набору повноважень визначає існування абсолютної приватної власності. Та чи інша комбінація визначає певні форми та види власності. Наприклад, якщо переважну роль відіграють право управління та право безстрокового володіння майном, то має місце номенклатурна форма державної власності.

Нині у


Сторінки: 1 2