Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Ринок як економічна форма організації функціонування економіки

Ринок як економічна форма організації функціонування економіки

План

1. Товарне виробництво, його головні типи та характерні риси

2. Основні категорії товарного виробництва

Товарне виробництво, його головні типи та характерні риси

Товарне виробництво як особливий етап економічного розвитку суспільства є закономірним явищем, своєрідною соціальною реакцією людства на якісні зміни у продуктивних силах. Ця реакція учасників виробництва має особливу антропогенну природу і виявляється не в природному поділі праці, що було характерним для натурального виробництва, а в суспільному поділі праці, який поступово набув розвинених форм: кооперація, спеціалізація, концентрація та ін. Відомо три найбільш загальні типи суспільного поділу праці: 1) відокремлення скотарства від землеробства; 2) виділення працівників, які займаються ремісництвом; 3) виникнення прошарку суб'єктів економічних відносин, які формували економічний стан обміну або купівлі та продажу. Очевидно, що такі величезні зрушення у суспільному поділі праці дали змогу більшості суб'єктів господарювання відокремитися у процесі виробництва один від одного. Продукти, що виробляли у натуральному господарстві для безпосереднього споживання, при товарному виробництві стали товарами, бо їх виробляли для безпосереднього обміну, купівлі та продажу.

В економічній теорії сформульовано положення, згідно з яким існує така система поділу праці: 1) всередині суспільства — за галузевою ознакою (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.); 2) всередині якоїсь галузі; 3) всередині підприємств — на окремі спеціальності на робочих місцях. Перший тип поділу праці називають загальним, другий — частковим, третій — одиничним. Типи суспільного поділу праці дуже різні. Цю різноманітність сформулював А. Сміт, який висвітлив міжнародний поділ праці, поділ праці між містом і селом, промисловістю та торгівлею, виділив розумову та фізичну працю тощо.

Необхідність обміну продуктами зумовлюється зростаючими потребами людей. Поліпшення обміну пов'язано зі створенням ринку, де відбувається обмін, формуються та втілюються його умови.

Можливість і необхідність обміну товарами пов'язані також з тим, що розвиток продуктивних сил зумовив появу багатьох нових продуктів та їх надлишків.

Товарне виробництво — це така сфера суспільного господарювання, де продукти виробляються відособленими виробниками для обміну на ринку. Приватна праця спеціалізованих виробників дістає суспільну оцінку тільки в результаті обміну товарів, які задовольняють потреби виробників і споживачів.

Розрізняють два типи товарного виробництва — просте та загальне.

Характеризуючи товарне виробництво, слід зазначити, що розвиток суспільного поділу праці є загальною умовою виникнення та функціонування товарного виробництва, а економічне відособлення товаровиробників — безпосередньою причиною існування товарного виробництва.

Необхідно взяти до уваги, що різні типи товарного виробництва мають як загальні риси, так і відмінності.

Загальні риси типів товарного виробництва не залежать від етапів розвитку економічної системи. Специфічні ознаки зумовлюють певні риси, властиві тому чи іншому етапові розвитку економічної системи. До загальних рис товарного виробництва різних типів належать: економічна свобода товаровиробників, наявність конкурентних відносин, зв'язок між товаровиробниками і споживачами товарів відбувається тільки через ринок.

Просте товарне виробництво має такі специфічні ознаки. По-перше, товарні відносини тільки зароджуються; по-друге, характерним є обмін продуктами всередині родової общини; по-третє, інститут приватної власності перебуває на стадії формування, а повністю створюється в умовах обміну продуктами між сусідніми общинами; по-четверте, власник засобів виробництва і виробник —один суб'єкт. Просте товарне виробництво виникає під час становлення рабовласницького суспільства й існує у сучасних умовах як уклад.

Розвиток загального товарного виробництва означає перехід до такої економіки, коли немає продукту, який би не набув форми товару. Всім товарам властиві вартісні характеристики. До товарного обміну залучаються матеріальні та нематеріальні блага, які не створюються працею людей. Всі такі блага оцінюються на ринку і значно розширюють асортимент товарної маси. Загальне товарне виробництво має внутрішню стабільність і досить широкі можливості для вдосконалення. Воно виникає за капіталізму, де робоча сила — товар.

Не слід вважати, що зміна типів товарного господарювання здійснювалася за простою схемою. У реальному економічному просторі все відбувається досить складно й суперечливо. Соціально-економічна природа всіх типів досить суперечлива, деякі важливі елементи різних типів співіснували в минулому і виявляють свою дію сьогодні, виконуючи провідну роль загального типу.

Основні категорії товарного виробництва

Товарному виробництву притаманна власна сукупність економічних категорій, які відображають його сутність. Центральне місце серед цього категоріального ряду належить товару. По суті це матеріальна річ або нематеріальні блага, що потрапляють від виробника до споживача через обмін. Економічна наука оперує кількома визначеннями категорії товару. Товар — це будь-яка річ, що обмінюється на іншу річ або на гроші та є предметом купівлі-продажу. Це все, що має корисні властивості, перебуває поза індивідуумом, має певну незалежність в економічному просторі, може бути привласненим людиною або групою людей, а також те, що має відносну дефіцитність. До економічних товарів належить більшість товарів та послуг, що виробляються людством. Нарешті, товар визначається як продукт праці, що виробляється для обміну. Товар має кілька властивостей. Різні наукові школи визначають їх по-різному.

Класична теорія серед властивостей товару виділяє споживну вартість та мінову вартість. Споживна вартість полягає у здатності товару задовольняти якісь матеріальні, соціальні та духовні потреби людини чи людства в цілому. Мінова вартість — це здатність товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних пропорціях. Вона є формою вияву вартості. Вартість визначає затрати суспільно необхідної праці на виробництво товару.

Неокласична теорія виділяє такі властивості товару, як корисність і цінність. Корисність товару — це його здатність бути корисним людині. Проте ця здатність реалізується тільки в тому разі, якщо товар є економічним товаром, тобто він перебуває в розпорядженні людей в обмеженій кількості. Тоді останню одиницю товару обмеженої кількості можна визначити як таку, що має граничну корисність. Якщо запас товару досить значний і не є дефіцитним, гранична корисність останньої одиниці товару дорівнюватиме нулю. Чим менше товару в розпорядженні людей, тим вище гранична корисність останньої одиниці товару в конкретному наборі. Цінність товару визначається граничною або найменшою корисністю товару в конкретному його запасі. Отже, цінність товару зростатиме в міру зростання граничної корисності товару і, навпаки, зменшуватиметься, якщо гранична корисність товару зменшується. Особливістю теорії маржиналізму є те, що кожна людина при обміні визначає для себе корисність того чи іншого товару. Тому властивості товару з точки зору цієї теорії дістали визначення суб'єктивних характеристик товару. Згідно з теорією трудової вартості властивості товару є об'єктивними, тобто вони не залежать від оцінки окремих індивідуумів.

Споживна вартість і корисність відображають якісну сторону властивостей товару, а мінова вартість та цінність — кількісну сторону. Отже, товар — це кількісно-якісна цілісність, в якій закладено діалектичну суперечність. Вона виявляється у процесі обміну. Кожний товар (якщо його розглядати з позицій маркетингу) має свій життєвий цикл, який складається з чотирьох етапів: 1) виведення товару на ринок; 2) зростання товару; 3) зрілість товару; 4) насичення ринку; 5) занепад товару. Як бачимо, ці етапи відображають ступінь значущості товару на момент здійснення його купівлі або продажу.

Категорія обміну має не менш важливе значення, ніж товар. Якщо товарний обмін не відбувається, немає сенсу і виробляти товари. Розрізняють обмін бартерний, коли товар обмінюється на товар, і обмін за допомогою грошей. Ще С. Бем-Баверк сформулював три істотні правила обміну. По-перше, обмін має давати користь (прибуток), тобто товар, одержаний у результаті обміну, повинен мати більшу корисність, ніж товар, що був обмінений; по-друге, кожен учасник обміну повинен намагатись одержати товар з найбільшим для себе прибутком; по-третє, краще здійснити обмін з меншим для себе прибутком, ніж зовсім не вступати у відносини обміну.

Гроші як категорія товарного виробництва зробили товарний обмін зручнішим, стабільним та зрозумілішим економічним явищем. Однак винайдення грошей ускладнило товарні зв'язки, виявило їх суперечливість, поділило сферу товарних відносин на світ грошей і світ товарів. По суті, гроші є особливим товаром, який виконує роль загального еквівалента. Гроші мають багато властивостей, що характеризують їх як особливий товар. Це загальна стабільність, сталість до зношування, портативність, подільність, прийнятність, взаємозамінність, здатність до нагромадження, розпізнаваність, транспортабельність.

Крім названих властивостей, гроші мають кілька дуже важливих ознак. Це, по-перше, загальне визнання грошей суб'єктами суспільного обміну; по-друге, гроші є засобом вияву цінності товарів; по-третє, гроші виконують роль посередника в усіх обмінних операціях.

Виділяють такі функції грошей, як міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження та світові гроші.

Слід зазначити, що з розвитком товарних відносин ускладнюються функції грошей, механізм їх взаємодії постійно змінюється, що відображає суперечності ринкових відносин. Виконуючи свої функції, гроші здебільшого розв'язують суперечності товарного обміну, а в деяких випадках загострюють їх. При цьому функції грошей трансформуються, деякі функції не діють або відмирають, натомість з'являються нові, мало вивчені економічною наукою.

Первинною функцією грошей є функція міри вартості що притаманна грошам історично. Гроші, виконуючи цю функцію/ вимірюють вартість інших товарів. Категорія вартості виявляється в товарі тільки за умови дії даної функції грошей, яка в свою чергу дійсно виконується лише в тому разі, якщо товару призначається ціна. Кожен власник товару тільки подумки уявляє міру грошового товару, що має стати його власністю в результаті обміну товару на гроші. Тому, щоб реально ця функція виконувалась, потрібно встановити масштаб цін.

Масштаб цін — це вагова кількість грошового металу (золота або срібла), що її встановлює держава за національну грошову одиницю. До середини XX ст. масштаб цін не відокремлювали від безпосереднього вагового змісту грошового металу.

За сучасних умов усі країни світу повністю відмовилися від конвертування паперово-кредитних грошей у грошовий метал (золото). Отже, держави офіційно не фіксують національні масштаби цін.

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші швидко змінюють своїх власників; і чим швидше це відбувається, тим краще для грошового обігу взагалі. Функцію засобу обігу гроші завжди мають виконувати реально. Ця функція доповнює функцію міри вартості та розвиває функціональні можливості грошей. Коли гроші почали виконувати функцію засобу обігу, з'явилася можливість замінити металеві гроші на паперові. Останні стали простим знаком вартості. Можна сказати, що функція засобу обігу породила паперово-грошовий обіг. Але ця сама функція зумовила подальший розвиток суперечностей товарного виробництва, які породжують економічні кризи. За розвинутого товарного виробництва сутність грошей може бути визначено лише при поєднанні функцій міри вартості та засобу обігу. В сучасних умовах функцію засобу обігу економісти визнають найголовнішою.

Функцію засобу платежу гроші почали здійснювати у зв'язку з розвитком кредитних відносин. Безліч потреб у кредитуванні товарних відносин призвели до того, що продавець віддавав свій товар покупцеві з відстрочкою платежу. З'являється особливий вид грошового зобов'язання — вексель, який і виконує функцію засобу платежу. Пізніше банківські установи починають скуповувати векселі, випускаючи банківські грошові зобов'язання — банкноти. Це, по суті, кредитні гроші, що виконують функцію засобу платежу. Якщо при отриманні кредиту реальні гроші не потрібні й їх замінює вексель, то при сплаті кредиту у визначений строк необхідні реальні гроші. При цьому вони виконують роль засобу платежу. Аналогічну функцію виконують гроші при виплаті заробітної плати, сплаті комунальних платежів, податків тощо.

Виконувати функцію засобу нагромадження повністю можуть лише повноцінні (золоті) гроші. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші випадають із сфери обігу і використовуються для нагромадження. За сучасних умов ця функція виконується з допомогою особливих банківських установ — ощадних банків. У країнах, які не мають вільно конвертованої твердої валюти, функцію засобу нагромадження виконують валюти найбільш розвинутих країн: американський долар, фунт стерлінгів, німецька марка.

Найбільш високий рівень розвитку товарного обміну зумовлює виконання грошима функції світових грошей. Ця функція виникла у процесі формування світових економічних відносин. її може виконувати тільки повноцінний метал — золото. В міжнародних розрахунках країни, що не мають золотого запасу, використовують грошові знаки іншої держави, які визнані резервними валютами (американський долар, німецька марка та ін.), і загальні умовні міжнародні розрахункові одиниці.

За більш ніж тритисячолітній період свого існування гроші пройшли складний шлях розвитку і мали такі форми:

а) товарні гроші — металеві зливки;

б) монетні гроші — карбовані монети;

в) паперові гроші — друковані банкноти;

г) електронні гроші — кредитні картки.

Грошові системи формувалися відповідно до історичних форм грошей. Спочатку виникла архаїчна форма металевих грошей, коли головним елементом їх був металевий зливок.

Історія української гривні починалася з Давньої Русі, де гривнями називали зливки срібла різної ваги: від 100 до 204,7 г — мала гривня і до 409,5 г — велика гривня. Поступово з'являлись карбовані монети, що витіснили важкі металеві зливки. Металева грошова система існувала у формі монометалізму та біметалізму. Грошова система монометалізму використовувала як гроші один із монетарних металів — золото або срібло. Біметалізм — це система, за якої загальним еквівалентом грошей є обидва монетарні метали — золото і срібло.

Пізніше металеву грошову систему змінює паперово-кредитна система. Перші паперові гроші з'явилися у Китаї. На Україні їх було запроваджено в обіг у другій половині XVIII ст. Сучасна грошова паперово-кредитна система складається з державних банкнот, розмінної монети та депозитів до запитання або поточних рахунків національної кредитної системи.

Нещодавно у незалежній Україні було сформовано національну грошову систему. Крім паперових банкнот, у країні карбують металеву розмінну монету. Невеликими тиражами карбують гривню із золота та срібла для потреб колекціонерів.

Економічна теорія визнає існування так званої електронної грошової системи. Головним її елементом є кредитна картка, завдяки якій і відбуваються всі безготівкові платежі за допомогою комп'ютерних систем. Це система грошових відносин майбутнього, але передові країни світу дуже активно використовують електронну грошову систему вже сьогодні.

У загальному вигляді грошова система незалежно від форми має такі структурні елементи:—

найменування грошової одиниці та масштаб цін;—

відповідний порядок емісії національних грошових знаків;—

карбування


Сторінки: 1 2