Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 331

УДК 331.52

І.В. РУДЧЕНКО

ІНСТИТУТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Досліджено особливості зайнятості населення в Україні, Державної служби зайнятості, міських центрів зайнятості, Головного управління праці та соціального захисту населення в органах місцевого самоврядування, причини відсутності звернень безробітних з центрами зайнятості населення.

The author probes the features of employment of population in Ukraine, features of Government service of employment, city centers of employment, Main administration of labour and social defence of population in the organs of local self-government, reason of absence of appeals unemployed with the centers of employment ofpopulation in the article.

Початкове формування регіональних ринків праці в Україні характеризується стійким зростанням пропозиції робочої сили, значними обсягами прихованого безробіття та неформальної зайнятості, суттєвою регіональною диференціацією рівня і структури зайнятості та безробіття. Відтак, подолання зазначених наслідків економічної кризи та виведення економіки регіонів на траєкторію сталого зростання є надзвичайно актуальною проблемою.

Метою роботи є дослідження інститутів функціонування ринку праці в Україні.

Важливі аспекти проблеми зайнятості населення знайшли висвітлення та набули розвитку в працях представників різних економічних шкіл - Дж. Кейнса, В. Нордхауса, Л. Роббінса, П. Самуельсона, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, в наукових доробках вітчизняних економістів та соціологів: О. Амосова, В. Гриньової, С. Бандура, Д. Богині, І. Бондар, В. Васильченка, М. Долішнього, С. Злупка, Ю. Краснова, Г. Купалової, Е. Лібанової, Г. Мостового, В. Онікієнка, В. Онищенка, Н. Павловської, І. Петрової, В. Петюха, О. Турецького, М. Шаленко, В. Шамоти, Л. Шевченко та ін., а також дослідженнях науковців близького та далекого зарубіжжя: О. Котляра, В. Костикова, О. Рузавіної, І. Маслової, І. Ягодкіної тощо.

У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни чільне місце займають служби зайнятості. За майже 80-річний період існування служби зайнятості в міжнародній практиці змінювали свої функції та повноваження залежно від історичного етапу, економічного і соціального розвитку держав, де вони утворювались. Міжнародним співтовариством прийнято понад 20 нормативних актів, в яких безпосередньо висвітлювались питання діяльності служб зайнятості. Перший нормативний акт, Конвенцію № 2, було прийнято на першій сесії Міжнародної конференції праці в 1919 р. Після цього в різний час приймались інші документи.

Ретроспективний погляд на світовий досвід дозволяє виділити три етапи становлення і розвитку служби зайнятості. Утворилася вона як гуманітарна організація для надання допомоги безробітним. На другому етапі в кінці 1940-х рр. служба зайнятості починає виконувати роль регулятора ринку праці через свої організаційні структури. Оскільки цих можливостей виявилось недостатньо, на третьому етапі в 1960-ті рр. служби зайнятості стають учасниками розробки і реалізації основних напрямів державної політики зайнятості країн. Подальші зміни не торкались суті діяльності служб зайнятості. Ті функції, якими вони наділені в різних країнах, є синтезом усіх повноважень, які вони мали на всіх трьох етапах свого розвитку.

Глибокий економічний спад і криза зайнятості в країні є складним переплетінням різних процесів: політичних, економічних, соціальних і психологічних. Проаналізуємо лише основні з них.

Структурна й технологічна криза економіки, що почала проявлятися ще в 1970-ті рр. і посилилась напередодні розпаду Радянського Союзу. Її наслідком стала неефективність і неконкурентоспроможність вітчизняної економіки. Існує необхідність негайної заміни більшості виробничої бази країни.

Макроекономічні шоки пропозиції (швидкий розрив економічних зв'язків, зумовлений розпадом Радянського Союзу і планової системи господарювання; енергетична криза, спричинена різким зростанням цін на енергоресурси, більшість з яких імпортується; необміркована лібералізація зовнішньої торгівлі, відсутність розумної протекціоністської політики).

Макроекономічні шоки попиту, спричинені різкими змінами в кредитно-грошовій політиці, що призвели до інфляції, низьких реальних доходів населення, несправедливого перерозподілу багатства і доходів.

Вичерпання національних інвестицій через неефективність (збитковість) інвестиційної діяльності в умовах інфляції, значні обсяги малоефективних державних капітальних витрат і надмірні зобов'язання уряду з фінансування соціальних програм, гостру нестачу амортизаційних відрахувань для відновлення основних фондів, знецінення приватних заощаджень населення.

Відсутність на момент проголошення незалежності країни системи державних і правових інститутів ринкової економіки, у т.ч. повна відсутність законодавчої бази, або "правил ринкової гри".

Необхідно також зважити на те, що в минулому повністю були відсутніми досвід трансформаційного переходу "від соціалізму до капіталізму", ринкові інститути, демократичні традиції, поважне ставлення суспільства до приватної власності тощо.

Треба відмітити, що до початку трансформаційних реформ 1990-х рр. зайнятість населення в Україні мала такі особливості:

концентрація зайнятості на підприємствах державного сектора;

жорсткість заробітної плати, спричинена державним контролем щодо неї;

відносно висока питома вага зайнятих у галузях матеріального виробництва (особливо в сільському господарстві і важкій промисловості);

низький рівень мобільності робочої сили;

відсутність законодавства про зайнятість і фактичне невизнання безробіття.

Низький рівень мобільності робочої сили, у свою чергу, окрім згадуваної жорсткості зарплати, на той час зумовлювався: законодавчими обмеженнями зміни місця роботи (наявність паспортної прописки за місцем проживання; облік трудового стажу через трудові книжки; обмеження плинності кадрів; залежність значної частини соціальних виплат від безперервності трудового стажу тощо); відсутністю ринку житла через наявність системи адміністративного розподілу і дефіцит житла; наявністю соціальної інфраструктури на підприємствах, яка надавала широке коло послуг і пільг найманим працівникам (надання житла, медичного обслуговування, санаторно-курортного оздоровлення, дитячих дошкільних закладів та інших послуг); вузькою спеціалізацією професійної освіти; відсутністю психологічної схильності більшості населення до зміни професії та місця проживання.

Державна служба зайнятості є централізованою структурою спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Таким чином, на державну службу зайнятості покладається створення умов для реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово непрацюючих громадян. Така відповідальність служби за долі мільйонів громадян і визначає її роль і місце в системі ринкових економічних відносин.

Уся система державної служби зайнятості виникла не на порожньому місці. Ще в 1920-ті рр. у колишньому Радянському Союзі, у т.ч. й в Україні, для роботи з безробітними були створені біржі праці. На відміну від нинішньої Державної служби зайнятості України, яка має широкий спектр діяльності, біржі праці мали обмежене коло функцій. Вони лише сприяли тимчасово незайнятим громадянам у працевлаштуванні та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді органи праці неодноразово реорганізовувалися, при цьому змінювались (розширювались і звужувались) їх функції, але постійно у складі цих органів були структури, які займались працевлаштуванням незайнятих громадян.

Таким чином, служба зайнятості в ринковій економіці має стати, по суті, службою управління трудовими ресурсами. Для виконання відповідних цьому призначенню функцій в основу створення системи Державної служби зайнятості були покладені принципи, які полягали: по-перше, у наданні населенню безкоштовних послуг у межах усіх обов'язків служби зайнятості щодо громадян; по-друге, у централізованому вертикальному підпорядкуванні ланок служби Державному центру зайнятості, що знаходяться на верхівці піраміди, якому підпорядковані обласні, Київський і Севастопольський міські та Кримський республіканський центри зайнятості; обласним, Київському і Севастопольському міським та Кримському республіканському центрам підпорядковані міські та районні центри зайнятості; районні центри в містах - міським центрам зайнятості. У службі відсутнє подвійне підпорядкування - Державному центру і місцевій владі, за винятком погодження про призначення відповідних керівників; по-третє, у наданні можливості Міністерству праці України і соціальної політики в необхідних випадках, за погодженням з місцевими органами влади, створювати міжрайонні та спеціалізовані бюро зайнятості, тимчасові бюро з працевлаштування на підприємствах, що ліквідуються, центри професійної орієнтації, інформаційні центри, навчальні центри професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення.

Державна служба зайнятості для виконання своїх обов'язків має пірамідальну структуру системи. Відповідно і розподілені функції в цій системі. В основі піраміди - Державний центр зайнятості. До його функцій належить проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості, створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості, створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості, формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян, організація підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників, раціональне використання фонду, визначення оптимальної структури і чисельності працівників місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на їх утримання, контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій служби зайнятості.

До функцій Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості належить організація діяльності підпорядкованих їм структур державної служби зайнятості, територіальний перерозподіл трудових ресурсів регіону з урахуванням здійснення заходів щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей, своєчасність і достовірність аналізу і прогнозу стану ринку праці, розробка територіальних програм зайнятості, видання спеціалізованих інформаційних бюлетенів, забезпечення районних, міжрайонних, міських і районних у місті служб зайнятості інформацією про стан ринку праці в межах регіону, раціональне використання коштів фонду, що знаходяться в їх розпорядженні.

За районними, міжрайонними, міськими та районними в місті центрами зайнятості закріплені такі функції, як своєчасне і якісне надання кожному громадянину, який звернувся до державної служби зайнятості, безплатних послуг по працевлаштуванню, професійній орієнтації та підготовці; обґрунтованість призначення і виплати допомоги по безробіттю, надання матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, стипендії громадянам, які проходять підготовку за направленням державної служби зайнятості; збереження в таємниці соціальних даних кожного громадянина, який користується послугами державної служби зайнятості; об'єктивність при наданні послуг щодо консультування та працевлаштування громадян, які звернулися до місцевої служби зайнятості; раціональне використання коштів фонду, що знаходиться в їх розпорядженні.

Одним з центральних питань на етапі створення будь-якої служби, а тим більше служби, що працює для людей і держави, є кадрове. Комплектування кадрами служби зайнятості було ускладнено, оскільки фахівці для роботи з незайнятим населенням і безробітними в Україні не готувались. Тому була створена система підготовки кадрів для служби зайнятості, яка складається з підвищення кваліфікації та перепідготовки на факультетах післядипломної освіти. Первинну підготовку та подальше підвищення кваліфікації залежно від стажу роботи в службі зайнятості її працівники отримують як на територіальному рівні, так і на державному - в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості.

На сучасному етапі ця служба діє як єдина цілісна система і має трирівневу структуру. Перший, базовий рівень - районні та міські центри зайнятості, які безпосередньо здійснюють прийом громадян та


Сторінки: 1 2 3