Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 621

УДК 621.3.037.3 : 364.462

Ліна ЧЕРНЯВСЬКА,

мол. наук. співроб.

Відображення тендерної проблематики в українських ЗМІ

У статті досліджуються аспекти відображення тендерних питань в українських ЗМІ. Наголошується на особливій актуальності теми тендерної рівності в процесі інтеграції України у світове співтовариство, глобалізації світової економіки. Визначено проблемні тендерні зони, що потребують дієвого втручання з боку держави.

Гендерне питання, тобто питання соціальної рівності чоловіків і жінок, набуває на сьогодні дедалі більшої актуальності. Україна як цивілізована держава приєдналася до основних міжнародних документів і, зокрема, Пекінської декларації, яка всебічно визначає нинішнє становище жінки в суспільстві.

Т. Беднас [1], І. Костикова [2], Н. Олійник [3] досліджують тендерні відносини у суспільстві на базі уявлень про розбіжності між чоловіками та жінками, а саме - уявленнях про відмінні риси чоловіків та жінок. Ці поняття визначаються як «маскулінність» та «фемінність». Адже гендерний статус людини визначається не лише статевою приналежністю, а й соціальними ролями чоловіка та жінки в суспільстві, тобто гендерною ідентичністю. Гендерна тематика - трансформація уявлень про взаємовідносини чоловіків та жінок у широкому цивілізованому контексті, зокрема щодо змін становища жінки в рамках приватної сімейної сфери, у соціальному та освітньому просторах досліджуються в роботах В. Зайцева, Ж. Дюбі та М. Перро. Питанням подолання сексистських, расистських та інших дискримінаційних стереотипів присвячені дослідження С. Крамського, В. Зайцева, Н. Олійник, С. Моора.

Питання жіночих прав, гендерної рівності розглядаються на урядовому рівні багатьох країн: з'явилися національні плани дій у гендерній сфері (Україна, Литва, Таджикистан та ін.), відповідні закони (Україна, Киргизстан, Литва, Македонія), утворено державні органи, що займаються гендерними питаннями. Питання гендерної рівності у сферах політики, освіти, громадської думки, зайнятості та міграції стало предметом наукових досліджень. Утворено гендерні індикатори, підготовлено методичні матеріали для розробки гендерно врівноважених бюджетів (Республіка Комі, Російська Федерація), розроблено концепції тендерної політики (Казахстан) тощо. Разом з тим демонструється формальний підхід дo занесення гендерних питань у порядок денний вищих органів державної влади. Здається, робиться це під тиском міжнародних організацій, окрємих жіночих груп, з огляду на необхідність підтримувати певний імідж держави в очах міжнародної спільноти. Можливо, це відбувається тому, що провайдери гендерної політики не завжди можуть переконати суспільство в позитиві своїх ініціатив, до того ж стикаються з труднощами застосування теоретичних положень на практиці. Тож гендерна тема хоча і обговорюється час від часу в пресі, але, здається, особливого впливу на свідомість українського суспільства не має.

Гендерна рівність є однією з ознак правової держави. Принцип гендерної рівності, закріплений у Конституції та законах України, у реальному житті не допомагає жінкам відчути себе рівними з чоловіками. На сьогодні в Україні не існує паритету в умовах діяльності жінок і чоловіків у переважній більшості сфер життєдіяльності суспільства. Найбільш відчутна гендерна нерівність у сферах праці та зайнятості і у сфері політики. Щоб змінити ситуацію на краще в питаннях досягнення гендерної рівності в Україні, необхідно змінити стереотипи масової свідомості, які й досі розглядають жінок і чоловіків як представників слабкої та сильної статей. Виходячи з таких стереотипів, значна частина населення вважає нинішню ситуацію нормальною.

Як зазначала українська письменниця Є. Кононенко під час круглого столу в агентстві УНІАН, який був присвячений темі жіночої прози, відвертості та фемінізму, проблематика фемінізму в українській культурі сьогодні є досить абсурдною. На думку критика К. Дорошенка, в Україні занадто пізно згадали про фемінізм й почали говорити про нього лише тоді, коли у світі залишився лише постфемінізм й радикальний постфемінізм. Розвиток фемінізму [за визначенням Словника гендерних термінів (www.owl.ru/gender)] на Заході мав два періоди: перший - боротьба за досягнення юридичної рівності статей, який припав на XIX - першу половину XX ст. ; другий - боротьба за фактичну рівність статей - розпочався із середини ХХ ст. Тепер вже говориться про постфемінізм, або про фемінізм «третьої хвилі», у якому акценти переводяться з поняття відмінності між статтю жінки та мужчини на відмінності між самими жінками - національні, расові, сексуальні. Увага концентрується на особистості, на її інтимному, неповторному світі. А цей світ створюється особистою історією, думкою, вчинками, походженням, культурним контекстом, системою норм та цінностей, а також думкою про себе як про особистість. Це зовсім інші філософські й творчі течії. А деякі приклади вітчизняного висвітлення жіночої активності суперечать самій ідеї фемінізму (Актуализация феминизма // Проза. - 2005. - 2.04).

Інтеграція Української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправної участі в усіх сферах життєдіяльності. Реальна ж ситуація, зокрема на ринку праці, залишається складною. Нині в Україні безробіття має жіноче обличчя. З держави за останні десять років, за офіційними даними, у пошуках роботи за кордон виїхало понад 500 тис., а за неофіційними - кілька мільйонів жінок. Вони зневірились у можливостях самореалізації у своїй країні, шукають кращої долі за її межами, ризикуючи своїм життям. Здебільшого вимушеними емігрантками стають дівчата або жінки продуктивного віку з вищою та спеціальною освітою. Складне соціальне становище, відсутність перспектив професійного зростання призводять до заниженої самооцінки у жінок. Вони також часто стають жертвами домашнього насильства. За даними Інституту соціальних досліджень НАН України, більше половини жінок зазнають знущання в родині. За останні три роки кількість убивств, скоєних на ґрунті домашнього насильства, зросла більш як удвічі. Значного поширення останніми роками набула також торгівля людьми. Усі ці негативні чинники прояву - один з важливих чинників зниження народжуваності та значного рівня переривання вагітності. Усе це істотно впливає на зменшення населення України і стає загрозою для національної безпеки держави. Експерти ООН прогнозують: при наявних тенденціях народжуваності і смертності протягом наступних 50 років населення України може скоротитися на 40 % (тобто на 20 млн).

Останній перепис свідчить: жінки в Україні становлять більшість населення - 54 %. Водночас представництво жінок у Верховній Раді - 8,7 %. Середньоєвропейський показник - понад 30 %. І це за умови, що парламент України прийняв Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Крім того, підписано Указ Президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Визначено й координаторів з гендерних питань у всіх міністерствах. Проведено ген- дерний аналіз українського суспільства та гендерну експертизу українського законодавства. Прийнято Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.

Насправді ж фактична нерівність жінок і чоловіків загострюється. І це - одна з причин уповільнення економічного розвитку та розбудови демократичного суспільства. На вищих керівних посадах у промисловості жінки становлять 20,2 %, у сільському господарстві - 9,5 %. Досі праця чоловіків оплачується вище, ніж праця жінок. Заробітна плата останніх у середньому становить 69,6 % від плати чоловікам. Жінки контролюють лише 5-10 % економічних ресурсів. Бізнесом у промисловості керують лише 2 % жінок. Вони, жінки, становлять 38 % усіх підприємців, які ведуть індивідуальну діяльність, з них 26 % очолюють малі підприємства, 15 % - середні, 12 - великі (Палке вітання від Клари Цеткін // Дзеркало тижня. - 2007. - № 9 (638). - 8-16.03).

Дискримінація жінок щодо керівних посад спричиняє іншу проблему. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані. Тому можна казати, що в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають різну заробітну плату. За даними Міністерства статистики України, заробітна плата жінок не перевищує 70 % зарплати чоловіків. За індексом гендерної рівності Україна посідає лише 34-те місце із 154 країн світу. За словами першого заступника міністра сім'ї, молоді та спорту І. Шевляка, за індексом гендерного розвитку Social Watch Україна посідає лише 63-тє місце із 75 країн світу, в яких проводився подібний моніторинг. Зокрема, чиновник навів приклади гендерної нерівності в Українській державі. Так, в органах законодавчої влади лише 8,5 % жінок, тільки 2 % жінок є власницями великого бізнесу, а серед малих і середніх підприємців жінок - 20 %. В Україні безробітних жінок більше, ніж безробітних чоловіків. Жінки працюють на 4-6 год. більше, ніж чоловіки. І. Шевляк також висловив упевненість, що незабаром гендерна проблематика буде відображена на рівні Державного бюджету України (Горькие факты о дискриминации женщин в Украине // (ФРАЗА. com.ua). - 2008. - 27.02).

У свідомості сучасного суспільства існують стійкі гендерні стереотипи, вплив яких є непомітним, і сприймається таке становище як належне. Наприклад, під час проведення навчального семінару з гендерних аспектів працевлаштування «Шляхи подолання ген- дерних стереотипів на ринку праці», який відбувся 13 квітня 2007 р. у відділі організації профорієнтації Київського міського центру зайнятості, один з найважливіших чинників гендерної дискримінації на ринку праці - питання про низький рівень заробітної плати жінок порівняно з заробітною платою чоловіків - взагалі не був згаданий. Не було згадано й про те, що в політиці дуже мало представниць жіночої статі. Сьогодні у парламенті 9 % жінок, і це свідчить про існування патріархальних поглядів на роль сучасної жінки в українському суспільстві. Тому поки що можна констатувати, що гендерна рівність для українського суспільства сьогодні є лише мрією (Гендерна рівність - реальність чи мрія? // Київська мюька державна адміністрація. - 2008. - 7.02).

На думку заступника директора Інституту демографії і соціальних досліджень професора Е. Лібанової, боротьба за гендерну рівність зумовлює небажання жінки народжувати багато дітей. Більшість родин свідомо обмежує кількість дітей. За її словами, сьогодні потрібно усвідомити: українське суспільство житиме в умовах депопуляції, в умовах поглиблення старіння населення. Тож відповідним чином треба формувати соціальну політику, соціальну психологію і суспільну думку (Як зберегти мільйони? // Дзеркало тижня. - 2005. - № 30 (558). - 6-12.08).

З майже двохсот країн світу Україна посідає лише 152-ге місце за представництвом жінок у парламенті. Існує високий відсоток жінок лише на другорядних ролях в органах управління. Україну в цій сфері випереджають


Сторінки: 1 2 3