Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



робить вигляд, що саме цим займається), а задумує, проектує ці рисі. При цьому Платон реалізує насамперед себе, свої уявлення про сучасну людину, про її життєвий шлях, що веде, як був переконаний великий філософ, до уподібнення людини до богів, до безсмертя. Важливо і те, що, як показала подальша історія, задум Платона стосовно любові (на відміну від платонівського задуму ідеального суспільства і держави) удалося цілком реалізувати, тобто, справді, в античній культурі досить швидко склалися риси Нової людини, настільки переконливо описані в "Бенкеті". Але повернімося до тез Фуко.

Чи не повинні ми сьогодні припустити, що і всі інші психічні та культурні якості людини не є органічними, що вони усі в той чи інший час були сформовані та конституйовані у певних дискурсах? Утому числі й здатності до критики, і рефлексії До мислення та розуму. Але тоді проблема сучасної людини повинна ставитися інакше. Які нові дискурси вже не забезпечуються традиційними соціокультурними властивостями людини? Що ми сьогодні робимо, мислимо, говоримо, почуваємо настільки інакше, що це вимагає творінь і винаходів нових якостей людини і яких?

Назнаю, як для Фуко,але для мене існує кілька таких ситуацій. Першу ситуацію можна охарактеризувати таким способом. Сучасним видається такий підхід, коли ми розуміємо мистецтво й інші символічні дискурси (наприклад, наукову творчість, проектування, інженерію, дизайн тощо) не просто як мимезис (наслідування, вираження щодо реального життя), а як самоцінні й повноцінні реальності, не менш справжні, ніж, наприклад, фізичний світ. Властивість мимезиса необхідно розглядати при цьому як вторинну і необов'язкову.

Друга ситуація. Сучасним є визнання реальності й світу особистості порівнянними з реальністю соціуму. Цей принцип передбачає, зокрема, відмову від редукції індивідуального й особистого до соціального (родового). Як відомо, у російської філософії досить послідовно цей погляд проводив Н. Бердяев, розвиваючи ідею нествореної свободи.

Третя ситуація. Сучасним є підхід, коли людина, не відмовляючись від свого світу і бачення, визнає інші реальності й учиться жити та мислити в складному просторі багатьох різних реальностей. При цьому мова йде не про те, щоб примирилися з "інтелектуальною шизофренією" і відносністю, а про революцію людського мислення. Імовірно, повинно змінитися саме розуміння існування - реальності", прийнявши в себе процедури тлумачення і серйозного визнання інших, не схожих до наших підходів до дійсності.

Четверта ситуація. Сучасна поведінка людини характеризується таким важливим поняттям, як відповідальність. Людина повинна бути відповідальною перед собою, іншими, світом, і тим, що невимовне, але може бути назване то реальністю, то Богом, то якось інакше. Відповідальність припускає як увагу до реальності, так і вибір, але також періодичне свідоме самообмеження власної волі. У ціннісному плані відповідальність відсилає нас до таких узагалі традиційних ідеалів, як збереження життя, терпимість, допомога та співробітництво, поважання чужої точки зору і власності, і таких зусиль, як культивування любові, краси, світла, протистояння тенденціям, що руйнують культуру тощо.

Зовсім особлива проблема, яка конструкція людини може забезпечити вимоги, що задовольняють ці ситуації. Звичайно, не має сенсу відмовлятися від ідей розуму, автономії та визначеності людської свідомості ("Я"), критики і рефлексії, роботи особистості над собою. Однак і користуватися ними без переосмислення було б помилково. Фуко не випадково говорить, що сучасна людина повинна постійно відновлювати свою автономію і визначеність. Але якщо розуміти цю роботу в традиційній соціокультурній моделі, то, як уже відзначалося, мова йде усього лише про ще одну здатність, і завжди її дія буде загадковою. Загадково працює наш розум, указуючи вихід з безвихідних ситуацій, загадкові рефлексія і критика, які витягають нові змісти зі старого матеріалу, особливо загадкове наше Я, що забезпечує єдність і визначеність нашої свідомості та життя. Буде тепер ще одна загадкова здатність людини— відтворювати себе, виявляючи свої межі, конституюючи автономію і визначеність свого індивідуального існування.

Але якщо, наприклад, зрозуміти все через ідею дискурсу, а також ідей, пов'язаних з останньою (ідеї первинної семіотичної обумовленості, ідей об'єктивації, ідей вторинності змістів людської свідомості і психіки та ряду інших), то в цьому випадку рішення Фуко вже не буде здаватися настільки чітким. Так, сучасна людина змушена себе постійно відтворювати у своїй константності й автономії. Але що це означає, як це можливо, на що при цьому людина може спиратися? Здається, що тільки на саму себе і розум, однак саме вони самі в сучасній культурі мають потребу в підтримці і відтворенні.

Аналіз показує, що, відтворюючи себе, ми реально спираємося на допомогу інших, на саму творчу роботу (зусилля) з відтворення (у тому розумінні, що аналізуємо і. невдачі або ж її обмежені можливості), що в цій роботі ми винаходимо засоби самої роботи (знаки, прийоми тощо), наші зусилля є ефективними лише тією мірою, наскільки вони збігаються з загальним ходом нашої еволюції (роз витку), а також підтримуються ззовні ситуацією, у якій ми знаходимося. Інакше кажучи, відтворити себе — це значить не тільки працювати над собою, змінювати, перетворювати себе, але і вислуховувати реальність, врости в дискурс, визволити місце для зустрічі із самим собою, вищими силами, Богом; узагалі, кожне своє зусилля звіряти з зусиллями інших сил і реальностей.

Існує, як видно з попереднього, ще одне розуміння такої роботи з відтворення своєї визначеності й автономії—езотеричне. Наприклад, Мераб Мамардашвіліу своїх "Лекціях про Пруста?" трактує цю роботу як особливий духовний досвід порятунку, у ході якого людина усвідомлює і відкриває інший світ (світи) і вчиться жити в ньому.

Власне, у своїх лекціях Мераб Костянтинович намагається показати, як людина, що стала на шлях порятунку (неважливо хто, Пруст, філософ, художник,, читач — будь-хто), шляхом складної і важкої роботи думки та самого життя усвідомлює наявність цього другого невидимого життя (у езотеричній традиції це життя відноситься до справжньої реальності), вчиться жити інтермітенціями свого серця, поступово розширює зону таких інтермітенцій. Кінцева мета одна — порятунок або знайдення реальності безсмертної душі, "реальності нескінченної діяльності нашого свідомого життя, тобто нашої душі. Тієї душі, — зауважує М. Мамардашвіл і, — яка обкреслена магічним колом, і яку ми і знати не знаємо, і віддати на розтерзання не бажаємо нікому".

Основне запитання тут таке: чи необхідно сучасність тлумачити в езотеричному ключі" чи не є сучасною тільки та людина, яка стала на шлях порятунку (неважливо, як при цьому розуміється порятунок — у релігійному плані, власне езотеричному чи мирському, просто як духовна робота і життя)? Реально сьогодні навряд чи багато людей стають на цей шлях, хоча Мераб Костянтинович стверджує, що це основний "метафізичний закон свідомого життя". Проте питання залишається, адже мова йде не про те, як реально живуть люди, а про задум сучасної людини, який задовольняє сучасну практику, що народжується, і дискурси. Припустимо, що хтось, Ви чи я, став на шлях порятунку, тобто визнав два світи і працює над тим, щоб жити тільки (або більше) подіями справжньої реальності. Але чи варто так жити іншим? Ось у чому запитання. Загалом на нього, звичайно, не можна відповісти, але ось одна думка.

У своїх лекціях про Пруста Мамардашвілі показує, що на шляху до справжньої реальності стоїть наша власна особистість, що ми постійно відтворюємо у своїх незмінних рисах. "Існує, — пише Мераб Костянтинович, — закон свідомого психологічного життя: ми живемо, намагаючись у кожний момент життя виконати, утримати якесь майже кататонічне зрощення себе зі своїм образом... Саме це я і називаю "identity" або тотожністю, маючи на увазі тотожне перебування індивіда рівним самому собі в потоці часу... Тобто людиною править образ самої себе... Людина прагне будувати своє життя так, щоб зберегти незмінним її ставлення до самої себе. У нас живе чужий образ нас самих, і ми повинні з ним ладити, бути з ним у мирі, тому, говорить Пруст, найчастіше людина бреше сама собі. Саме актами неправди ми зберігаємо рівновагу в рухливій реальності".

Чому ж неправда, а не, скажімо, правильне відчуття реальності, як про це пишуть соціальні психологи? А, ймовірно, тому, шо не тільки для людини, що йде шляхом порятунку, але і для звичайної, думаючої і відповідальної людини раціоналізація за принципом "тотожність зі своїм образом" робить у даний час неможливу ефективну поведінку. Ефективна не взагалі, а в розумінні сучасності. Якщо, наприклад, сучасна людина живе головним чином у символічних реальностях, не може не враховувати інші реальності, що не збігаються з її власними, повинна діяти в просторі безлічі реальностей, бути більш відповідальною тощо, то її прагнення завжди себе поважати і зберегти незмінною, бачення себе не дозволить їй не тільки потрапити в обрій сучасності, але й утриматись там, якщо це якимось дивом відбулося.

В езотеричній традиції замість соціально орієнтованої самототожної людини конституюється людина езотерична. Саме тут отримує зміст ідея Фуко про "безупинне створення нас самих". Але езотерик, створюючи (вирощуючи) себе, орієнтується не на дискурси, а на власні езотеричні ідеї, наприклад, здобуття безсмертя, незвичайних здібностей, Нірвани тощо. Мамардашвілі, навпаки, думає, що справжня реальність і людина, яка її знаходить (до речі, що теж створює себе, це необхідна умова езотеричного життя), існують хоча й в особливому розумінні (не фізикалістськи), але цілком реально, і що є фундаментальні, метафізичні та психологічні закони подібного породження себе як езотеричної людини.

Але, можливо, обидва ці трактування езотеризму можна примирити, якщо розширити поняття езотеризму; езотеричного способу життя. Езотеричний спосіб життя можна зрозуміти як такий, у якому, по-перше, в особливій критиці (усвідомленні) переборюється наше повсякденне розуміння життя і самототожність нашої особистості, по-друге, створюються умови для усвідомлення нового розуміння (себе, інших, життя), причому реальність, яка усвідомлюється, може бути зрозуміла як світ, у якому можуть бути вирішені основні й екзистенціальні проблеми та дилеми, що хвилюють сучасну, людину. Ця реальність, як переконливо показує у своїх лекціях Мамардашвілі, не тільки не належить фізичному світу (вона існує в духовному і символічному планах), але і не є онтологічною. Справа в тому, що подібна реальність, назвемо її духовною основою сучасності, може бути розкрита і побудована тільки тим, хто став на езотеричний шлях. При цьому кожна людина, що йде езотеричним шляхом відкриває і "конституює духовну основу в тій індивідуальній формі, яка органічна їй самій, її можливостям. Але останнє не означає, що духовна основа сучасності суб'єктивна, просто її не можна розуміти як об'єкт, а тільки як загальні умови (закони) сучасного життя (вони, зокрема, задаються і дискурсами Фуко, і законами "психології станів" Мамардашвілі), а також як реальності, що здобуваються езотериками на шляху порятунку.

Особливе запитання, якою мірою цей езотеричний сценарій сучасного життя може бути зрозумілий і прийнятий багатьма. Спостереження показують що на цей шлях сьогодні стають усе більше осіб, які прагнуть бути і залишитися людьми, інша справа, форма, в якій ми усвідомлюємо своє "призначення" і "повну присутність у світі; вона може бути дуже різною: від тонких і витончених установок та вчень езотерика чи філософа, до відносно простої і нерефлексованої картини світу, у межах якої діє художник або просто думаюча, відповідальна людина.

Якщо повернутися тепер до вихідної постановки питання про природу особистості, то можна зробити кілька висновків.

Передумови становлення особистості — це, з одного боку, людина як семіотична і соціальна істота, з другого — умови, що змушують переходити до самостійної поведінки.

Особистість формується при переході людини до самостійної поведінки, що припускає створення приватних схем і сценаріїв та самоорганізацію психіки (центрування на Я, приписування Я здатності до керування, влаштовування опозицій Я і світ, Я й інші тощо).

Необхідно розрізняти становлення особистості та її існування (функціонування).

У кожній культурі становлення нової особистості передбачає дозвіл специфічних соціокультурних проблем, а також частково асиміляцію попередніх структур особистості.

У європейській лінії еволюції культури можна говорити про низку особистостей: антична, середньовічна, ренесансна, нового часу (масова, унікальна, езотерична).

У даний час культура й особистість у ній переживають глибоку кризу. На становлення нового типу особистості істотний вплив справляють, по-перше, способи вирішення таких проблем становлення особистості, як "свобода і соціальна необхідність", "обумовленість особистості", "співвідношення природного і штучного планів", по-друге, дослідження особистості у філософії і науці, по-третє, вимоги нового соціального проекту, спрямованого на вирішення глобальних проблем сучасності, збереження життя на землі, створення умов для безпечного розвитку, підтримання культурної розмаїтості та взаємодії.

Література

1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.

2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.

3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.

4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.

7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.

8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.

9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.

10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко


Сторінки: 1 2 3