Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 659:35

УДК 659:35

Т. В. РЕВЕНКО

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ В УПРАВЛІННІ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Досліджено сутність і принципи відкритого суспільства, перспективи його формування в Україні, а також роль соціальної реклами в цьому процесі.

Article explores essence and principles of the opened society, prospects of his forming in Ukraine, and also role of the social advertising in this process.

Складність проведення ефективного аналізу сучасного суспільства полягає в різноманітності соціальних процесів і явищ, виникнення низки найскладніших факторів і чинників суспільних перетворень. Основною проблемою процесу демократизації українського суспільства є відсутність демократичного світогляду як системи поглядів на світ і на національну дійсність на основі чіткої громадянської позиції, переконань, ідеалів і цінностей. Актуальність проблем суспільного розвитку все більш виражена унаслідок процесів глобалізації, модернізації, введення прогресивних технологій, ціннісних рамок сучасного політичного простору тощо. Соціальна реклама органів державної влади є одним з каналів, який може використовуватись при цілеспрямованому керуванні соціально-економічними процесами в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що природу соціальних процесів у суспільстві та соціальної реклами як способу управління ними розглядали західні вчені К. Алдерфер, Ф. Герцберг, Р. Даль, А. Маслоу, З. Фрейд, С. Хантінгтон, У. Аренс, К. Бове, Д. Бурстина, Дж. Сивулка; і вітчизняні науковці М. Логунова, О. Радченко, В. Климончук, В. Корнієнко, Л. Лясота, Ю. Руденко Л. Федотова, Г. Ніколайшвілі, Н. Комарова, Н. Бутенко, Є. Ромат та ін. Фокусуючи свою увагу на сутності і структурі потреб та інтересів людини, механізмах соціальних процесів, більшість науковців залишила поза увагою невирішені раніше питання впливу соціальних інструментів державного управління на формування сучасного суспільства.

Саме цим зумовлена постановка завдання даної статті як дослідження ролі соціальної реклами в управління соціальними процесами сучасного суспільства.

Сучасне українське суспільство являє собою комплекс складних соціально-психологічних процесів і явищ. Вони зумовлені як позитивними, так і негативними наслідками тих радикальних змін, які розпочалися в Україні наприкінці 1980-х рр. і продовжуються до сьогодні, а саме:

економічними та політичними реформами, які неоднозначно позначилися на розвитку українського суспільства;

розвитком демократії, гласності та, як наслідок, політико-ідеологічної багатоманітності та невизначеності;

руйнацією усталених стереотипів, установок суспільної свідомості, норм і традицій, суспільної моралі;

відходом держави від патерналістської опіки громадян і непідготовленістю більшості з них діяти самостійно, ризикувати і нести відповідальність за результати власної діяльності й вибору;

поширенням корупції, злочинності та їх негативними впливами на морально-психологічний клімат суспільства;

кризовими явищами у сфері культури, духовності тощо [1, с. 6-7].

Проблемою державного управління в Україні є цілеспрямований розвиток суспільства, формування нового покоління молоді, уникнення соціальних криз і розквіт держави, що, у свою чергу, залежить від культури суспільства, його духовної сфери, того способу життя, який домінує в тій чи іншій соціальній спільноті.

Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальна сфера, оскільки все, що пов'язано з розвитком, з людьми, їхніми почуттями, думками, потребами, способом життя, стандартами поведінки, стереотипами мислення тощо. Соціальна реклама є одним з каналів, який може використовуватися при цілеспрямованому керуванні вказаними аспектами.

Для визначення оптимального напрямку соціальної реклами необхідно знати кінцеву стратегічну мету - модель суспільства. У результаті аналізу основних положень теоретичних розробок науковців, які розглядали дане питання, можна виділити роботу "Відкрите суспільство і його вороги" Карла Поппера. У цій роботі викладено критичний аналіз поглядів Платона, Геракліта, Гегеля, Маркса і інших мислителів, що розглядали суспільство, особу, державу і закономірності суспільного розвитку [4]. Вони розробили філософсько-соціологічні теорії та ідеологічні концепції моделей суспільного життя. Також були сформульовані принципи реалізації прийнятої моделі, намічена мета суспільного розвитку, яка мала бути досягнута суспільством у цілому, класами, державою, його інститутами. Ці принципи показували, як саме слід реалізовувати передбачувану суспільну модель зусиллями окремих осіб. Поппер охарактеризував такі теоретичні і одночасно нормативні проекти, увівши поняття "закрите суспільство". Він доводив, що закритими суспільствами були і залишаються ті, де править влада тиранії, здійснювана окремою особою або олігархічною групою.

Приймаючи термін "відкрите суспільство", Поппер додав йому сучасне звучання, намагаючись розкрити і прояснити насущні проблеми соціального життя XX ст. Поняття відкритого суспільства стає для нього найважливішим засобом в осмисленні найскладнішої соціальної ситуації сучасного світу. Це поняття в даний час опиняється в центрі досліджень соціальної філософії, що істотно підкреслює епістемологічні аспекти цього поняття. На це звернув особливу увагу В. Лекторський, відзначивши, що між соціальною філософією Поппера і його епістемологією виявляються глибинні зв'язки. Пильна увага до цих зв'язків простежується в новітніх розробках Сороса - учня і послідовника Поппера. У роботах цього відомого американського економіста можна знайти детальний аналіз концепції відкритого суспільства, при цьому він звертається до насущних проблем сучасного життя людства [4].

Відкрите суспільство переслідує дві головні цілі. По-перше, це боротьба людей, організацій самоврядування, а також державних інститутів з бідами і проблемами конкретних людей і подолання "конкретного зла". Ведення цієї боротьби не вимагає ані особливого багатства, ані великих знань. У кожного свої біди і своє розуміння зла, і до перемоги над ними приведе надання реальної допомоги кожній конкретній людині. Поппер закликав: "Будь з нещасними, навіть якщо вони тебе ненавидять" [4, с. 229]. Другою метою відкритого суспільства є раціональне і мирне зцілення недуг демократії. Ця мета повинна реалізовуватися і персонально, і інституційно. Так, відкрите суспільство не визнає далеку, історично значну мету, яку влада нав'язує закритому суспільству - будівництво комунізму, панування однієї раси над всім світом та ін.

Одна з основних функцій держави - дотримання свобод громадян у ситуації, яку Поппер назвав "парадоксом свободи". Вона виникає за демократичного устрою суспільства, коли окремі люди, що володіють більшою владою і багатством, прагнуть використовувати у своїх цілях тих, хто не має в розпорядженні влади, багатства або не прагне їх. Парадокс свободи не тільки скасовує свободу більш слабих, але і обмежує їхню рівність по відношенню до закону. Тому закон має визначати межі свободи, оскільки "необмежена свобода знищує сама себе" - такий її парадокс.

Також держава зобов'язана здійснювати захист громадян від фізичної і економічної експлуатації з боку багатих. Цей захист забезпечується законом, що забороняє створення "несправедливих умов" праці, що завдають шкоди найманим працівникам. Поппер вважав, що ринок має бути підлеглий суспільній політиці держави, яка захищає своїх громадян від убогості.

Сорос, учень і послідовник Поппера, провів спеціальний аналіз ситуації в галузі функціонування ринку, який привів до конкретних пропозицій по усуненню виявлених вад. Найскладнішим і важливим виявився аналіз неринкового сектора суспільства.

"Функції, які не можуть і не повинні визначатися тільки ринковими силами, включають багато з найважливіших явищ життя людини, починаючи з моральних цінностей і закінчуючи сімейними відносинами, естетичними і інтелектуальними досягненнями" [3, с. 108]. Такі неринкові (соціальні) цінності зазнають спотворювального впливу ринкових цінностей. Змішення ринкових і соціальних цінностей породжує всі ті наслідки, які властиві нашому життю, - корупцію, панування криміналітету, непомірне розшарування людей на украй бідних і непомірно багатих.

Визначальним чинником у русі до відкритого суспільства виявляється "тяжка ноша свідомості" кожної людини. Наслідуючи ідеї К. Поппера, Сорос віддає перевагу такій соціальній організації, яка ґрунтується на визнанні того, що ніхто не володіє кінцевою істиною. "У відкритому суспільстві, - говорить Сорос, - людям не тільки дозволено, від них потрібне самостійне мислення, держава ж швидше служить людям, а не управляє їх життями" [6, с. 77].

На думку Дж. Сороса, "відкрите суспільство - це суспільство, яке ще необхідне створювати, припускаючи віру в справжню свободу і реальну справедливість, яка вище і гідна за прагнення до власних інтересів. Побудова такого суспільства залежить від свідомості кожного з нас - від нашого інтелекту, від прагнення до справжніх соціальних цінностей. У відкритому суспільстві ... від людини потрібне самостійне мислення, держава ж швидше служить людям, а не управляє їх життями" [6, с. 177].

Враховуючи таку думку, представляється за доцільне розглянути докладніше ті принципи, на яких повинно будуватися відкрите суспільство [2; 4; 6].

Принцип "критичного реалізму" закладає основи "єдності людського розуму" в тому значенні, що по своїй суті всі люди здібні до логічного мислення, завдяки чому можуть розпізнавати причинно-наслідкові зв'язки, існуючі в природі і суспільстві. Люди на основі пізнання соціального світу і самих себе можуть вгадувати загальні цінності і цілі. Виходячи з відмінності пізнавальних здібностей і мети, люди усвідомлюють, що ця єдність розуму на ділі різниться - і в момент усвідомлення цього факту народжується критичний настрій по відношенню до індивідуальних переконань і цінностей.

Таким чином формується "критична установка", названа так автором не в колективному, а в індивідуальному її значенні, коли вона приймає девіз: "я можу думати по-своєму, ти можеш бути по-своєму правим, але, давши собі небагато праці, ми можемо наблизитися до істини..." [4, с. 236]. Подібний девіз є основою для критичного раціоналізму і дозволяє людям прийняти якусь загальну істину, яка слугуватиме поліпшенню умов життя, а також збереженню позитивної свободи. Разом з тим критична основа приймає передумову, що злагоджена правда, цінність або мета можуть бути помилковою - і якщо це веде до небажаних наслідків, то потрібно негайно наново почати процес пізнання і узгодження мети і цінностей. У цьому випадку саме пізнання залишається відкритим, тобто кожний може внести свою частку критики по відношенню до пізнання і цінностей культури, кожний може запропонувати нові цінності і нові теорії. Завдяки такій установці, - пише Сорос, - відкрите суспільство, створюване критичним настроєм людей, є "відкритим для вдосконалення"; але при цьому слід усвідомити, що досягнення повної досконалості насправді неможливе [6].

Критичний раціоналізм закладає основи принципу толерантності як права кожного пізнати і формулювати постулати цінності і права їх відстоювати. Можна доповнити дане Поппером розуміння толерантності двома критеріями, що встановлюють межі практичної діяльності людей, що визнають ідею толерантності. По-перше, вони можуть декларувати і думати що хочуть, проте, готуючись здійснювати свої теорії на практиці, повинні передбачати виникнення можливих негативних для інших наслідків - і в цьому випадку вчасно відмовитися від подібних намірів. По-друге, діяльність людей, здійснювана під прапором теорій або проголошуваних цінностей, не може бути направленою проти


Сторінки: 1 2