Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 316

УДК 316.614:37 

Клименюк Н.В.

ІНКЛЮЗІЯ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Інклюзія дає можливість усім, хто бажає навчатися та в повній мірі брати участь в житті колективу - починаючи від дошкільного й завершуючи вищим навчальним закладом. У даній статті увагу приділено історії розвитку та функціонуванню моделі «Інклюзивна освіта».

Ключові слова: інклюзія, включеність, інтеграція, навчання, особливі потреби, освіта.

Инклюзия дает возможность всем, кто желает учиться и в полной мере учавствовать в жизни коллектива - начиная от дошкольного и заканчивая высшим учебным заведением. В данной статье уделено внимание развитию и функционированию модели «Инклюзионное образование».

Ключевые слова: инклюзия, включенность, интеграция, обучение, особенные нужды, образование.

Inclusion gives an opportunity to study and participate in the life of society starting from school and ending with the higher learning establishment. This article deals with the history of development and functioning of the «Inclusion Education» model.

Key words: inclusion, join, fusion, teaching, special needs, education. «Невже гадаєш, що примилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?»

Григорій Сковорода

Питання про надання допомоги та навчання дітей з особливими потребами було поставлено досить давно. Як за кордоном, так і на теренах нашої держави піклування про таких дітей та дорослих спочатку здійснювалося при монастирях, притулках, богадільнях, виховних будинках, школах. Сьогодні в ряді країн світу відбувається реалізація пакету нормативних актів, що сприяють розширенню освітніх послуг для людей з обмеженими можливостями. В Європі та США цей процес активно почав розвиватися в 70-х рр. ХХ століття у вигляді декількох підходів, таких як: widening participation (розширення доступу до освіти), mainstreaming (основний напрям) та inclusion (включення) [11]. Виходячи з пояснень цих підходів, російський соціолог О. Ярська- Смірнова зазначає, що перші два (widening participation), (mainstreaming) передбачають, що діти з обмеженими можливостями можуть спілкуватися зі своїми однолітками під час різноманітних дозвіллєвих заходів, відвідувати масові школи, але, перш за все, з метою розширення соціальних контактів, а не здобуття освіти. Інтеграція в освітнє середовище в даному випадку означає задовільнення потреб дітей з тими чи іншими порушеннями, відповідно, з системою освіти, не прилаштованої до них, тобто учні з обмеженими можливостями відвідують школу, але не обов'язково вчаться в тих самих класах, що й їх здорові однолітки. Що стосується третього підходу (inclusion), то його слід розуміти як реформування масових шкіл та перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам усіх дітей без винятку [11]. Отже, цей термін виявився таким, що найбільш точно визначає й описує процес рівного співіснування в освітньому середовищі людей і, перш за все, дітей з різними потребами. В нашу вітчизняну термінологію це поняття увійшло під назвою «Інклюзія».

Та перш ніж перейти до основних принципів вищезазначеного підходу, варто докладніше розглянути історичний розвиток суспільного світогляду на потреби людей з особливими потребами. Адже дослідження історичного аспекту соціальної інтеграції надасть змогу правильно оцінити значення цього етапу для подальшого розвитку сучасного стану цієї галузі.

У давні часи, коли ще не було раціональних пояснень людської дії, незрозуміла, а іноді, навіть страшна поведінка хворих людей вважалася наслідком надприродних містичних сил. Навіть до сьогодні залишилися сліди тих переконань у повір'ях про відьом, вовкулаків, чугайстрів і подібних сил. Протягом століть людей, які мали фізичні або психічні відхилення, відокремлювали від суспільства, заковували у кайдани, замикали у тюрми. Тих, кому приписували спілкування з сатаною і чортами, вважали відьмами і чортами, спалювали на вогні. Є дані, що лише у Швейцарії на початку XVI ст. було спалено біля 500 відьом. Байт (1964) пише, що навіть у США ще на початку XVIII століття існували екзекуції над відьмами [1].

Видатний український філософ XVIII століття Григорій Сковорода, говорячи про людей, які уражені хворобою, у «Розмові п'яти подорожніх про істинне щастя в житті», ставить риторичне запитання: «Невже гадаєш, що примилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?» [7].

Залишаючись і до сьогодні актуальним, це питання набуває більшої гостроти і важливості, у час суспільних перетворень, які суттєво впливають на долю окремої людини і визначають її життєвий шлях. Знаходячи власні фізичні і духовні резерви, долаючи психологічні проблеми, людина з обмеженими психофізичними можливостями часто не в змозі вести повноцінний спосіб життя внаслідок певних перешкод, які є у суспільстві. Велику роль у створенні благополучних соціальних умов для нормальної життєдіяльності людей з різним рівнем порушень фізичного чи розумового розвитку відіграє рівень усвідомлення цієї наболілої проблеми у суспільстві.

Певні стереотипи, міфи, соціальні та естетичні аттитюди стосовно людей з відхиленнями від норми у розвитку формувалися протягом історичного періоду і мають свої кросскультурні особливості. Рівень економіки, характер суспільного виробництва, зміни в політиці, типах світогляду позначилися на формуванні у суспільній свідомості образу каліки, сліпої, нечуючої, психічно хворої, розумово відсталої людини, інваліда. По мірі того, як удосконалювалися економічні та соціальні умови життя, змінювалися підходи до визначення категорій «здоров'я», «норма», «інвалідність», «соціальна повноцінність», формувалися концепції і моделі соціальної підтримки.

Під впливом суспільного світогляду в усіх народів формувався певний погляд на хвороби людини, їх соціальні, психологічні та економічні наслідки. На ранньому етапі розвитку суспільства у різних культурах спостерігаються вірування у демонічне походження хвороб та патологічних станів людини. Глибоке коріння вони мають і у свідомості українського народу, що відбилося в українських обрядах і фольклорі, у численних піснях, замовленнях, апокрифічних молитвах.

У різних народів тотемний характер свідомості змушував людину звертатися по допомогу вилікування до сонця, рослин, тварин, каменів, а також приносити жертву. За свідченням відомого етнографа Е. Тайлора, в Перу, коли захворювала жінка чи інша поважна людина, приносили у жертву божеству одного із своїх синів; греки віддавали богам злочинців та полонених; на Цейлоні знахар лікував людину від припадків, приносячи у жертву птахів; у єгипетських храмах люди залишали зліпки своїх рук або ніг, що були уражені хворобою [1].

В епоху рабовласництва такі діти підлягали фізичному знищенню. Загальновідомі зображення вбивства хворих дітей та дітей з вадами фізичного розвитку у Стародавній Греції, що описані у творах Аристотеля, Платона і Сенеки. Цікаво, що там шанувалися військові інваліди, які утримувалися за рахунок республіки. Римляни надавали воїнам, що зазнали у військових діях поранень та каліцтва, земельні ділянки, частку здобичі, а пізніше ставили їх на грошове утримання. Сенека писав: «Треба вбивати виродків і топити тих дітей, які народжуються на світло кволими і спотвореними. Так треба поступати не із-за гніву і досади, а керуючись правилами розуму: відокремлювати непридатне від здорового» [10].

У феодальному ладі, коли дуже великий був вплив церкви, будь-яке відхилення від норми розцінювалося, як прояв «злого духу». Такі люди піддавалися гонінням, усуненням від всякого суспільного життя і навіть тортурам інквізиції.

Певні відхилення від норми спричинюють у людей реакцію, що зумовлена роллю культурних цінностей, традицій, уявлень про прекрасне і некрасиве. Так, у гвінейському племені Вогео, дітей, народжених з явними фізичними вадами, хоронять живими, але діти, які були скалічені пізніше, оточені любов'ю й увагою з боку дорослих. Серед східних папаунгів вважається за вдачу мати на руці зайвий палець і надзвичайним щастям - бути народженим із «заячою губою» [1].

Відомо також, що гарем одного з султанів Османської імперії складався тільки з жінок з фізичними недоліками. На здивовані питання він відповідав, що таку пристрасну і ніжну любов, яку дарують йому мешканки його гарему, не може дати жодна здорова жінка, а краса їх душ затьмарює тілесні недоліки.

Зародження християнства відкрило новий погляд на сенс буття, людину як найвищу цінність у житті, що створена за образом і подобою Божою, яка є відблиском Світового Розуму, Любові, Свободи Волі. Всі люди рівні перед вищим Творцем, а кожна людина, незважаючи на зовнішній вигляд, хворобу, порушення фізичного чи розумового стану, є втіленням Храму Божого. Усе життя земне отримало іншу невидиму основу.

Християнська традиція милосердного, добродійного ставлення до неповносправних людей простежується ще за часів Давньоруської держави. Так, у «Літописі Руському за Іпатським списком» згадується, що князь Володимир «бо любив книжні слова і одного разу почув читане в Євангелії»: «блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» і далі «повелів спорядити вози і накладав хлібів, м'яса, риби і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. І стали возити по городу, запитуючи: «Де недужі чи старці, що не можуть ходити? І тим роздавали все на потребу» [3].

В українській і російській мовах до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як «калика», «калька», «хромец», «слепец» (давньоруською), що знаходимо у пам'ятках давньоруської літератури. Так в Уставі князя Володимира Святославича серед переліку метрополічих та церковних людей є список світських людей, які підлягають особливому судочинству, серед них - «калика, хромец» [9].

Питання соціального захисту покалічених, хромих і сліпих відбито в Уставах князей Ярослава, Володимира, Всеволода. Наприклад, калічення членів, зокрема відняття руки чи ноги, прирівнювалося до вбивства. За цей злочин необхідно було сплатити штраф у розмірі 40 гривень, як і за позбавлення життя. В Уставі Ярослава приділяється увага захисту хворої людини від розлучення з чоловіком (жінкою), визначається необхідність підтримки подружжя у важкі хвилини життя. «Аще будешь жене ликии недуг, или слепа, или долгая болезнь, про то еа не пустити»

У пам'ятці слов'янської публіцистики «Сто- главі» привертається увага до убогих, злиденних, які не можуть самостійно заробляти собі на життя через хворобу: «А которые будут чернцы стары или больны, не могут делати й под началом быти» влаштовуються у монастирі, де забезпечуються їжею, одежою разом з іншими братами. У цей час відкриваються богодільні для жінок і чоловіків і «тех прокаженных й престарившихся не могуших нигдеже главу поклонити» [3].

Подібні укази були прийняті при Івані Грозному (про необхідність піклування хворих, убогих і позбавлених розуму), в царстві Федора Олексійовича (укази, що забороняли бродити по вулицях жебракам, убогим, юродам, що зобов'язують відкривати для них богадільні, поміщати «дурнів» у монастирі.

У


Сторінки: 1 2 3