Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 37

УДК 37. 022

Федчишин Н.О.,Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти, м. Тернопіль

Федчишин Надія Орестівна - старший викладач кафедри німецької філології Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. ЄДНІСТЬ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ У ПОГЛЯДАХ Й.Ф. ГЕРБАРТА

У запропонованій статті аналізується один із принципів навчання - виховуюче навчання, зокрема у педагогічних поглядах Й.Ф. Гербарта, та його значення в теорії та практиці навчання. Розглядаються основні напрямки теорії, аналізується зміст принципу виховуючого навчання та окреслюється його вплив на розвиток світової педагогічної думки.

This article concerns one of the principles of teaching, upbringing teaching in particular in J.F. Herbart's view as well as its importance for the theory and practice of teaching. The main trends of the theory are considered, the content of the principle of upbringing teaching is analyzed and its influence on the development of pedagogical thought is described. Постановка проблеми. На сучасному етапі докорінного реформування національної освіти важливим є процес визначення оптимальних шляхів освітньої діяльності. Для успішного вирішення стратегічних завдань освіти, науки та виховання доцільно ретельніше вивчати світове надбання минулого та розвиток європейської педагогічної думки з метою їх творчого використання, врахування і практичного застосування. Державна програма "Освіта" (Україна XXI ст.) орієнтує педагогічну галузь на реалізацію системи безперервного навчання і виховання. Одним із вирішальних чинників системи освіти є комплексний підхід до навчання, тобто реалізації важливої умови формування особистості - єдність її навчання і виховання [11, c. 317].

Великі мислителі та педагоги минулого, узагальнюючи практику навчання та освіти, вказували, що навчання завжди було тією чи іншою мірою виховуючим. Вони звертали увагу на те, що правильне навчання водночас і виховує. Відчуття і бажання можна збудити за допомогою уявлень, закріплюючи чи видозмінюючи їх. На основі цього визначається ставлення навчання до виховання. Навчання є частиною виховання, мета якого полягає у вдосконаленні людини [10, с. 56].

Аналіз останніх досліджень. У зв'язку з цим важливо наголосити на вагомому внеску дидактиків Німеччини у традиційні системи навчання та акцентувати на доробку одного з представників німецької класичної педагогіки Иоганна Фрідріха Гербарта. До даного питання у доробку И. Гербарта зверталися зарубіжні та вітчизняні вчені (В. Асмус, Ю. Бабанський, А. Баумгартен, Б. Беллєрате, Д. Беннер, И. Бласс, Ф. Блєтнер, Г. Бунк, А. Бусс, К. Вайлєр, Т. Вільгельм, X. Ґазельманн, Е. Ґайслєр, Г. Ґізекке, А. Ґляйхман, И. Дольх, Г.-М. Ельцер, Ф. Зайденфаден, Г. Зайлєр, В. Клафкі, Е. Кольманн, В. Кравець, Е. Кьоніх, Г. Лаусберг, М. Левківський, Р. Леманс, Р. Лохнер, Т. Мейєр, К. Менце, Я. Мут, Г. Ноль, П. Підкасистий, І. Підласий, Ф. Пфеффер, А. Pax, А. Ребле, Г. Рот, В. Рус, Е.-Х. Трап, О. Флігель, Г. Фрогліх, Б. Швенк, Ш. Штрассер, які зазначають, що центральне місце в педагогічній системі И. Гербарта займала теорія навчання та наголошують, що німецький педагог присвятив велику частину своїх досліджень проблемі виховуючого навчання (Erziehender Unterricht). Метою нашої публікації є аналіз принципу виховуючого навчання у педагогічних поглядах И.Ф. Гербарта, його значення в теорії та практиці навчання. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання: проаналізувати зміст принципу виховуючого навчання та окреслити його вплив на розвиток педагогічної думки.

Виклад основного матеріалу. "Хто хоче заглибитися в педагогіку И.Ф. Гербарта, - зазначав И. Бласс, - повинен мати особливу підготовку". Причина цього полягає не у важкій та складній системі розуміння німецького педагога. Це тому, що сучасна педагогіка знаходиться під впливом традиційного, переданого спадково розуміння і сприйняття, які розглядали однобічно різні сторони педагогіки И. Гербарта [7, с. 11] або скоротили її. Німецькі дослідники вважають, що до сьогоднішнього дня в колах практикуючих педагогів И.Ф. Гербарт і його вчення спотворені. Е. Ґайслєр підводить до розуміння того, що педагоги, які працюють над систематизацією вчення про виховання та навчання, не можуть у своїх дослідженнях пройти повз И.Ф. Гербарта. "Те, що вдалося И. Гербарту, ніхто не зможе ні повторити, ні зрівнятися у завершеності та повноті його вчення про навчання і виховання" [10, с. 11]. Незважаючи на це, погляди німецького педагога довший час однобічно інтерпретувалися та зазнавали реформістсько-педагогічної критики. На думку вітчизняних та зарубіжних дослідників, И.Ф. Гербарт створив таку систему навчання, яка панує не тільки в теоретичній, але й практичній педагогіці Європи і тому заслуговує на детальний розгляд та Ґрунтовний аналіз.

И. Гербарт почав вживати термін "виховуюче навчання", не незалежно від педагогічних традицій, оскільки його початковому тлумаченню передувало науково-історичне спрямування. Як стверджують німецькі дослідники И. Бласс, Е. Ґайслєр, В. Клафкі, Е.-Х. Трап та ін., И. Гербарт відшукав результат орієнтовного пояснення виховуючого навчання в колі поглядів Руссо і Локке. Він критикував розуміння Руссо, вважаючи його педагогіку однобічною. Такі заперечення наближали його до поглядів Локке: "Тільки в суспільстві дитина добре орієнтується, а, відповідно, і виховується". Німецький педагог, підмітивши суперечливість обох позицій, - те, що забороняло виховання Руссо, було можливим у Локке, - доводив, що у виховному процесі суспільство та природа нерозривно пов'язані одне з одним [7, с. 115]. Водночас погляди И. Гербарта на педагогічні проблеми дуже нагадують ідеї Руссо та Песталоцці: Як реагують підлітки на вплив і певні примуси суспільства? Як змінюється їхня поведінка в тій чи іншій ситуації? Як повинно виглядати виховання, завдяки якому можна виховати індивідуаль-ність? Яким має бути виховання, щоб людина стала людиною? І це звичні педагогічні питання за правильною ґенезою. Педагог бачив існування чогось окремого у визначених перманентних дискусіях між особистістю та суспільством, знав форми перетворень індивідуума та розумів зміни і захисні механізми. Навчання для нього не було ентелехічним процесом, а виховання здійснювалося на вимогу емансипації [10, с. 12].

У цих та інших поглядах И. Гербарт бачив труднощі для педагогіки і намагався піднятися над обома позиціями, проаналізувати їх та вивести на нове розуміння як виховання, так і навчання. Його погляди ґрунтувалися на тому, що навчання і виховання завжди та всюди орієнтуються одне на одного. Він стверджував, що навчання не є ідентичним ні з методикою, ні з дидактикою, оскільки воно не існує відокремлено від виховання. Педагог доводив, що навчання має виховуючий вплив, оскільки виховання з навчанням мають внутрішній зв'язок, і потрібно очікувати від цього добрих результатів, а досвід буде потрібен для підтримки. У всіх відношеннях навчання може і повинно справляти виховуючий вплив. Г-Е. Тенорт, аналізуючи спадщину класиків педагогіки, зазначав, що в цілеспрямованості та самоорганізації уявлення ґрунтується не тільки навчання, але й виховуюче навчання [12, с. 81]. Виховуюче навчання є доповненням до досвіду та спілкуванням. Виховання відзначається безпосереднім важливим виховним впливом. Воно ставить за мету навчання багато стороннього інтересу. Й. Гербарт ставив питання, чи можливо вдумливо виховувати, не відчуваючи глибокої необхідності в єдності мети, чи можуть бути поєднаними індивідуальність і багатосторонність та яке відношення має індивідуальність до характеру? Відповідь ученого полягала в такому: діти мають різко виражену індивідуальність, не маючи характеру, бо характер проявляється в настроях та бажаннях, які є нерішучими, та у волі, яка рішуча. Саме ступінь цієї рішучості Й. Гербарт назвав характером, який, на його думку, проявляється у боротьбі та шукає послідовності. Цікавою була думка вченого, що індивідуальність може суперечити багатосторонності, бо індивідуальностей багато, а ідея багато сторонності - одна, і саме індивідуальність знаходиться в ній як частини в цілому. Такі складові можуть змінюватися чи бути розширеними, чого можна досягти вихованням. І чим більше індивідуальність розчиняється в багатосторонності, тим легше характеру стверджуватися в індивідуумі [1, с. 178]. Кноп- Шваб, аналізуючи спадщину ЙФ. Гербарта, і зокрема співвідношення навчання та виховання, зазначав, що в педагогічних поглядах його співвітчизника вирішення такої суперечки, як "багатосторонність. - індивідуальность слід розуміти таким чином: трьом поняттям "індивідуальність", "багатосторонність" та "характер" відповідають три широкі поняття виховання - "керування приборкує індивідуальність, навчання розширює до багатосторонності та підготовлює характер, який виховує". Те, що "збуджує" інтерес, "збуджує" також увагу. "Увага є своєрідним збудженням, що вимагає зростання наявних уявлень". Збудження ж викликається "апперцептивними уявленнями" і залежить від сили сприйняття [9, с. 136].

Зараз уже можна зрозуміти, які пізнавально-теоретичні, як і етичні міркування И. Гербарта можуть привести до обох моментів "педагогічної мети", з одного боку - до "багатостороннього інтересу", а з іншого - до "сили характеру моралі". Його вихідні положення виглядають, на перший погляд, просто. Неможливо передбачити точно під час навчання, яку професію буде здобуто, які спеціальні знання необхідні, оскільки вимоги з часом змінюватимуться. Тому "об'єктивність мети як питання передбачення не має для вчителя жодного інтересу". Він не може передбачити, що учень пізніше вивчатиме і які погляди йому потрібно буде пізніше змінити, і тому вчителеві не варто обмежувати індивідуальну свободу. З іншого боку, він повинен вчити тому, щоб вихованці у майбутньому могли чітко і точно передбачити та сприймати критично будь-яку ситуацію, об'єктивно оцінювати, робити правильні висновки і вміти застосувати на практиці здобуті знання. "Багатосторонній інтерес" є суб'єктивною основою об'єктивності. Під "інтересом" Й. Гербарт розумів наближення до предмета, під "багатосторонністю" - наполегливість у процесі сприйняття і пізнання. Він точно аналізує ознаки та зв'язує їх в одне поняття. "Інтерес" охоплює об'єктивність своєї цілеспрямованості, а "багатосторонність" - кількості. Вагомим є те, що "багатосторонність" трактують як поведінку, але не як суму відомих фактів. Найближча ціль, завдяки якій можна досягти кінцевої мети, проходить тільки через багатосторонній інтерес [10, с. 136].

На переконання Й.Ф. Гербарта, наявні уявлення, здобуті ще до навчання, мають вирішальне значення, і власне всьому навчанню передують його необхідні засновки: досвід і спілкування. Досвід та спілкування діють і далі, коли розпочате навчання, і тільки воно, певним чином зв'язує їх. Коли діти отримують результат досвіду пізнання, то в них виникає інтерес пізнання та інтерес спілкування. "Вільні" інтереси мають стати педагогічним інтересом. Педагогічний інтерес є вираженням загального інтересу світу та людини, а навчання об'єднує всі його складові. Тому педагог стверджував, що інтерес пізнання спрямований на "світ",


Сторінки: 1 2