Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Л

Л.В.Войтович Войтович Леонтій Вікторович - д-р іст. наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка.

E-mail:

«БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ»: СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ IX ст.

У статті підбито підсумки спроб локалізації слов'янських племен за джерелом IX ст. - «Баварським географом». Пропонується уточнення міжнародних торговельних шляхів згідно з гіпотезою І.Геррмана та пов'язані з цим нові версії етнолокалізації.

У наукових колах давно відома цікава пам'ятка - т.зв. «Баварський географ» («Geographus Bavarus»; повна оригінальна назва «Опис градів і земель на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plag am Danu- bii»)). Написане на двох аркушах джерело (існує лише один його список) було виявлене в 1722 р. у Баварській державній бібліотеці (Мюнхен), де зберігається й досі, у складі збірника ІХ ст.1 Баварський герцог придбав цей збірник у 1571 р. разом з архівом антиквара Германа Шеделя (1410-1485 рр.). У середині XVIII ст. французький посол у Мюнхені граф дю Бюа ввів цінне джерело у науковий обіг (у французькому перекладі). Назву «Баварський географ» пам'ятці дав відомий польський письменник і вчений Ян Потоцький (1761-1815 рр.)2. «Баварський географ» відрізняється інформативною насиченістю і містить перелік племен, переважно слов'янських, із зазначенням кількості «градів» («civitates»).

Першим дослідником, який спробував з'ясувати походження пам'ятки, був польський історик Г.Ловмянський. За його висновками, зберігся не оригінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (позиції 1-13) є точною копією втраченого оригіналу першої редакції. В оригіналі зафіксовано результати стратегічної розвідки Франкської імперії, що мало послужити розширенню сфери її впливу на північ від Дунаю. Друга частина була долучена у ході створення другої редакції - маючи географічний характер, вона підсумовувала торговельну та місіонерську інформацію. На думку польського вченого, цю редакцію було створено у монастирі св.Еммерама в Реґенсбурґу. Перша частина була сформована невдовзі після 844 р. монахом Рудольфом - автором другої частини Фульденських анналів, на замовлення короля Людовика Німецького. Із Фульди документ потрапив до королівського двору у Реґенсбурґ, де після 845 р. ченці монастиря св.Еммерама створили другу редакцію3. Інші дослідники, спираючись на палеографічні та кодикологічні дані, стверджують, що «Опис градів і земель на північ від Дунаю» є оригіналом, створеним у першій половині ІХ ст.4

Пам'ятку та її складові частини окремі дослідники датують по-різному: 795 р. (Л.Дралле5), 817 р. (л.Гавлік6), 830-840 рр. (В.Гюзелев7), 833-890 рр. (П.Раткош8), після 844 р. (В.Фрітце9), 866-890 рр. (П.Шафарик10), початок 870-х рр. (О.Назаренко)11. На думку останнього, з якою важко не погодитися, зараз неможливо достеменно встановити, є пам'ятка оригінальною чи копією протографа. Згідно з його висновком, «Баварський географ» було створено в монастирі Райхенау, розташованому на однойменному острові Боденського озера. Інформацію про слов'янські племена, які входили у сферу інтересів Великоморавії та північно-східних сусідів цієї держави, укладач пам'ятки отримав від одного зі слов'янських просвітителів і місіонерів - св.Мефодія чи його учнів, коли вони вимушено перебували у Райхенау (що підтверджує запис у монастирській «Книзі побратимства» («Liber confraternitatum»), рятуючись від переслідувань. Свої висновки вчений також базував на впевненості, що згадане в документі плем'я ruzzi тотожне русам, інформацію про яких діячі Кирило-Мефодіївського кола черпали від створеної константинопольським патріархом Фотієм бл. 866 р. єпископії (митрополії) на Русі12.

Ретельне дослідження пам'ятки почали ще Й.Лелевель (1786-1861 рр.)13, П.Й.Шафарик (1795-1861 рр.)14 та К.Цейсс (1806-1856 рр.)15. Література з цієї проблеми практично неосяжна. Найбільш ґрунтовні дослідження тексту провадили В. фон Кельтш16, А.Кралічек17, Е.Кухарський18, В.Фрітце19, Г.Ловмянський20, І.Геррман21, О.Назаренко22 та Б.Томенчук23. Джерело видавалося багато разів. Нижче наведено оригінальний текст (за виданням С.Закшевського, звіреним із пізнішими публікаціями24) з першим паралельним українським перекладом, виконаним автором цієї статті.

***

Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubn (Опис градів і земель на північ від Дунаю)

Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцоґами).

Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, в яких 95 градів і 4 області).

Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони - народ, який має 7 градів).

(4-6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються бетеничі, смельдинґи і моричани, які мають 11 градів).

Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд із ними сидять ті, які називаються гефельди, і які мають 8 градів).

Juxta illos region quae vocatur Sorbi , in qua regione plures sunt quae habent civitates L

(Поряд із ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, що має 50 градів).

Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд із ними ті, які називаються таламинцями, і які мають 13 градів).

Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, в яких 15 градів).

Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулґарії, велика область і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а, отже, не має потреби у градах).

Est populus quem vocant Merchanos, ipsi habent civitates XXX (Є народ, який називається мерехани, у нього 30 градів). Istae sunt regions quae terminant in finibus nostris (Це області, які межують із нашими землями). Istisunt qui juxta istorum fines resident (Ось ті, які живуть поряд з їхніми межами).

Osterabtrezi, in qua civitates plusquam C sunt (Остабтрезі, які мають понад 100 градів).

Miloxi, in qua civitates LXVII (Мілокси, в яких 67 градів).

Phesnuzi, habent civitates LXX (Феснучі мають 70 градів).

Thadesi, plusquam CC urbes habent (Тадеси мають більше 200 градів).

Glopeani, in qua civitates CCCC, aut co amplius (Ґлоп'яни, в яких 400 або трохи більше градів).

Zuireani, habent civitates CCCXXV (Журяни [Чуряни?] мають 325 градів).

Busani, habent civitates CCXXXI (Бужани мають 231 град).

Sittici, region inmensa populis et urbibus munitissimis (Сіттичі, область, в якій народу і градів без ліку).

. Stadici, in qua civitates DXVI (Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей).

Sebbirozi, habent civitates XC (Себбірочі мають 90 градів).

Unlizi, populus multiuse, civitates CCCXVIII (Унличі, численний народ, 318 градів).

Neriuani, habent civitates LXXVIII (Нерв'яни мають 78 градів).

Attorozi, habent CXLVIII, populus ferocissimus (Атторочі мають 148 [градів], народ, найбільш розгнузданий).

Eptaradici, habent civitates CCLXIII (Ептарадичі мають 243 гради).

Uuillerozi, habent civitates CLXXX (Вільєрочі мають 180 градів).

Zabrozi, habent civitates CCXII (Заброчі мають 212 градів).

Znetalici, habent civitates LXXIIII (Знеталичі мають 74 гради).

Aturezani, habent civitates CIIII (Атурезани мають 104 гради).

Chozirozi, habent civitates CCL (Хозирози мають 250 градів).

Lendizi, habent civitates XCVIII (Лендізі мають 98 градів).

Thafnezi, habent civitates CCLVII (Тафнезі мають 257 градів).

Zeriuani, quod tantum est regnum ui ex eo cunctae gentes Sclauorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant (Черв'яни, в яких одних є королівство і від яких усі племена слов'ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід).

Prissani, civitates LXX (Присяни, 70 градів).

Uelunzani, civitates LXX (Велунчани, 70 градів).

Bruzi, plus est undique, quam de Enisa ad Rhenum (Бруси, усюди більше, ніж від Енса до Рейну).

Uuizunbeire (Вічунбейри).

Caziri, civitates C (Казіри, 100 градів).

Ruzzi (Руси).

Forsderen (Форсдери).

Liudi (Ліуди).

Fresiti (Фрезити).

Serauici (Серавичі).

Lucolane (Луколяни).

Ungare (Унґри).

Vuislane (Вісляни).

Sleenzane, civitates XV (Слензяни, 15 градів).

Lunsizi, civitates XXX (Лужичі, 30 градів).

Dadosesani, civitates XX (Дадосечани, 20 градів).

Milzane, civitates XXX (Мільчани, 30 градів).

Besunzane, civitates II (Безунчани, 2 гради).

Uerizane, civitates X (Веричани, 10 градів).

Fraganeo, civitates XL (Фраґани, 40 градів).

Lupiglaa, civitates XXX (Лупиґляни, 30 градів).

Opolini, civitates ХХ (Ополяни, 20 градів).

Golensizi, civitates V (Ґолендзичі, 5 градів).

***

Ще Г.Ловмянський розділив документ на дві частини, віднісши зазначені у пунктах 14-58 племена до тих, які проблематично локалізувати. У цій частині пам'ятки, долученій при створенні другої редакції, на його думку, порядок назв у контексті був довільним25. Таке припущення дає підстави розглядати будь-які версії без обмежень, незалежно від місця у контексті, а з огляду на фантазію їх авторів26. Користуючись гіпотезою про довільний порядок назв як аксіомою, її прихильники нерідко зловживають патріотичними почуттями, намагаючись локалізувати племена на сучасних територіях своїх країн (здебільшого Польщі або Чехії). Фактично гіпотеза Г.Ловмянського завела проблему локалізації племен на манівці.

І.Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами імперії Каролінґів, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних комунікацій, а також беручи до уваги можливе дублювання племінних назв27. Цей шлях ідентифікації народів виглядає більш перспективним. Він пропонує осмислену систему і заміну верифікації спотворених назв пошуками джерельних та археологічних доказів.

Даний метод прийняв Б.Томенчук28, корегуючи розташування племен уздовж шляхів, запропонованих І.Геррманом. Однак якщо прийняти хоча б частково версію О.Назаренка і припустити, що текст Рудольфа чи іншого автора першої частини був доповнений у Райхенау інформацією св.Мефодія і його сподвижників, то більшість торговельних напрямків будуть простягатися не від франкських кордонів чи Балтики, а від кордонів моравських. При цьому значна частина пропозицій І.Геррмана та Б.Томенчука виглядатимуть сумнівно.

Загалом надаючи перевагу методові І.Геррмана перед методом Г.Ловмянського, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони імперії Каролінґів і Великоморавської держави. Не варто також виключати можливе дублювання назв.

Іншим важливим моментом є кількість градів. Порівняння свідчень джерела з археологічними пам'ятками на територіях точно локалізованих племен (прикордонних із франкською державою) показало, що вони ідентичні з бурґовими округами, тобто пам'ятка містить інформацію про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен29. Зрозуміло, що для більш віддалених областей ці дані не могли бути точними. Але цілком імовірно, що для цих територій під терміном «civitates» малися на увазі не тільки укріплені поселення, а й громади-общини30.

Не викликає також сумнівів, що назви племен здебільшого передані з помилками. Однак німецькі редактори «Баварського географа» відтворювали їх значно ближче до оригіналу, ніж автори візантійські, пов'язані обов'язковим наслідуванням античних письменників31.

Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8