Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



О

О. І. Сич

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ: ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВИНИКНЕННЯ

Зазвичай під європоцентризмом розуміють феномен перетворення Європи в центр економічного, політичного, соціального, інтелектуального та технологічного поступу людства. Аж до середини ХХ ст. саме вона визначала магістральні напрямки, шляхи й засоби світового розвитку, поступово залучаючи на свою орбіту все нові регіони, країни та народи. Як відомо, Європа дала сучасному світові передову наукову думку та ідеї гуманізму, великі географічні відкриття, що поклали початок об'єднанню всієї ойкумени в єдине ціле, ринкову економіку, інститути представницької демократії, традиції правової та світської держави та багато іншого, що стало спільним надбанням народів різних країн.

Постає питання: які ж саме причини зумовили появу цього феномену, який історики називають також „злетом", „піднесенням", „ривком" Європи? Справді, чому ритм життя й відповідно історичного прогресу помітно прискорився в європейських країнах, а Схід нібито застиг у своєму розвитку, більш того, перетворився на об' єкт європейської експансії?

Пошуками відповіді на ці питання вже давно займалися філософи, історики, соціологи. Так, Макс Вебер вбачав причину зазначеного феномену в раціональності, яка була специфічною рисою західноєвропейського розвитку, притаманною становленню капіталізму та західної буржуазії. Саме раціоналізація, на його думку, визначала напрямок розвитку Європи впродовж 300 - 400 років. Раціональне начало виявило себе в розвитку науки, яка, починаючи з доби Відродження, набувала все більш прикладного та експериментального характеру, тобто орієнтувалася на задоволення практичних потреб суспільства й подальший розвиток техніки; в розвитку права, насамперед в царині захисту прав особистості від свавілля державної влади; нарешті, в раціональному способі ведення господарства внаслідок відокремлення робочої сили від засобів виробництва та „раціональної капіталістичної організації вільної (формально) праці" [1, с.51].

Принагідно зазначимо, що і сучасний американський історик і політолог Френсіс Фукуяма, який присвятив одну з своїх книжок вивченню чинників, які стали основою „процвітання" ринкової, тобто капіталістичної, економіки, також вважає, що Вебер мав рацію, бо деякі - і вельми важливі! - аспекти традиційних культур Китаю, Індії, Японії чи Кореї були за своєю сутністю ворожими економічній модернізації в капіталістичному дусі, і лише, коли остання (тобто модернізація) була привнесена и запроваджена ззовні, внаслідок контактів Китаю та Японії з Заходом, в цих країнах почався справжній розвиток капіталізму [2, р. 350].

Окрім цього, Вебер вважав, що: „Взагалі „держава" як політичний інститут із раціонально розробленою „конституцією", раціонально розробленим правом і орієнтованим на раціонально сформульовані правила, на „закони" управлінням чиновниками-фахівцями в даній суттєвій комбінації вирішальних ознак відомі тільки Заходу, хоча зачатки цього були й в інших культурах" [1, с.47].

Як би ні оцінювалася сьогодні теоретична спадщина М. Вебера, більшість науковців погоджуються з тим, що саме перемога раціоналістичного типу мислення стала одним із найважливіших чинників, які справили визначальний вплив на обличчя європейської цивілізації та її фундаментальні цінності та настанови, а отже, й допомогли посісти провідні позиції в суспільному розвитку людства, що, власне, й відобразило явище європоцентризму.

Саме на Заході в добу Нового часу виникли такі явища культури, політики, економіки, які виявилися, як засвідчив історичний розвиток, більш прогресивними, більш „конкурентоздатними" порівняно з подібними в інших регіонах планети й поступово набули універсального характеру й значення. Їх сприйняття рештою світу далеко не завжди було добровільним, адже їх поширення відбувалося в результаті всесвітньої експансії, яку здійснювала Європа починаючи з ХУ ст. Що ж дозволило їй здійснити цю експансію, стати фактичним „центром світу" та й взагалі вирватися уперед?

На наш погляд, заслуговує на увагу відповідь на це питання, що запропонували американські історики К. В. Фіндлі та Д. А. Л. Ротні, які назвали Захід „першою орієнтованою на зміни цивілізацією" [3, с.16]. На їх думку, європейські держави на исходе Середньовіччя мали „потенціал для самотрансформації", який був успадкований від їудео-христианської та греко-римської традицій. Цей потенціал був посилений також внаслідок ще декількох чинників, до яких вони відносять такі.

По-перше, коли пала Римська імперія, то на її місці виникла не нова - єдина, монолітна - імперія, як зазвичай відбувалося в інших старих світових центрах цивілізації (наприклад, в Індії чи Китаї), а численні держави. Це державно-політичне розмаїття означало утворення різних „центрів сили" й появу відповідно плюралізму влади, що створювало в Європі „конкуруючий динамізм", який зміцнював, в свою чергу, потенціал для змін [3, с.7].

По-друге, в Середні віки європейська цивілізація отримала імпульс до зовнішньої експансії, коли під час хрестових походів „мілітаризм доби лицарства" був спрямований на шлях заморських походів [3, с.7].

По-третє, в період феодальної роздробленості в Європі городяни об'єднувалися, виборюючи свої права в протистоянні з феодальними сеньйорами, а потім чинячи опір тиску королівської влади. У підсумку міста стали не тільки центрами ремесла й торгівлі, але й добилися права на самоуправління, яке здійснювалося через муніципалітети й суттєво обмежувало владу феодалів, а міське населення почало створювати свої професійні об'єднання (ремісничі цехи, купецькі гільдії тощо) і навіть торгові ліги міст. Внаслідок цього європейські купці й ремісники здобули більш високий суспільний статус і поважний економічний стан, ніж їх „колеги" - городяни в неєвропейських країнах. Наприклад, як відомо, торговці, ремісники, підприємці на Сході не користувалися такою суспільною повагою, як в Європі, перебуваючи під жорстким контролем держави. Тому недивно, що в європейських державах відносини купівлі-продажу, торгово-фінансові та посередницькі операції, нові форми підприємництва та виробництва мали набагато більший простір для свого розвитку, що й зумовило більш ранній (порівняно з іншими регіонами світу) зародження капіталістичного укладу в економіці, а згодом - індустріального суспільства.

По-четверте, поєднання могутності національних держав, що утворилися в ХІУ - XV ст., і капіталістичного укладу, який виникав у надрах феодальної господарської системи, яка занепадала, повинно було створити й створило ефективний механізм для організації заморської експансії, а згодом утворення світових колоніальних імперій. Першими європейськими державами, які почали втягувати світ в орбіту європейського панування, стали Іспанія та Португалія.

Як вважають згадані Фіндлі та Ротні, ніщо не ілюструє краще виключну здатність європейців до самовдосконалення та перетворення свого буття, ніж одночасний розквіт двох суспільно-культурних рухів - Відродження та Реформації, бо остання породила безліч сект і релігійних авторитетів, що вирішальною мірою сприяло розвиткові характерного для Європи плюралізму [3, с.9]. Наукова же революція Х'УТІ століття - разом із гуманізмом доби Відродження - стала важливою умовою подальшого розкріпачення умів і все більш очевидної технологічної переваги європейської цивілізації над іншим світом. Її основне досягнення - поява наукового методу - стало можливим завдяки складу ума європейців, який прагнув зрозуміти причинно-наслідкові зв'язки через абстрактні роздуми (рефлексії) про фізичні принципи побудови Всесвіту, що було чужим, непритаманним релігійно- культурному сприйняттю світу, характерному для населення Азії [4, с.350]. Загалом, раціоналізм і пов'язаний з ним науковий метод відіграли величезну роль у пізнанні європейцями оточуючого світу.

В XVIII - XIX ст. „здатний до самоперетворення потенціал європейської цивілізації", як зазначають американські історики, був переконливо продемонстрований промисловою та демократичною революціями, які, в свою чергу, також посилювали його [3, с.9].

Успіхи провідних європейських держав у добу імперіалізму значною мірою були предопределены тем, що вони спромоглися розвинути у себе індустріальну економіку, з якою не могли конкурувати країни з традиційною, неіндустріальною системою господарства. Розрив у рівнях розвитку держав Сходу та Європи ще більше поглибився. На межі XIX - ХХ ст. східні країни, в яких ще існували феодальні чи напівфеодальні інститути та структури, були силоміць включені в систему світового капіталістичного господарства.

Здатність до самовдосконалення та самореформування, характерна для європейської цивілізації, дозволяла їй не тільки здійснювати зовнішню експансію, створювати й тримати у покорі величезні колоніальні імперії, але й підтримувати внутрішню стабільність, знаходити засоби розв'язання вельми гострих проблем і суперечностей, що виникали час від часу в її надрах. Так, поява марксизму з його акцентом на революційне перетворення світу дала поштовх розвитку реформістської тенденції, спрямованої на досягнення більш справедливого порядку без революції [3, с.10].

Розглядаючи питання про походження європоцентризму, варто звернути увагу на працю такого відомого історика та політолога, як професор Йєльського університету Пол Кеннеді. У своїй книзі „Возвышение та занепад великих держав. Економічні зміни та військові конфлікти в 1500 - 2000 рр.", яка здобула заслужене визнання фахівців і політиків, він присвятив даному питанню окремий розділ під вельми красномовною назвою - „Європейське диво" [5, с.20-38]. Обравши хронологічно вихідним рубежем своєї праці 1500 рік, він констатував, що на початку даного періоду існували такі „центри сили": Китай династії Мін, Оттоманська імперія, імперія Великих Моголів у Північній Індії та європейська система держав, а також - правда, в меншою мірою, - Московська держава, Персія, Японія. Питається, чому ж саме з XVI ст. почався „злет західного світу"?

На перший погляд, вихідні позиції (в сенсі наявності відповідних матеріальних, людських, науково-технічних та інших ресурсів) в боротьбі за світове лідерство виглядали у деяких східних держав більш внушительными, ніж у роздробленої в політичному відношенні Європи. Кеннеді наводить вельми любопытный факт: наприкінці XI ст. у Північному Китаї існувало величезне для того часу металургійне виробництво, щорічний обсяг якого сягав близько 125 тис. тон заліза, тобто набагато більше, ніж вироблялося в Англії на ранній стадії промислового перевороту через сім століть (!) [5, с.5]. І на 1500 рік, як показали праці Джозефа Нідхема [6] та інших дослідників, технологічний рівень Китаю був вищим, ніж у країнах Європи. Однак з часом східні державиці позиції втратили, натомість стала посилюватися їхня соціально-економічна відсталість, яка з кожним століттям ставала все більш очевидною, відкидаючи ці країни на периферію світового розвитку.

Причину подібного явища він вбачав в існуванні самодовлеющей державної влади деспотичного (східного) типу, яка уніфікувала й монополізувала практично всі царини людської життєдіяльності, що позбавляло мусульманські імперії Близького Сходу й Азії чи Китаю рушійних сил для саморозвитку, внутрішнього динамізму, прирекало їх в підсумку на поступове, але неухильне відставання в прогресі економіки, військової справи тощо.

Навпаки, історичні умови, за яких розвивалась Європа, сприяли виходу її держав на перші ролі у світовій політиці. Серед них, вважав Кеннеді, можна назвати


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

РОБЕРТ ХАТЧІНГС. АМЕРИКАНСЬКА ДИПЛОМАТІЯ ТА ЗАВЕРШЕННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ: ПОГЛЯД "ЗСЕРЕДИНИ" НА АМЕРИКАНСЬКУ ПОЛІТИКУ В ЄВРОПІ У 1989-1992 рр. - Вашингтон, 1998. - 456 с. - Стаття - 20 Стр.
ВІДНОСИНИ З ЯПОНІЄЮ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТЬ - Стаття - 14 Стр.
"СИСТЕМА НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ" ТА ЯПОНІЯ (ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК" В ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН) - Стаття - 8 Стр.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОБУТУ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ - Стаття - 12 Стр.
ОФІЦІЙНА ЦЕРКВА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СЕКТАНТІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я (КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.) - Стаття - 9 Стр.
ДАВНІ ВОРОГИ ЧИ НОВІ ДРУЗІ: ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР РАДЯНСЬКО- НІМЕЦЬКИХ ТУРИСТСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ПОВОЄННИЙ ЧАС - Стаття - 13 Стр.
ПРИТЕСНЕНИЯ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ В 50-60-Х ГГ. СОВЕТСКИЙ КОНКОРДАТ - Стаття - 40 Стр.