Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 327

УДК 327

Пронь С.В., Миколаївська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна"

"Корейський вузол" та сучасні зовнішньополітичні орієнтири США і Японії

У статті робиться спроба розглянути розв 'язання "корейського питання" протягом 1990-х років, відштовхуючись від позиції керівництва США та Японії. Автор активно посилається на їштеріалм японсько-американсько-корейської преси.

In the article an attempt is made to have a look at the "Korean problem" during 1990s making a start from the position of US and Japanese administration. The author refers to the materials of Japanese-American- Korean press.Було б спрощенням вважати, що всі японці розглядають перспективу возз'єднання Кореї як "щастя" для Японії. Про це, зокрема, свідчать підсумки опитування, проведеного журналом "Ніккей Уїклі". Показово, що опитування було проведено серед вищих чиновників, керівників компаній і вчених Японії та Південної Кореї, тобто серед тих верств населення, які можуть здійснити відповідний вплив на формування зовнішньополітичного курсу своїх країн [1]. Представники обох країн зійшлися на думці, що Японія повинна активніше поліпшувати відносини з Північною Кореєю з тим, щоб пхеньянська влада могла стати більш відкритою зовнішньому світові. Відносно об'єднання Кореї, то більшість як японців, так і південнокорейців вважають, що загалом воно буде відповідати інтересам Японії.

Ще на початку 1990-х років можна було спостерігати спроби скоординувати зусилля Півночі та Півдня для здійснення тиску на Японію з проблем, відносно яких інтереси Пхеньяна та Сеула співпадають. Так, Північна Корея виступила з пропозицією про спільні з Півднем дії, направлені на те, щоб отримати від Японії вибачення і компенсації за використання корейців на примусових роботах в Японії під час Другої світової війни [2]. Крім того, Пхеньян запропонував виступити єдиним фронтом проти "ядерної загрози з боку Японії", підкресливши, що Сеул "дуже піклується навколо неіснуючої ядерної загрози з Півночі і не звертає уваги на японську ядерну загрозу" [3].

Значно більше проблем у Японії може виникнути з об'єднаною Кореєю у військово- політичній сфері, враховуючи історичне минуле двох країн і антияпонську спрямованість корейського націоналізму.

Ці проблеми існують у сьогоденні, коли перспективи об'єднання ще чітко і остаточно не визначені. Так, з розвитком діалогу і налагодженням контактів між Сеулом та Пхеньяном у південнокорейському суспільстві починає домінувати думка, що головним сучасним противником Південної Кореї є не Північна Корея, а Японія [4]. Якщо південнокорейські військові та політики, дотримуючись дипломатичних норм, а також враховуючи можливу негативну реакцію з боку Японії, змушені завуальовано висловлювати своє занепокоєння відносно "економічної загрози", то в наукових виданнях робиться це відкрито. Так, сеульський журнал "Джорнел оф

Іст Ейшіен Аффейрз" у 1992 році в передовій статті підкреслював: "Існування військової могутності в об'єднаній Кореї буде ефективним засобом проти японського мілітаризму" [5].

Щодо позиції Сполучених Штатів відносно "корейського напрямку", то про неї говорила у своєму виступі в Австралійському Центрі Азіатської співдружності в Сіднеї колишній держсек- ретар М.Олбрайт 30 липня 1998 року: "Ми вважаємо найголовнішим підтримувати стабільність на Корейському півострові" [6].

Враховуючи всю складність ситуації і, перш за все, збереження воєнної напруженості на півострові, а також наявність інтересів у цьому районі провідних країн світу - Сполучених Штатів, Китаю, Росії, Японії, необхідно всім зацікавленим країнам регіону створити всі умови, внутрішні і зовнішні, щоб процес об'єднання відбувався по можливості безболісно та з найменшими збитками для Кореї і країн навколо неї [7]. В цьому, безумовно, значну роль може зіграти Японія, яка має достатні фінансово-економічні можливості, щоб забезпечити позитивний хід цього процесу. До того ж для неї буде важливим зайняти конструктивну і принципову позицію відносно обох Корей. Це буде, з одного боку, відповідати її намаганням підвищити свою політичну роль на міжнародній арені, а з другого - сприяти ліквідації одного з останніх вогнищ "холодної війни", зміцненню миру, безпеки і стабільності у Північно-Східній Азії та в Азіат- сько-Тихоокеанському регіоні в цілому.

На відміну від усіх інших країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону, формування засобів довіри на північно-корейському напрямку після "холодної війни" Японія повинна була забезпечити в умовах відсутності нормальних дипломатичних відносин з КНДР [8]. Це було обумовлено в першу чергу об'єктивною необхідністю враховувати такі дестабілізуючі фактори, як нев- регульованість ситуації на Корейському півострові, надзвичайно висока концентрація збройних сил та озброєння в Північній і Південній Кореї, розробка ядерної зброї в КНДР, а також налагоджене виробництво міжконтинентальних балістичних ракет і експорт їх в інші країни. Все це підштовхувало керівництво Японії до необхідності активізувати свою превентивну дипломатію відносно КНДР, зміцнювати взаємодовіру, прагнути до прозорості в питаннях безпеки. Необхідно нагадати, що превентивна дипломатія визначена в документах ООН як дії, направлені на припинення виникаючих суперечок між сторонами, проти переростання суперечок у конфлікти та на стримання ескалації конфліктів, що виникли [9].

Американська сторона шляхом заяв таких відомих політиків і дипломатів, як колишній посол США в Японії Мікаел Армакост або колишній міністр оборони СІНА, а сьогодні координатор американської політики відносно КНДР Уїльям Перрі, неодноразово докоряла урядові Японії за нерішучість у питаннях нормалізації відносин з Північною Кореєю та возз'єднання обох корейських держав, за перекладання рішення цієї складної проблеми на керівників США і Південної Кореї. У статті, написаній наприкінці 1990-х років разом з відомим професором Вашингтонського університету Кеннетом Пайлом під назвою "Японія та об'єднання Кореї: виклик для американської політичної координації", Армакост прямо звертався до уряду Японії з закликом активізувати дипломатію на північно- корейському напрямку і вкласти більш вагомий внесок у забезпечення плавної інтеграції КНДР в коло американського впливу в Східній Азії

. Зауважу, що США занадто поспішали повторити відносно Північної Кореї успіх своєї політики "плавної інтеграції" колишнього Радянського Союзу в сферу впливу Заходу. Крім того, американці не хотіли допустити посилення впливу Росії на Північну Корею - саме так спроби можна було помітити в ході візиту міністра закордонних справ Російської Федерації Иванова в КНДР на початку лютого 2000 року

.

У Сполучених Штатах Америки виходять з того, що Японія як провідна країна Східної Азії і стратегічний союзник США повинна взяти на себе роль локомотиву та ввести Північну Корею в регіональну економічну систему, тоді багато проблем режимів безпеки на Корейському півострові можуть вирішатися самі по собі. На думку Армакоста і Пайла, формування нової превентивної дипломатії Японії відносно КНДР повинно враховувати як мінімум три головні фактори: необхідність збереження впливу США на Корейському півострові й об'єднання Кореї; підвищення рівня координації дій між Японією, США та Південною Кореєю; підготовка умов для включення Корейського півострова в зону забезпечення американської протиракетної оборони театру воєнних дій в Східній Азії на початку XXI століття [12]. На першому етапі перед Японією ставиться завдання розширення торгівель- но-економічних зв'язків з КНДР, зняття економічних санкцій та вихід на повну нормалізацію відносин. Японія повинна бути готовою надати Північній Кореї економічну допомогу в обмін на обіцянку проведення економічних і політичних реформ в країні, а також пом'якшення напруженості у відносинах з Південною Кореєю. На допомогу Японії США мають намір залучити фінансові ресурси Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Азіатського банку реконструкції і розвитку і діяти при цьому згідно з добре відпрацьованою та зарекомендованою схемою здійснення "допомоги" реформам в Росії та довготерміновій фінансовій залежності останньої від Заходу.

Про визнання за Японією провідної ролі у використанні превентивної дипломатії відносно КНДР з метою її найвищої інтеграції в зону впливу США в Східній Азії пишуть й такі відомі експерти з корейської проблеми в США, як віце- президент Вашингтонського центру стратегічних досліджень та світової політики Уїльям Тейлор та провідний спеціаліст по Кореї цього ж центру Глен Бек. В аналітичному матеріалі, надрукованому в японській газеті "Дейлі Йоміурі", автори підкреслюють, що попередня політика ізоляції та стримування США і Японії відносно КНДР не принесла очікуваних результатів. Всупереч всьому Північна Корея після розвалу СРСР та краху соціалістичної системи не тільки вистояла як незалежна країна, але й суттєво укріпила свій силовий потенціал, продовжила розробку ядерних програм, збільшила виробництво міжконтинентальних балістичних ракет та досягла певного успіху в ракетних технологіях. Тому в політичних колах США ще в 1994 році було прийнято рішення змінити тактику превентивної дипломатії на північнокорейському напрямку і по можливості повторити досвід по "Керівництву реформами" в СРСР та Росії в другій половині 1980-х - на початку 1990-х років, пом'якшити жорстку позицію керівництва КНДР щодо контактів із Заходом, надати багато- масштабну економічну допомогу та зробити спробу розвалити зсередини тоталітарний режим Кім Чен Іра [13].

У зв'язку з теперішньою жорсткою політикою керівництва КНДР відносно Заходу Сполучені Штати Америки занепокоєні тим, що Північна Корея, знаходячись фактично в міжнародній ізоляції, може наважитись на використання міжконтинентальних балістичних ракет, спорядивши їх не тільки ядерними, але й хімічними або біологічними боєголовками, проти яких США поки що безсилі. Тому нормалізація дипломатичних відносин з Північною Кореєю, зняття економічних санкцій та інтеграція її в економічну систему Заходу - найбільш ефективний, на думку Тейлора і Бека, шлях зміцнення режиму тран- спарентності та встановлення мір довіри з КНДР [14].

Японія вбачає для себе мету превентивної дипломатії відносно КНДР перш за все в тому, щоб здійснити вплив на процес формування режиму транспарентності ядерних програм Північної Кореї, а також сприяти призупиненню виробництва та експорту з КНДР міжконтинентальних балістичних ракет та ракетних технологій. Проте, на відміну від США, в Токіо віддають перевагу не негайному вирішенню проблеми повної нормалізації відносин з КНДР, а пропонують поки що відставити це питання, хоча принципово також вважають, що воно відповідає інтересам національної безпеки. Розширення двосторонніх відносин може, за оцінками японських політиків, позбавити керівництво КНДР наймогутнішої зброї - збереження підвищеного режиму таємності та можливості надалі ефективно розігрувати карту непередбачливості своєї політики у відносинах з Японією, наганяючи таким чином страх та добиваючись необхідних поступок [15]. Встановлення дипломатичних відносин з Пхеньяном буде сприяти також пом'якшенню цензури за інформацією про внутрішню та зовнішню політику уряду, створить умови для перебування в країні японських дипломатів, журналістів та робітників зовнішньоторговельного напрямку і, як


Сторінки: 1 2