Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 930:327:94(73):(532)

УДК 930:327:94(73):(532)

Гребцов В.В., Міжнародний гуманітарний університет (м. Одеса)

"Доктрина Картера" як початок нової політики США в Перській затоці: аналіз американської історіографії

Публікація присвячена дослідженню сприйняття політичних процесів у регіоні Перської затоки в першій половині 80-х років ХХ століття політичним істеблішментом і провідними науковцями США, висвітленню оцінки ними найнебезпечніших загроз регіональній стабільності і американським інтересам у регіоні.

The paper investigates the US political establishment and scientific elite perception of political processes in the Persian Gulf region in the first half of 1980s; it provides analysis of their estimations of the most dangerous threats to the regional stability and national American interests in the region.За сучасних умов, коли відбувається трансформація більшості сталих, сформованих принципів, які заклали підвалини норм міжнародного права ХХ століття, роль регіону Перської затоки у світовій системі міждержавних відносин надзвичайно зросла. Саме тому важливість вивчення регіональних процесів та їхнього взаємозв'язку з процесами глобальними не піддається сумніву провідними діячами історичної науки як у нашій країні, так і за її межами. Дана публікація має на меті провести аналіз оцінок історичної думки США стосовно однієї з фундаментальних концептуальних розробок Вашингтона, яка призвела до активізації американської політики в регіоні Перської затоки; принципи її до цього часу не втратили актуальність для американського керівництва. Така спроба у вітчизняній історичній літературі робиться вперше.

Основоположним документом, що визначив напрям політики США в Перській затоці на початку 80-х років, стала "доктрина Картера", сформульована президентом США Дж. Картером у своєму традиційному зверненні до Конгресу "Про становище країни" від 23 січня 1980 року. Це послання значною мірою було присвячене регіону Близького Сходу загалом і Перської затоки зокрема. Доктрина стверджувала тезу про агресивність Радянського Союзу, що зросла в останні роки; інтервенція радянських військ до Афганістану розглядалася як просування до нафтових родовищ Перської затоки, спроба встановити свій контроль над цим районом. У зв'язку з цим Вашингтон, підкреслюючи виняткову значущість для економіки Заходу нафтових ресурсів регіону Перської затоки, проголошував його зоною своїх життєво важливих інтересів, які має захищати спеціально створений підрозділ збройних сил - сили швидкого розгортання (реагування). Їх пропонувалося використати у випадку, якщо країни - постачальники нафти з зони Перської затоки, дружні США, зазнають агресії ззовні або стануть жертвами спровокованих зовнішніми силами заворушень. На закінчення говорилося, що США не прагнуть "нав'язати іншим свою систему і свої інститути", але хочуть "підтримати зусилля інших націй створити свої власні інститути таким чином, щоб вони відповідали нездоланному прагненню людей до свободи і справедливості" [1].

Очевидно, що "доктрина Картера" була спрямована передусім проти СРСР, дії якого, на думку Вашингтона, становлять найбільшу загрозу національним інтересам США та їх союзників у Перській затоці, а також дружнім їм країнам цього регіону - Саудівській Аравії, Бахрейну, Катару, Кувейту, Об'єднаним Арабським Еміратам (ОАЕ) й Оману.

Реакція американських аналітиків на проголошення "доктрини Картера" була неоднозначною. У початковий період обговорення на її адресу нерідко висловлювалися критичні зауваження. Так, авторитетні періодичні видання, порівнюючи нову доктрину з її попередницями, доходили висновку, що вона не несе в собі нічого принципово нового. У ній помічали риси, характерні для "доктрини Трумена". Але на відміну від Трумена, на думку політичних оглядачів тижневика "Ньюсвік", Картеру буде набагато важче реалізувати задумане. По-перше, у США та їх союзників немає переваги у військовій силі в цьому регіоні. По-друге, помірковані країни затоки, яких США зобов'язуються захищати, не збираються ідентифікувати свою політику з американською. З багатьох питань їхня позиція співпадає з поглядом Вашингтона, але не настільки, щоб погодитися на розміщення військ США на своїй території [2]. Інші вбачали у "доктрині Картера" відродження концепції "масованої відплати" Ейзенхауера - Даллеса, яка втратила актуальність у сучасних умовах. Експерт з нафтових питань У.Леві, кажучи про практичну реалізацію "доктрини Картера", висловлює сумнів щодо здатності американських збройних сил досить ефективно реагувати на внутрішньополітичні конфлікти і зовнішні загрози для консервативних режимів Перської затоки. В інтересах США, на його думку, не нагнітати обстановку в цьому районі, а навпаки, сприяти зменшенню напруженості шляхом переговорів з Радянським Союзом і Китаєм. Крім того, важливе значення для безпеки регіону затоки має нормалізація відносин США з Іраном [3].

Однак, в цілому, більшість американських дослідників сприйняли "доктрину Картера" позитивно. Після тривалого періоду невдач у зовнішній політиці, переходу ініціативи в "холодній війні" до СРСР політична еліта США мала потребу в появі жорсткого зовнішньополітичного курсу, який відповідав амбіціям і можливостям наддержави. Поява "доктрини Картера" свідчила про поступову еволюцію політики Вашингтона в цьому напрямі. Тому критика положень даної доктрини переважаючою частиною дослідників США носила стриманий, конструктивний характер. Так, на думку Дж.Болла, який в минулому був заступником держсекрета- ря США, самі по собі сили швидкого розгортання не зможуть ефективно протистояти агресії. Вашингтону не треба діяти самостійно; тільки за допомогою Саудівського королівства він може контролювати цей район. Однак на нинішньому етапі американська політика відносно Саудівської Аравії недостатньо ефективна, щоб компенсувати підірвану довіру і престиж США в країнах Перської затоки. Тому необхідно в повному обсязі задовольняти запити Ер-Ріяда про постачання нових типів озброєнь, ігноруючи можливе незадоволення Ізраїлю [4]. Очевидно, що Дж.Болл не вважає за потрібне повністю відмовлятися від принципів "доктрини Ніксо- на", згідно з якою американські інтереси в регіоні мають захищатися не лише силами США, присутність яких повинна бути обмеженою, але й їхнім основним регіональним союзником.

Професор Колумбійського університету Дж.Хоревіц констатує близькість положень "доктрини Картера" і позиції президента Ейзен- хауера з питань контролю над Середземномор'ям. Однак він не вважає цю концепцію помилковою. Дж.Хоревіц вказує, що іранська революція, яка покінчила з Іраном як зі "стабілізуючою" силою в цьому районі, і агресивні дії країн (Південного Ємену та Ефіопії), що підтримуються СРСР, становлять серйозну небезпеку для аравійських монархій. Для її подолання від уряду США потрібні: а) дипломатичні зусилля, спрямовані на зростання проамерикан- ських настроїв у країнах Аравійського півострова; б) військова концентрація сил у зоні затоки. Однак він також не переоцінює можливості корпусу швидкого реагування, оскільки СРСР географічно розташований ближче до Перської затоки, що дає йому перевагу при використанні звичайних військ. Крім того, країни затоки не забули погроз Вашингтона використати збройні сили у разі порушень ними постачання нафти в Сполучені Штати і схильні розглядати сили швидкого розгортання як інструмент тиску ради забезпечення цього постачання. Автор вважає, що СРСР і США успадкували в регіоні Близького і Середнього Сходу суперництво між Російською і Британською імперіями [5].

Цю тезу поділяють і інші американські вчені. Е.Латтвак бачить в СРСР єдину європейську імперію, що збереглася до цього часу, яка успадкувала традиції експансіонізму Російської імперії. США зобов' язані протидіяти радянському просуванню на південь внаслідок "життєвої" геополітичної і економічної важливості регіону Перської затоки [6]. Аналогічні погляди з приводу оточення зони затоки, що проводиться СРСР шляхом створення низки залежних від нього країн з метою реалізувати історичну спрямованість експансії Росії до "теплих морів", висловлює співробітник Інституту аналізу зовнішньої політики Р.Хенкс. Однак він визнає, що в регіоні Перської затоки існують численні проблеми, не пов'язані з радянською небезпекою, але такі, що також становлять загрозу інтересам Заходу. У зв'язку з цим Р.Хенкс особливо виділяє можливість введення арабськими країнами затоки ембарго на постачання нафти в знак протесту проти невирішеності арабо-ізраїльського конфлікту. У цьому випадку він навіть не виключає інтервенції США, але розглядає її як крайню міру [7]. Ч.Ван-Холлен, не заперечуючи важливості існування військ швидкого реагування, вказує, що перевага повинна бути віддана дипломатичним заходам впливу, бо необережне звертання до силового втручання спричинить ефект, зворотний очікуваному [8].

Привертає увагу те, що в роботах цих аналітиків, незважаючи на порівняну поміркованість їхніх поглядів, простежується визнання, що сили швидкого розгортання можуть бути використані не тільки (і навіть не стільки) проти СРСР, але і проти регіональних "партнерів" з числа аравійських монархій. Таким чином, "доктрина Картера" з моменту своєї появи сприймалася багатьма американськими спостерігачами як інструмент посилення впливу США в зоні затоки під ідеологічним прикриттям боротьби з радянською експансією. Цікаво, що відносно Перської затоки американська політологія акцентувала увагу не стільки на "комуністичній загрозі", скільки на "історичному прагненні" Росії до володіння цим регіоном, причому передумови до подібного прагнення визначалися складною комбінацією російських геополітичних інтересів і ментальної спрямованості.

Значна частина американських дослідників виступила з більш жорстких позицій, наполягаючи на пріоритеті військових заходів при реалізації "доктрини Картера". На думку директора Центру міжнародної безпеки (Вашингтон) Дж.Чорби, для успіху "силової політики" необхідно максимально розширити мережу військових баз США в регіоні Перської затоки [9]. Різке збільшення присутності американських військ у країнах регіону вважають невід'ємним елементом політики стримування радянської експансії, в тому числі із застосуванням сили, такі вчені, як С.Хантінгтон [10], М.Дейвіс [11], Р.Комер [12]. Представники інституту Гувера П.Дігнанн і Л.Ганн закликають енергійно використовувати силові методи не тільки для запобігання радянському вторгненню, але й проти місцевих арабських режимів у разі появи проблем із забезпеченням нафтою країн Заходу [13].

Як показує аналіз поглядів консервативного крила історіографії США, ці дослідники не проводять належного розмежування між інтересами країн затоки і американськими інтересами. За їхнім переконанням, ідея розміщення великих сил США в регіоні на основі гіпотетичної можливості агресії СРСР має бути позитивно сприйнята аравійськими монархіями, оскільки вона позитивно сприймається в самих Сполучених Штатах. Побоювання місцевих режимів про подвійну функцію сил швидкого розгортання американській адміністрації пропонується просто ігнорувати, хоча ці автори в тій чи іншій мірі визнають можливість їх використання для забезпечення безперебійного нафтового постачання.

На відміну від них Д.Ньюсом, колишній співробітник адміністрації Картера, вважає, що взаємна довіра консервативних арабських країн цього району і США один до одного досить велика. Незважаючи на нетривалі періоди деякого охолодження, які періодично виникають у двосторонніх відносинах і які пов'язані з підтримкою Вашингтоном Ізраїлю, зростанням цін на нафту і заявами американської адміністрації про можливість інтервенції, обидві сторони вкрай зацікавлені у співпраці і чітко


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ПОЧАТОК БУДІВНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ В 1992-1993 РР.: СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТИ - Стаття - 9 Стр.
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 50-Х РОКІВ ХХ СТ. - Стаття - 14 Стр.
ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ КОНТРОЛЮ ТОТАЛІТАРНОЇ ДЕРЖАВИ (НА МАТЕРІАЛАХ БОЛГАРСЬКОЇ ШКОЛИ КІНЦЯ 40-Х - ПОЧАТКУ 50-Х РОКІВ ХХ СТ.) - Стаття - 15 Стр.
ПИТАННЯ ЧОРНОМОРСЬКИХ ПРОТОК У ПОЛІТИЦІ АНТАНТИ В ПЕРІОД БОСНІЙСЬКОЇ КРИЗИ (1908-1909 РР.) - Стаття - 17 Стр.
ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ КООПЕРАТИВІВ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО КООПЕРАТИВНОГО РУХУ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) - Стаття - 15 Стр.
Нові документи з історії близькосхідної проблеми - Стаття - 6 Стр.
Еволюція сімейного інституту в країнах постсоціалістичної модернізації в 90-ті роки ХХ ст. - Стаття - 10 Стр.